Рукописи не горять: як у Латинській Америці долають політичну корупцію

Корумпованість та неефективні рішення керівників держави підвели до краю прірви далеко не найбіднішу країну світу — Венесуелу. Тим часом в інших країнах Латинської Америки триває активний наступ на політичну корупцію. 25 лютого екс-президентка Аргентини Крістіна Кіршнер відповіла у суді на звинувачення щодо її ролі в одному з найгучніших корупційних скандалів в історії Латинської Америки. Якщо її визнають винною, це може стати ще одним вироком для екс-президентів у регіоні ― після Лули да Сілви, засудженого до 25 років ув’язнення в Бразилії. Схему за участі Кіршнер викрили завдяки колишньому урядовому водієві. Як це сталося і чому політична корупція, що довгий час залишалася в Латинській Америці безкарною, нарешті опинилась під ударом?

«Справа зошитів»: корупційний скандал в Аргентині

Підопічні сержанта аргентинської армії Оскара Сентено згадують, що він ніколи не розлучався із записником ― одним із його обов’язків був облік військового майна. Можливо, саме тоді Сентено розвинув майже хворобливу звичку записувати все, що з ним відбувається. На цю його схильність не звернули уваги, на своє нещастя, високопоставлені урядовці, шофером яких працював Сентено після відставки з військової служби.

Вісім зошитів, у яких Сентено прискіпливо записував деталі своїх поїздок, дали початок безпрецедентному для Аргентини розслідуванню політичної корупції, на чолі якої, на думку слідчих, була колишня президентка та нинішня лідерка опозиції Крістіна Кіршнер.

З’ясувалось, що протягом десяти років, від 2005 до 2015, коли закінчився другий президентський термін Кіршнер, Сентено був не лише водієм у штаті Міністерства державного планування. За цей час він сотні разів перевозив крупні суми готівки від очільників найбільших підприємств до резиденцій аргентинських політиків, зокрема президента Нестора Кіршнера та його дружини і наступниці Крістіни. При цьому Сентено занотовував усе: адреси, імена, дати, ваги валіз та сумок, в яких перевозились гроші ― все це можна побачити в його зошитах поряд із записами про випиті чашки кави та відвідини лікарів.

У січні 2018 року його записи потрапили до рук журналіста одного з найбільших аргентинських видань «La Nación». Переконавшись у їхній правдивості, журналіст передав копії зошитів слідчому, відомому своєю непоступливістю у боротьбі з корупцією. І хоча сам Сентено згодом заявив, що спалив оригінали зошитів, слідство було вже не спинити. У серпні 2018 року відбулися перші арешти та оприлюднили подробиці справи, яка справила ефект вибуху в аргентинському суспільстві.

І не дивно ― адже серед арештованих та підозрюваних опинились як Крістіна Кіршнер, так і десятки крупних аргентинських бізнесменів та політиків, зокрема батько та брат нинішнього президента Маурісіо Макрі. Їх звинувачують в організації та участі у гігантській системі хабарів, які найбільші державні та приватні підприємства роками платили політикам.

Підприємства отримували вигідні державні контракти та дотації в обмін на сплату своєрідного тіньового податку, розмір якого коливався від 5% до 20% отриманої суми. Політики використовували зібрані кошти для фінансування виборчих кампаній та для власного збагачення. За попередніми оцінками, Сентено задокументував передачу хабарів на суму близько 160 мільйонів доларів, а сукупні збитки від схеми за 11 років могли досягти 36 мільярдів доларів.

Успіх антикорупційних розслідувань у регіоні: чому саме тепер?

Події в Аргентині ― лише один із прикладів розкриття і покарання корупційних змов на найвищому рівні, що відбулися за останні декілька років у Латинській Америці. Так, у Бразилії до 25 років ув’язнення засудили одного з найбільш популярних політиків, колишнього президента Лулу да Сілва, а на 10 років ― одного із найкрупніших підприємців Марсело Одебрехта. В Перу президент Педро Кучинський подав у відставку після викриття його участі в корупційних схемах. В Гватемалі президента-корупціонера відправив у відставку парламент, після чого його негайно заарештували.

Такі політичні та юридичні наслідки антикорупційних розслідувань справді нечувані для регіону, в більшості країн якого корупція, здавалося б, стала невід’ємною частиною щоденного життя як політиків, так і всього населення. Після демократизації регіону у 1980-90-х роках рівень довіри до політиків залишався надзвичайно низьким і підозри щодо їхньої корумпованості не вщухали. Проте майже всі попередні розслідування просувалися повільно і врешті-решт губились в лабіринтах системи правосуддя ― як через брак юридичних інструментів, так і політизацію та корумпованість системи. У Бразилії вироками завершувались щонайбільше 3% всіх справ про корупцію чиновників та політиків. А розслідування корупційних дій колишнього президента Фернанду Коллора (1990-1992) завершилось нічим через 22 роки у зв’язку зі спливом строку давності.

Чому тепер все почало змінюватись? Простої відповіді немає: в кожної країни регіону своя складна історія ― і поступ у боротьбі з корупцією помітний не всюди. Але деякі закономірності можна виділити на прикладі бразильського досвіду. Саме антикорупційна операція «Автомийка» в Бразилії досягла найбільшого успіху і справила глибокий вплив на сусідні країни. Розслідування розпочалося у 2014 році з рутинної перевірки фактів відмивання грошей на мережі заправок і призвело до розкриття корупційної мережі, що охоплювала десятки найбільших підприємств країни та сотні політиків і чиновників з провладних політичних партій. Згодом слідство виявило численні випадки підкупу провідною бразильською компанією «Одебрехт» політиків та чиновників у багатьох інших країнах регіону.

Одним із ключових чинників успіху розслідувань в Бразилії, як і згодом в Аргентині, фахівці вважають ефективне використання правового механізму угод зі слідством. Цей інструмент, суттєво зміцнений у 2013 році в Бразилії і у 2016 році в Аргентині, передбачає, що покарання підозрюваних може бути значно послаблене, якщо вони співпрацюватимуть зі слідством і розкриють деталі корупційних зв’язків. Як пояснила виданню «New York Times» адвокат Наталія Волосин, більшість підозрюваних підприємців не мала досвіду захисту в суді. Щойно вони поставали перед загрозою опинитись у в’язниці, майже всі розкривали інформацію про інших учасників мережі ― і таким чином слідство отримувало все більше доказів та розуміння справжнього масштабу корупції.

Проте успіх антикорупційних розслідувань не пояснити лише вдалим використанням юридичних механізмів. Йому передувало дуже поступове нарощування компетенції та інструментарію правоохоронних органів. Незаперечною є наполегливість і професійність окремих особистостей ― суддів, прокурорів та поліцейських ― які роками осмислювали стратегію боротьби з корупцією, а потім спромоглись облишити суперечки між собою та навчились працювати разом. Серед них особливо виділяється бразильський суддя Серджіо Мору, який ще задовго до описаних подій вивчав досвід операції «Чисті руки», що на початку 90-х років викрила зв’язки чільних італійських політиків з мафією. Нарешті, важливу роль зіграла наявність справжньої політичної конкуренції в хоч і недосконалих, але демократичних системах ― та існування незалежних ЗМІ, які швидко поширювали інформацію про успіхи слідства та загрози з боку його противників.

Однак глибинною передумовою, за однією з версій, стала зміна суспільних очікувань та пріоритетів. Економічне зростання початку 21-го століття суттєво покращило становище десятків мільйонів латиноамериканців і врятувало їх від бідності, особливо у Бразилії. Але підвищення доходів не супроводжувалось покращенням якості державних послуг з освіти, медицини та розбудови інфраструктури. На цьому тлі марнотратство та корумпованість політиків почало викликати загальне обурення і велелюдні протести, а погіршення економічного становища ще більш загострило відчуття несправедливості. Це створило тиск на політиків, які були змушені поступово розбудовувати антикорупційні інститути, і згодом захистило слідчих та суддів, що керували розслідуваннями.

Саме під тиском суспільної думки та міжнародних організацій зміни відбуваються навіть там, де бракує ресурсів чи політичної волі, щоб власноруч організувати ефективний антикорупційний механізм. У Гватемалі для розслідування політичної корупції було створено незалежну Міжнародну комісію проти безкарності під егідою ООН на чолі з іноземними фахівцями. Побудована Комісією справа про корумпованість президента країни та його оточення викликала хвилю масових демонстрацій і закінчилась його відставкою та арештом. Тепер у сусідньому Сальвадорі новообраний президент обіцяє використати схожий механізм для подолання масштабної політичної корупції у цій невеликій країні.

Майбутнє антикорупції: вимоги справедливості та змін «правил гри»

Попри нечуваний успіх антикорупціонерів, невідомо, якими саме будуть наслідки для політичної системи і чи вдасться надовго знизити її корумпованість. В тій же Бразилії до влади на хвилі розчарування політиками прийшов радикальний та непередбачуваний Жаїр Болсонару, який сумує за часами військової диктатури. У Гватемалі президент намагається припинити роботу Міжнародної комісії, закликаючи «відновити незалежність» країни. В Аргентині слідство ще триває ― основні підозрювані далі на свободі, ті ж самі компанії далі отримують державні замовлення, а частина населення не вірить в об’єктивність розслідувань і вважає їх утисками опозиції з боку влади.

Більше того, корупція десятиліттями залишалась невід’ємною складовою політики в молодих демократіях регіону. Крістіна Кіршнер під час виступу в Сенаті після вибуху скандалу, здавалось, намагалась переконати, що за її президентства не відбувалось нічого такого, чого не робили її попередники чи наступники. Низка експертів стверджує, що «відкати» за державними закупівлями та плата за доступ до управлінських посад стали невід’ємним джерелом фінансування численних політичних партій та дорогих виборчих кампаній. Навіть найбільші противники корупції, досягаючи влади, часто закривали очі на величезні нелегальні фінансові потоки або й самі активно використовували їх ― все заради здобуття підтримки фрагментованих і недисциплінованих політичних сил.

В Бразилії присутні як суспільний осуд корупції, так і бажання змін: корупція є другою найважливішою для бразильців проблемою після якості системи охорони здоров’я. Лише 26% бразильців вважають, що корумпованість політиків можна виправдати, якщо ті досягають важливих для країни цілей. Але вироки корупціонерам, хоча й заслужені, поляризували країну ― адже під арештом опинились переважно представники лівих та центристських сил, тоді як праві партії виграли від послаблення конкуренції. Якщо додати до цього агресивну риторику нового президента й орієнтацію лише на окремі суспільні групи, а також необхідність співпраці зі «старими» політиками заради проведення необхідних економічних реформ, то шанси на швидкі та суттєві зміни видаються не надто високими.

В Аргентині все ще може скластись інакше. Адже крім Крістіни Кіршнер, головної опонентки нинішнього президента Маурісіо Макрі напередодні президентських виборів цієї осені, під слідством опинилися найближчі родичі президента ― батько та брат. На думку відомого журналіста Уго Мона, для майбутнього антикорупційної боротьби та аргентинської політики вирішальною стане об’єктивність розслідування: чи вистачить у президента духу не втрутитись, щоб врятувати своїх рідних, і не зосередитись лише на переслідуванні опозиціонерки? Якщо так, то на тлі сподіваного покращення економічної ситуації Аргентина може отримати шанс вирватись із зачарованого кола неефективності державної політики, низької довіри до влади та масових протестів, які повторюються впродовж останніх десятиліть.

Що би не відбувалось далі, старанні записи водія Оскара Сентено вже зіграли важливу роль. Спричинене ними викриття корупції в Аргентині показало, що ризикованість корумпованих дій зростає. Корумповані політики стають все вразливішими, а надія на справедливість та зміни є навіть в тих державах, які, здавалося б, неодноразові поразки прирекли на безсилий цинізм.