Роль суспільного мовлення в часи пост-правди зростає – досвід Норвегії та Італії

Суспільне телемовлення має залишатися вірним своїй місії й виробляти контент для всіх типів аудиторії: людей різного віку, з різною освітою та соціальним статусом. При цьому суспільним мовникам доводиться витримувати жорстку конкуренцію з комерційними телекомпаніями та відповідати на нові виклики: перехід аудиторії в онлайн, щодалі більшу роль соціальних медій.

Втім, працювати в таких нових реаліях можливо. Для цього важливо випрацьовувати адекватні часу моделі фінансування й редакційну політику, яка б враховувала запити аудиторії й цінності незалежної журналістики. Таким є досвід італійського та норвезького суспільного телебачення.

Про це Громадське спілкувалося з Ульфом Девідсеном, головою адміністрації Норвезької мовної корпорації (NRK ), та Нікола Калігіоре, менеджером міжнародних відносин Італійської суспільної телерадіокомпанії (RAI). 

Нікола Калігіоре та Ульф Девідсен співпрацюють із Радою Європи в Україні в рамках проекту підтримки українського суспільного телемовника.

Як суспільним мовникам в Італії та Норвегії нині вдається протистояти конкуренції з боку комерційних медіа. Чи ця конкуренція дійсно жорстка? Які ви здійснюєте кроки, аби втриматися на плаву?

Нікола Калігіоре: Звісно, конкуренція дуже жорстка. Це питання постало більш гостро, коли в Європі відбувся перехід від аналогового до супутникового мовлення. Кількість каналів, медіа-груп почала зростати. Я кажу безпосередньо про Італію, але гадаю, що це мало місце по всій Європі. Це питання складне та багатогранне.

До того ж нам доводиться витримувати конкуренцію з боку нових платформ – Youtube, Facebook. Вона стала значно cерйознішою, аніж була раніше. Що роблять суспільні мовники, аби вижити? По-перше, ніколи не можна забувати про роль суспільного мовника – вона відрізняється від тої, яку виконують конкуренти. У нас це вже називається навіть не public broadcaster (суспільне мовлення), а public service media (мовлення в інтересах громадськості).

Ми маємо відповідати на запити громадськості, що необов’язково для комерційних медіа. Безумовно, маємо відрізнятися від них, пропонувати продукт високої якості. З цим важко, адже це залежить від багатьох факторів, наприклад, від фінансування.

Також ми маємо бути універсальними. Це одна з найважливіших речей. Маємо орієнтуватись на всі верстви населення і прагнути задовольнити їхні запити. Комерційні медіа, навпаки, мають цільову аудиторію, на яку чітко працюють. Це якщо говорити загалом.

Насправді ж через брак коштів, а фінансування суспільних мовників скорочується по всій Європі, протистояти конкуренції стає важче. Зокрема і поява нових платформ змушує телебачення перейти на новий етап, почати працювати по-новому. Особливість суспільних мовників у тому, що вони повільно реагують на зміни порівняно з іншими телекомпаніями, культурна й соціальна адаптація до нових умов дається їм складно.

У нас це вже називається навіть не public broadcaster (суспільне мовлення), а public service media (мовлення в інтересах громадськості)

Нікола Калігіоре Фото: Медійні проекти Ради Європи в Україні

Який досвід Норвегії в цьому питанні, беручи до уваги початок ери нових медіа, соціальних медіа, коли аудиторія стежить за ними, а не за ефірами й телепрограмою, тобто аудиторія переходить онлайн?

Ульф Девідсен: В нашому випадку надзвичайно важливим було саме усвідомлення цього переходу від теле- та радіоплатформ на нові цифрові платформи й на соціальні медіа. Нам потрібно було почати впроваджувати нові підходи, аби охопити аудиторію цих платформ.

Це одна річ, але питання ще у контенті, який об’єднував би норвежців. Саме такому контенту ми завдячуємо нашим успіхом. Ми розповідаємо історії з усіх куточків країни на всіх доступних платформах. Також, безумовно, не слід нехтувати тим, що нас відрізняє від інших медіа.

Якби вас, як досвідчених менеджерів, запросили розробити бізнес-план для нового суспільного мовника, якими були б ваші п’ять пріоритетів для фінансування?

Нікола Калігіоре: Це дуже складне питання. По-перше, тут мають значення час та країна. В будь-якому випадку насамперед потрібно забезпечити стабільність фінансування та самого мовника – його менеджмент, формат звітності. Це надзвичайно важливі речі, в той же час це слабка сторона багатьох.

Також я сконцентрувався би на контенті.  Не можна забувати про наше завдання випрацювання певної редакційної політики, а не лише поширення інформації. Я гадаю, що останні десятиліття суспільні мовники країн Європи занадто дбали про поширення контенту, забуваючи про редакційні цінності. Оскільки поява нових медіа, як наприклад Youtube, розірвала існуючий ланцюг поширення інформації, слід сфокусуватись на контенті та його якості. Слід виробляти контент, який ідентифікує вас саме як суспільного мовника та відрізняє від комерційних медіа.

Лише після цього варто опікуватися поширенням. Варто сприймати всіх нових гравців ринку не як конкурентів, а як партнерів. На мою думку, саме так ми зможемо вистояти та розвиватися протягом наступних десятиліть.

Ульф Девідсен: Я абсолютно погоджують, проте хочу додати, що важливим аспектом у контексті України є об’єднання всіх суспільних телекомпаній в одну. Необхідно налагодити систему менеджменту згори-донизу. Це має бути єдина компанія, а не купа регіональних. Незважаючи на їхні історичні відмінності, культурні особливості, вони мають об’єднатись.

Останні десятиліття суспільні мовники країн Європи занадто дбали про поширення контенту, забуваючи про редакційні цінності

Ульф Девідсен Фото: Медійні проекти Ради Європи в Україні

В Україні ми зіткнулись з проблемою браку фахових медіа-менеджерів, попри те, що є багато професійних журналістів, готових працювати на суспільному телебаченні. Яка, взагалі, роль медіа-менеджерів при розбудові суспільного мовлення? Як можна ‘виховати’ медіа-менеджера? Можливо, краще запрошувати людей з-за кордону, аби вони допомагали запустити проект?

Ульф Девідсен: Говорячи про контент та редакторів, які вміють розповідати історії, маємо визнати, що роль медіа-менеджера дуже важлива. Я гадаю, що коли з’являються нові мовники, цілком нормально залучити фахівців з-за кордону, які допомагатимуть та сприятимуть переходу на новий етап. Ми в Європі знаємо, як це допомагати один одному, коли виникає така потреба. Тому, якщо буде таке звернення, я думаю, відповідь буде позитивна.

Нікола Калігіоре: Своєю чергою, хочу сказати, що в Україні є достатньо непоганих фахівців. Вони не обов’язково працюють на суспільному мовнику, питання в тому, аби їх туди найняли на роботу.

Також гостро постає питання зарплат, коли мова йде про залучення професіоналів.

Ульф Девідсен: Звичайно, це важливе питання. Проте в Норвегії кореспондент суспільного телебачення — не найбільш високооплачуваний журналіст в країні. Як правило, він отримує стільки, скільки й журналіст регіонального видання. Гарне робоче середовище, соціальні гарантії також відіграють важливу роль. Але, звісно, зарплати мають бути конкурентні.

В 2016 році ліцензійні платежі почали прив’язувати до рахунків за електроенергію: раніше рівень ухилення від сплати сягав 28%, це дуже серйозна цифра. Наразі його значно знижено, тому що уникнути рахунків за електроенергію майже неможливо

Чи змінювалася система фінансування ваших мовників протягом останніх 5 — 10 років? Якщо так, то як саме?

Нікола Калігіоре: В Італії, наприклад, відбулися радикальні зміни протягом останніх років. Ми фінансувалися за рахунок ліцензійних платежів: вони становили 60% нашого бюджету, решта – реклама та інші комерційні доходи.

Але в 2016 році ліцензійні платежі почали прив’язувати до рахунків за електроенергію. Це стало революційним кроком. Раніше рівень ухилення від їхньої сплати сягав 27 — 28%, це дуже серйозна цифра. Наразі його значно знижено, тому що уникнути рахунків за електроенергію майже неможливо. Це позитивно позначилося на нашому бюджеті. Завдяки цьому на 2017 рік ми знизили ліцензійний платіж до 90 євро — це один із найнижчих таких платежів у Європі.

Ульф Девідсен: В Норвегії стабільно 90% наших коштів надходять завдяки ліцензійним платежам, невеликий відсоток становлять комерційні доходи. Жодних змін. Проте точаться дискусії. Нові медіа та їхні стріми змінили статус-кво. Наш ліцензійний платіж прив’язаний до наявності телевізора та телевізійної антени. Зараз антена не потрібна для прийому супутникового сигналу. Ймовірно, буде запроваджений спеціальний медіа-платіж для всіх норвезьких господарств. Це поки що лише обговорюється, наразі жодних змін.

Фото: Медійні проекти Ради Європи в Україні

Ми живемо в часи зростання популізму. Медіа в цьому відіграли свою роль. Результати виборів в певних країнах є підтвердженням цьому. Якою має бути роль суспільного мовника втакі часи? Візьмімо до прикладу Україну. Суспільний мовник тільки з’явився, перед ним чимало викликів, бюрократичних та політичних бар’єрів. Яка його роль в запобіганні популізму, шовінізму, розпаленню ненависті, які, на жаль, поширюються по всьому світу?

Нікола Калігіоре: Я гадаю, слід виконувати саме свою роль і залишатись суспільним мовником – надавати незалежні, перевірені новини. Це має бути основним пріоритетом, оскільки ми живемо в світі пост-правди, коли факти перестають бути важливими. Особливо в соціальних медіа іноді виникає враження, що пропонують кілька версій однієї і тієї ж правди. Донесення до суспільства незалежної та перевіреної інформації – це одна з ключових цілей нашого існування. Я дуже сподіваюсь, що суспільні мовники не лише в Україні, але і по всій Європі матимуть це за орієнтир в своїй стратегії.

Ульф Девідсен: Цілком погоджуюсь. Також важливо, аби в основі нашої роботи були принципи неупередженості та збалансованості. У Норвегії, наприклад, ми обговорюємо кожну точку зору, не ігноруємо жодну думку, тому що інакше є загроза поділів усередині країни.