«Рідні» Віталія Манського. Російсько-український конфлікт очима однієї сім'ї
Документаліст Віталій Манський представив на Одеському кінофестивалі стрічку «Рідні». У картині режисер показав, яким бачать російсько—український конфлікт його родичі, що живуть у різних куточках України — Львові, Одесі, на Донбасі та в Криму.
«Якщо ми хочемо щось розповісти іншим людям, ми повинні бути сміливими, чесними та відкритими. Коли говориш про такі делікатні речі, такі важливі речі, як мир, війна, потрібно звертатись до самого себе. Я би вчинив нечесно, якби звернувся не до власної сім'ї, а обрав дистанцію».
Режисер Віталій Манський
«Я вважаю, що якби йшлося не про мою сім'ю, то, можливо, картина була б жорсткішою. Але це не питання самоцензури, яке виникає у результаті аналізу, це щось підсвідоме. Ми ж родичі, але це не була ситуація, коли всі раптом сказали: «О, як чудово, де ж ти раніше був?» — ні. Цьому були різні причини, родичі у мене нормальні, живуть звичайним життям, не пафосним. Хтось соромився непрезентабельного вигляду квартири, хтось ще чогось.
Мої донецькі родичі м'яко, але рішуче просили мене не приїжджати. Вони знали, з якою ціллю я приїжджаю і просили цього не робити. Проте я все ж вперто поїхав, бо розумів, якщо я хочу зробити щось монументальне, то без Донецька обійтись неможливо».
«Мені здається, що точкою відліку для будь-якої людини є його мама. Розумієте, потрібно розуміти контекст тих подій, коли починалися зйомки фільму, як загальновідомий, так і мій індивідуальний. Це була весна 2014 року, коли Україна ще не встигла відійти від ейфорії перемоги Майдану, як отримала дружню допомогу від Росії у вигляді захоплення Криму, очевидного вторгнення у Луганськ та Донецьк.
В той момент відчуття у всіх були більш тривожними та фатальними, ніж подальші події. Мої відчуття були про початок якоїсь великої війни — не лише між Україною та Росією, але й загальноєвропейської. Тому мені було важливо у цей час опинитися поруч з мамою».
«Я не знав, коли закінчиться ця картина. Вона могла ще й сьогодні зніматись, все залежало від обставин, від розвитку самої історії. За рік, який пройшов, нам вдалося проїхати всі місця, у тому числі Севастополь та Донецьк. Я розумів, що картину можна продовжувати знімати, але через бажання щось зрозуміло розповісти людям та аудиторії (не лише в Україні, а й за межами) я вирішив тут і зараз зупинити. Хоча буквально вчора я розмовляв з родичами у Одесі, слухав те, що вони казали і думав: «Чорт забирай, кіно ж триває».
Під час фестивалю Docudays UA 2016 Віталій Манський розповідав про свою роботу над фільмом «У променях сонця».