Розстріли в Бабиному Яру: історія перша

Україна вшановує 75 роковини трагедії у Бабиному Яру.

Наприкінці вересня 1941 року протягом двох днів нацисти розстріляли тут майже 34 тисячі київських євреїв.

79-річний Олександр Склянський, якому, разом із братом Георгієм дивом вдалось врятуватися від смерті та переслідувань нацистів, розповів Громадському як запам’ятав ті події.

«Тітка дивом витягнула нас із натовпу», - свідок Бабиного Яру

Нам ось такий наказ прибиральник приніс: «Команда української поліції міста Києва. Усім керівникам будинків міста Києва до 24 години зголосити всіх жидів, працівників НКВС та членів ВКПБ, що мешкають в їх будинку, до найближчих районних комісаріатів та команди української поліції міста Києва, по вулиці Короленка 15.

Затаєння цих людей матиме наслідок смертну кару». Короленка 15, розповідає пан Олександр, розташувалось одразу поряд з помешканням його родини.

Всі керівники будинків або двірники були зобов'язані або віднести списки, або самим привести тих, хто не пішов 29 вересня до Бабиного Яру.

«Бабуся поїхала паралельно на підводі, а ми з мамою та братом Георгієм пішли пішки.

Добре, що по дорозі, вже біля Кудрявського узвозу, нас зустріла мамина подруга Тамара, яка сказала: «Манюся, ти ведеш дітей і себе на розстріл». І дивом вона нас з цього натовпу витягнула», - Олександр Склянський показує спільне з братом фото, на якому вони одягнені у вишиванки.

Він вважає, що український оберіг також зберіг тоді їхні життя.

За словами Олександра Склянського, найстарішому розстріляному єврею у Бабиному Яру було 107 років, а найменшому було всього 2 тижні: «Його розстріляли на руках у матері, разом із матір’ю. Врятуватись було практично неможливо, якщо тебе не рятували.

Нам ще пощастило, коли славнозвісний патріарх Андрей Шептицький, який спочатку привітав Гітлера із взяттям міста Київ, надалі розіслав по всіх католицьких єпархіях листи із закликом рятувати єврейських дітей. Дорослих він не міг врятувати, тому закликав усіх священиків рятувати дітей».

фото братів

Олександрова мати вмовила католицького священика перехрестити їх із братом, потім порвала єврейські метрики, щоб діти мали хоч якийсь захист.

«Хоча це також не захищало, тому що достатньо було зняти штани і нас все одно б розстріляли. Через це мати боялася ці метрики десь показувати, бо що не кажіть, а зраджували на кожному кроці. Одні рятували, а другі зраджували», — згадує він.

«6 листопада 1943 року відбувався мітинг визволення міста Києва на якому стояв генерал Ватутін, Хрущов», - згадує пан Олександр. «Раптом із руїн вилазить один єврей, старий з бородою, який схопив за шинель Хрущова і став кричати: «Я єдиний єврей, який залишився в цьому місті». Він був майже правий. І якраз нашу бабусю Ханну, тітку Рахіль, наших кузенів Люсю і Мішу теж розстріляли.

Поруч був єврейський цвинтар звідки брали плити. На них клали балки политі горючою рідиною, а зверху - трупи розстріляних у Бабиному Яру і так декілька разів.

Вкінці цю величезну піраміду спалювали. І так перед відступом три тижні весь Київ був засипаний цим страшним попелом жертв Бабиного Яру.

Коли проходиш шлях від мотоциклетного заводу до «Мінори» – горять підошви. Кричать звідти усі загиблі, а попіл стукає у серці».