Рух на Схід: чого очікувати від саміту НАТО у Варшаві

Не сподіватися від НАТО більше, ніж Україна може сподіватися від самої себе в її нинішньому становищі — це дасть змогу уникнути  #натозради після саміту Північноатлантичного альянсу у Варшаві на рівні глав держав та урядів країн-членів, який відбудеться 8 — 9 липня. Навряд чи він принесе Україні щось таке, що буде співмірне з тим тягарем і викликами, які вона взяла на себе як полігон для апробації Росією сучасної гібридної війни. Але в будь-якому разі Україні є над чим замислитися і є над чим працювати спільно з НАТО.

Альянс далі шліфуватиме формули протидії загрозі з боку Росії, хоча відкрито її ворогом не проголошуватиме й залишатиме можливості для діалогу. Останній уперше за два останні роки спробували відновити у квітні цього року. Тоді Росія і НАТО провели спільне засідання, результати якого генсек альянсу прокоментував так: «Країни НАТО і Росія дотримуються різних поглядів».

Підтвердження політики «відкритих дверей»

Очікується, що на саміті у Варшаві альянс підтвердить готовність прийняти до своїх лав Македонію, Боснію та, ймовірно, Грузію. В останньої більше шансів отримати в тій чи іншій формі — завуальованій чи буквальній — підтвердження того, що одного дня двері альянсу відкриються для неї і закриються лише за її спиною. А от Україна на це, ймовірно, розраховувати на цьому саміті не може.

За інформацією з дипломатичних джерел, наразі тривають баталії навколо того, чи міститиме фінальна заява за підсумками засідання у польській столиці посилання на рішення саміту НАТО в Бухаресті, де альянс визнав, що не лише Грузія, але й Україна стануть його членами одного дня.

Не буде зайвим нагадати, що саме було сказано в підсумковій декларації того саміту: «Нато вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми погодилися сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО».

Отже, якщо для Грузії знайдуть якесь прийнятне формулювання й без посилань на Бухарест, якщо дуже буде треба, то для України його можуть взагалі оминути. Це обумовлене не лише черговою спробою умиротворити російського агресора.

Щодо того, де пролягає межа між допустимим компромісом і принизливим самоупокоренням перед грубою силою Кремля, всередині альянсу є різні думки. Приміром, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр назвав цьогорічні навчання НАТО в Польщі «Анаконда-2016» «брязкотом шаблями та галасом війни» на тлі проблемних відносин із Росією. За такою логікою німецького топ-урядовця посилання на Бухарест для України у Варшаві мали б бути чимось на кшталт «розмахування шаблюкою» перед самим обличчям Росії.

Втім, таке розуміння доцільного компромісу може зачепити не лише інтереси України. НАТО, ймовірно, не підтримає ініціативу створення «Чорноморської флотилії», з якою виступає Румунія. Проект блокує Болгарія. Росія вважає, що він підриває стабільність і безпеку Чорноморського регіону.

Втім, українська сторона не полишає сподівань, що все ж таки у Варшаві згадають про Бухарест. Це своєрідне contra spem spero української дипломатії.

Загалом же позиції Грузії та України перед цим самітом суттєво й об’єктивно різняться. На відміну від Грузії, в програмних документах щодо зовнішньої політики та національної безпеки України не прописане пряме членство в альянсі. Наразі на всіх рівнях ідеться про набуття стандартів НАТО, необхідних для вступу до цієї міжнародної організації.

На саміті у Варшаві президент Петро Порошенко має представити ухвалений у травні цього року Стратегічний оборонний бюлетень, де прописана програма реформ ЗСУ до 2020 року відповідно до вимог Північноатлантичного альянсу.

Український експерт з питань міжнародної безпеки Григорій Перепелиця зауважує, що в прогресі на шляху до натівських стандартів Київ теж поступається Тбілісі:

«У Грузії за будь-якої влади залишається незмінною мета набуття членства в НАТО. На відміну від Грузії, чиє міністерство оборони нічим уже не відрізняється від міністерств оборони Чехії чи Польщі, Збройні сили України залишаються радянськими за своєю суттю. Натомість у Грузії всі військові командувачі пройшли навчання у військових академіях альянсу, володіють вільно англійською і перейняли натівську штабну культуру». 

Ще один важливий пункт українсько-натівського порядку денного анонсував заступник міністра оборони України з питань євроатлантичної інтеграції Ігор Долгов:

«Принципово новим буде заснування платформи з протидії гібридній війні. Сподіваюся, що після узгодження центр протидії гібридній війні відкриється в Києві», — повідомив посадовець.

За тим проектом цієї платформи, який відомий Громадське.Світ, основний фінансовий, як і інтелектуальний тягар цих завдань буде покладений на громадянське суспільство, насамперед на неурядові сінк-тенки. Очікуватиметься, що саме вони у співпраці з натівськими фахівцями продукуватимуть ідеї та знання, забезпечуватимуть їхню розробку у рамках повноцінних досліджень, а платформа існуватиме для координації цього всього процесу.

При цьому НАТО швидше за все це не фінансуватиме, бо у нього є свої обмеження щодо виділення коштів для проектів у країнах, які не є його членами й з якими він не має такого особливого партнерства, як, приміром, з Афганістаном.

Держава Україна це теж не фінансуватиме, бо ж, як завжди, можновладці говорять, що на це немає коштів. Тобто пропонується економваріант для стратегічних питань національної безпеки, який не передбачає належно профінансованих, фахових досліджень.

Як показує досвід Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО в Таллінні чи Центру стратегічних комунікацій НАТО в Ризі річний бюджет таких установ для здійснення реальних досліджень — це щонайменше кілька мільярдів євро на рік.

Зауважмо, ідеться про системні довготермінові дослідження, а не одноденні форуми для експертів чи друк піар-матеріалів. З останнім в Україні вже давно проблем немає. Для запуску механізму досліджень потрібен не лише інтелект, але й кошти.

Закривати далі на це очі — значить жити одним днем, сподіватися на «авось» і знову перекладати частину державної роботи на плечі громадянського суспільства. Водночас НАТО зацікавлений у тих знаннях і досвіді, які здобула Україна у гібридному конфлікті з Росією. Отже, можна сподіватися, що з цього взаємного зацікавлення постане таки конкретика.

Ігор Долгов наголошує, що на засіданні комісії Україна-НАТО у Варшаві систематизують уже напрацьовані інструменти співпраці, зокрема буде затверджений комплексний пакет допомоги.

Новий погляд на колективну оборону на східних кордонах 

На саміті у Варшаві альянс переосмислюватиме далі свої підходи до колективної оборони в світлі російської загрози. Країни визначатимуться з остаточною кількістю та місцями дислокації додаткових кількох тисяч вояків, які на ротаційній основі нестимуть службу в країнах Балтії та Польщі.

Після саміту НАТО у Вельсі вже створені Сили швидкого реагування, а кількість звичайних Сил реагування (Nato Response Force) збільшилася вдвічі — до 40 000. Як це все працюватиме, координуватиметься, як і хто проводитиме ротацію, скільки вояків зможуть відправити ті чи інші країни-члени — ці питання вирішуватимуться у Варшаві.

До лютого 2017 року НАТО має розгорнути танкову бригаду в країнах Балтії та Польщі з тиловими пунктами у Румунії та Болгарії.

У цьому процесі є достатньо лакун і викликів. Після навчань «Анаконда-2016» у червні цього року в Польщі, в яких узяли участь військові з 24 країн НАТО й були задіяні всі види військ, командувач Збройними силами США в Європі генерал-лейтенант Фредерік Бен Ходжес в інтерв’ю німецькому виданню «Die Zeit» відкрито визнав, що Росія має можливості швидше захопити Латвію, Литву та Естонію, ніж США доправити туди свої сили швидкого реагування:

«Росія могла б швидше захопити балтійські країни, ніж ми б там опинилися, щоб їх захистити».

Він погодився з висновками військових експертів, що російська армія змогла б захопити основні міста країн Балтії за 36 — 60 годин.

Бен Ходжес також розкритикував альянс за те, що наразі важкі озброєння перекидаються із Західної Європи на східні кордони НАТО не достатньо швидко. Не задоволений він був і засобами зв’язку, які використовувалися під час навчань: електронну пошту й радіо можна легко перехоплювати.

Кібербезпека: п’ятий простір боротьби 

На саміті у Варшаві альянс має оголосити кіберпростір п’ятим простором бойових дій на додачу до суходолу, повітря, моря та космосу. Це означає, що ворожі дії у віртуальній реальності можуть бути прирівняні до збройної агресії проти країни-члена НАТО й бути підставою для задіювання статті 5 Північноатлантичного договору, згідно з якою збройний напад на одну країну альянсу означає напад на всіх його членів.

Ядерна зброя: з маргінесу на порядок денний 

У 2016 році Нато задіяло у військових навчаннях у Греції літаки F-15E Strike Eagles, які можуть переносити ядерну зброю. Зазвичай ці військові повітряні судна базуються в Англії. Це можна розглядати як таке собі нагадування Росії, що в НАТО є ядерна зброя в Європі і як контрвідповідь на аналогічні навчання російської армії із залученням таких озброєнь. Сьогодні на порядку денному альянсу стоїть питання інтеграції звичайних і ядерних озброєнь.

Крім того, на саміті Нато переглядатимуть рішення 2010 року про формування системи протиракетної оборони в Європі, щодо якої Росію неодноразово запевняли: ці системи ППО не спрямовані проти неї.

Протидія ісламістському екстремізму 

Між самітом у Вельсі 2014 року та самітом у Варшаві 2016 року відбулася фундаментальна зміна: країни альянсу мають боротися віднині проти ще одного небезпечного ворога — «Ісламської держави». Протидіяти йому лише традиційними військовими засобами неможливо. НАТО визначатиметься з тим, як допомагати очолюваній США міжнародній коаліції, яка нині проводить повітряні військові операції проти ІД на Близькому Сході.

У порядку денному Варшавському саміту є також питання співпраці з Афганістаном та загалом протидія безпековим загрозам, що йдуть з Північної Африки й Близького Сходу, тобто в контексті цього неспокійного регіону говоритимуть не лише про «Ісламську державу».

У польській столиці визначатимуться також з тим, яких результатів країни-члени домоглися в справі збільшення витрат на оборону до 2% ВВП. Зауважмо, навіть така успішна країна, як Німеччина, витрачає поки що на цей сектор близько 1,2% ВВП. Отже, у всіх — і в України, і в НАТО — буде багато роботи і у Варшаві, і після неї.