Рок і тоталітаризм: як словени дали перший рок-концерт в історії Північної Кореї

Сталося це так: норвезький режисер Мортен Траавік часом робив мистецькі акції з Північною Кореєю. А ще завжди мріяв про спільний проект із Laibach. Першою їхньою співпрацею стало відео на пісню «Whistleblowers». Всім сподобалося й хотілося продовження. І Траавік придумав поєднання: Північна Корея і Laibach. Він запропонував КНДР, аби гурт виступив там з нагоди 70-ї річниці визволення з-під японського правління. А він би зняв про це документальний фільм.

Керівництво КНДР думало цілий рік, але таки пристало на цю ідею. Так у Північній Кореї відбувся перший рок-концерт, а в програму фестивалю Docudays UA 2017 потрапив фільм «День визволення».

Гурт Laibach на центральній площі Пхеньяна, фото: Joerund F Pedersen, www.laibach.org

Ми поговорили про зйомки, цензуру і диво спілкування з творцями фільму — засновником гурту Laibach Іваном Новаком і співрежисером стрічки Уґісом Олте.

«Звуки музики» і радість впізнавання

Іван: Ми запропонували їм трохи іншу програму, ніж наша звична. Це все одно пісні Laibach, але ми обрали ті, які, на нашу думку, було б краще донести до публіки в Північній Кореї через їхню особливу естетичну парадигму. Їм не дуже сподобалися наші версії їхніх поп-пісень. Вони подумали, що наші обробки надто відрізняються від оригіналу і людей це заплутає.

Іван Новак і Уґіс Олте, hromadske.ua

Ми вирішили виконати деякі пісні зі «Звуків музики», бо жителі Північної Кореї знайомі з цим фільмом. Тож ми подумали, що вони впізнають ці пісні й не сприйматимуть як щось надто чуже. Ми сподівалися, що принаймні на якомусь рівні ми зможемо комунікувати. Якби ми виконували більш експериментальні треки, думаю, вони не були б і наполовину такі задоволені після концерту.

Ми вирішили виконати деякі пісні зі «Звуків музики», бо жителі Північної Кореї знайомі з цим фільмом

Уґіс: У нас була одна камера, спрямована суто на публіку. Найцікавіше спостереження полягало в тому, що оскільки концерт був дуже коротким, пісню «Whistleblower» вирішили зіграти двічі: на початку і в кінці. І коли її зіграли вдруге, відчувалася інша енергетика серед публіки. Вони впізнали пісню. Вони навіть намагалися трохи кивати в ритм. Бо ця пісня більше не була чужою, вона звучала вдруге. Це було кумедно. Можливо, якби її зіграли втретє...

Іван: Вони б шаленіли.

Laibach неможливо цензурувати

Виступ гурту Laibach у КНДР, фото: Tor Jørund F Pedersen, www.imdb.com

Уґіс: Мене найбільше дивують ті ліберально налаштовані люди, які кажуть: «Це концерт, що відбувся у підцензурному середовищі. І, мабуть, серед публіки були тільки представники комуністичної партії». Але камон, подивіться на це з точки зору великої картинки: такі пісні, як «Across The Universe», «Life Is Life», «Final Countdown», «Whistleblowers» були виконані в Північній Кореї. Для чого тут говорити про цензуру? Це пісні, які вони почули в справжньому, живому виконанні з відповідним відеорядом. Тому нащо сумніватися, чи це чогось вартує? Це відбулося. Вперше в історії.

Навіть якби ми просто стояли на сцені, це був би перформанс Laibach

Іван: Laibach неможливо цензурувати. Навіть якби вони прибрали усі пісні, крім якоїсь однієї, це все одно був би перформанс Laibach. Навіть якби ми просто стояли на сцені, це був би перформанс Laibach.

Колективна праця vs особиста відповідальність

Уґіс: Ми, в цій частині світу, забули те хороше, що пов’язане з масовим, колективним існуванням. Нас надто занесло в індивідуалізм. Іноді цілком нормально піддатися масовості колективу. Наприклад, у нас, латвійців, є традиція раз на чотири роки проводити пісенний фестиваль. І це практично означає, що збирається 30 000 глядачів, десь стільки ж виконавців на сцені й усі вони стають одним голосом. І це неймовірне відчуття. Ніщо з того, що ти можеш зробити сам, не може зрівнятися з тим відчуттям єдності. Це річ, яку жителі Північної Кореї вміють краще: існувати не як індивід, а як колектив людей.

Іван Новак і Уґіс Олте, hromadske.ua

У них не так багато можна навчитися в сенсі організації. Бо робити щось, коли ніхто не хоче брати на себе відповідальність, неможливо. Це перевага західної культури. Тут люди знають, коли брати відповідальність на себе і робити щось. Але з іншого боку, в нас було три дні на підготовку концерту. І зрештою він відбувся без будь-яких технічних проблем.

На щастя для нас, кінематографістів, це дало нам багато комедійних ситуацій і багато нагадувань про наше власне становище і ставлення до роботи, яку треба зробити.

Це річ, яку жителі Північної Кореї вміють краще: існувати не як індивід, а як колектив людей

Іван: Я мушу сказати, що з точки зору гурту, це не так сильно відрізнялося від багатьох шоу, які ми давали в Західній Європі чи в Америці. Нам часом випадало грати в місцях з дуже поганим обладнанням. Доводилось імпровізувати, просити про допомогу місцевих і так далі. Але там, у Північній Кореї, обладнання було зовсім не поганим. Просто було складно донести до них, що нам треба і як це зробити.

Насправді дуже легко вчитися в того, хто професійний і успішний. Але справжній художник вчиться з того, чого він не розуміє, з самих непорозумінь. Певною мірою це фільм про комунікацію між різними людьми. І це те, в чому ми багато навчилися.

Уґіс: Іноді нас запитують: «Як ви гадаєте, чи змінилися ті люди, які працювали з вами з боку організаторів?» Але я думаю, найбільший і найцінніший урок для них — це побачити, що люди з цілком різних контекстів, зовсім різних культур, можуть зібратися разом і вирішити спільну проблему. Якщо обом сторонам треба, щоб цей концерт відбувся, вони можуть спілкуватися і зробити його. Я думаю і дівчата з консерваторського хору, і працівники сцени, і загалом усі вони побачили це диво комунікації.

Насправді дуже легко вчитися в того, хто професійний і успішний. Але справжній художник вчиться з того, чого він не розуміє, з самих непорозумінь

Північна Корея в стереотипах і на власному досвіді

Уґіс: Зазвичай фільми про північну Корею, точніше ті, що відбуваються у північній Кореї, складаються зі зйомки через вікно автобуса. Тож ми вирішили робити такі зйомки уповільненими у вісім разів, щоб проаналізувати, що трапилося за вікном, через кілька місяців.

Все, що ми маємо — це наш власний досвід. Ми не можемо фантазувати про те, чого не бачили й чого не знаємо. Я б дуже порадив кожному: не додумуйте того, про що у вас дуже мало інформації. Подивіться на власні очі, а тоді ввімкніть критичне мислення і робіть висновки. Люди говорять про табори ув’язнених. Звісно, це частина системи, але я їх не бачив, він теж. Це дуже важливо: судіть тільки з того, що пережили на власному досвіді, й піддавайте сумніву те, чого не пережили.

Вокаліст гурту Laibach у КНДР, фото: Joerund F Pedersen, www.laibach.org

Іван: Мушу сказати, що Північна Корея здалася мені місцем глибинно буддистського світосприйняття. Звичайно, релігія там заборонена, вона не практикується, але вони практикують її через перенесення, через це необхідне політичне, ідеологічне поклоніння перед лідерами. І для них, здається, навіть не так важливо, кому поклонятися. Вони просто роблять це в якийсь буддистський спосіб. У них є це буддистське знання, мудрість, якщо хочете. Це щось дуже мінімалістичне, дуже обмежене, але воно працює. Якщо у тебе в житті особливо нема вибору, то добре бути буддистом. Це найкоротший шлях до свободи.

Мушу сказати, що Північна Корея здалася мені місцем глибинно буддистського світосприйняття

Уґіс: Коли я поїхав туди, то спершу судив з мого власного досвіду й історії моєї країни. Я уявляв, що в тоталітарній системі є диктатор чи агресор, ієрархія влади і далі пригноблена більшість. Але що я відчув там — і це суто емоційне відчуття, а не щось, що я можу підтвердити фактами — я відчув, що всі 24 мільйони чи трохи менше жителів Північної Кореї і є системою. Мабуть, це тому, що їх так виховують. Вони починають насаджувати ідеологію в дуже ранньому віці. Це один зі стереотипів, які для мене зруйнувалися. Це не жертва і агресор, це система.

Гурт Laibach у Пхеньяні, фото: Joerund F Pedersen, www.imdb.com

Іван: Всі жартують про Північну Корею просто, щоб самим краще почуватися.

Уґіс: Розумна людина має звужувати свої висновки до більш наближених речей, до меншої шкали. Наприклад, я думаю, значно важливіше залишатися зі своєю родиною, якщо в тебе є діти, аніж намагатися бути лікарем для країни, яка за 9000 км від тебе. Є значно важливіші речі, які варто робити у своєму житті, аніж засуджувати людей, про яких ми нічого не знаємо.

Іван: Але тобі завжди легше знати, що є хтось божевільніший чи дурніший, ніж ти.

Уґіс: Це точно.