ШПИТАЛЬ-ПРИВИД

США передали Україні військово-польовий госпіталь вартістю 7,6 мільйонів доларів.

Ця інформація з офіційної сторінки посольства Сполучених Штатів він 18 серпня 2015 року моментально стала чи на найгучнішою новиною в українських ЗМІ. США підтримали Україну у війні із агресором! Нехай не «Джевелінами», але тим, що рятує найдорожче - життя воїнів, що захищають свою батьківщину.

ОЛЕНА ЕМСПАРКЕР, капітан армії США:

- Американские солдаты, когда идут под пули, они знают, что если их ранят, и если они живыми дойдут до этой больницы, то у них 97% шанс, что они выживут. 

ІГОР ХОМЕНКО, головний хірург міністерства оборони України:

- Протягом місяця він повинен працювати на сході, в зоні бойових дій. ЗК — відео навчань

Минуло понад півроку, а історій про дива порятунку в американському госпіталі не можуть пригадати навіть волонтери, які вивозять поранених з місць найзапекліших боїв.

ЮРІЙ ВОЛОШИН, волонтер, вивозить поранених:

- Год вывожу и никого не видел. Он есть где-то. Как тушканчик. Он есть где-то, но его никто не видел. Никто не видел. 

ОЛЕКСІЙ ВАГНЕР, демобілізований боєць ЗСУ:

- Вот здесь была вставлена, а потом вынималась пластина для фиксации кости. Вот это входное отверстие. Оно было где-то с палец. - Для того, чтобы кости скреплены были? - Да, кость была разорвана в этом плане. И был, как бы, от гидроудара, от гидротолчка, кость была разорвана, сустав был здесь выбитый. Он был вот так вот набекрень. И кость здесь не торчала, но была смещена. 

Олексія з-під обстрілу вивезли на позиченій у місцевих автівці. За день командир вивіз його в Дніпропетровськ власною машиною. Саме тому рука вціліла. Але ту ніч у лікарні в Донецькій області не забуде ніколи.

ОЛЕКСІЙ ВАГНЕР, демобілізований боєць ЗСУ:

- Дали мне пистолет под подушку. Я с пистолетом спал. И гранаты рядом. Потому что мы не знали, кто там на самом деле в Курахово — сепаратисты-не сепаратисты. 

Щоб запобігти подібним історіям і допомогти оперативно та ефективно рятувати українських бійців, американський уряд передав нашим військовим комплекс під назвою EMEDS, або Експедиційну систему медичної підтримки – мобільний шпиталь, що поєднує найсучасніше в світі медичне обладнання і найновіше медичне ноу-хау.

МАЙК КАРТСЕЛ, ПІДПОЛКОВНИК:

- Це система польового госпіталю, яку Сполучені Штати використовують впродовж останніх десяти років в таких місцях, як Афганістан. 

Госпіталь можна розгорнути навіть у чистому полі. У нього власні генератори, системи очищення води і виробництва кисню для вентиляції легенів з повітря. Він здатен 10 днів працювати абсолютно автономно – на медикаментах і припасах, так само переданих американською стороною.

ОЛЕНА ЕМСПАРКЕР, капітан армії США:

- В день он может сделать пять операций или если более простых, то больше, чем пять операций и принимать до 120 раненых в день. 

УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИК:

- Завдяки апаратурі побачив, що я знаходжусь саме в легенях. Водночас перевіривши, що трубка знаходиться саме в тому місці, незаінтубовані ні лівий, ні правий бронх. Ситуація стабільна.

Та апаратури мало, треба підготувати відповідний персонал. Для цього американці провели тренінги для українських лікарів. Ті були у захваті від можливостей, які дарував їм госпіталь EMEDS, а американці захоплювалися новими курсантами.

МАЙК КАРТСЕЛ, ПІДПОЛКОВНИК:

- Українці, які працюють в цьому шпиталі, дуже вмотивовані і працюють дуже наполегливо. Тому ми думаємо, що ефект від їхньої роботи буде дуже серйозний. 

От тільки за півроку ніякого ефекту госпіталь не дав, бо перетворився на тиловий медпункт 95-ї десантної бригади, запевняє представник волонтерського десанту у Мінобороні Богдан Ковальов.

БОГДАН КОВАЛЬОВ, член волонтерського десанту у МО:

- Этот госпиталь был взят и помещен в 85 километрах от боестолкновения, благополучно в Славкурорте. То есть, помощь производится на уровне оказания, там, лечения каких-то там чиряков, простуды.

Богдан Ковальов добре знає цю проблему. Восени 2014-го кременчуцький бізнесмен пройшов дві перевірки поліграфом і став радником заступника міністра оборони. Саме тоді він вперше дізнався про EMEDS.

БОГДАН КОВАЛЬОВ, член волонтерського десанту у МО:

- Получилось, что я работал по международным вопросам. И по верификации и обеспечению прозрачности в отношениях между донаторами и нашей стороной в получении грузов. 

У березні 2015-го Богдан півтора тижні провів у EMEDS, що тоді стояв у Слов'янську. Він зрозумів, що сам шпиталь та його унікальна апаратура простоюють, а припаси пропадають.  І тоді він вирішив оприлюднити інформацію про нецільове використання безцінного

БОГДАН КОВАЛЬОВ, член волонтерського десанту у МО:

- Это уже личный состав этого госпиталя, который фактически вышел на меня. Люди тоже не равнодушные и бьют тревогу. Говорят о том, что медикаменты хранились зимой при минусовой температуре, при минус 29 градусах. Хранились в неотапливаемых складах. Соответственно были разморожены. 

Після оприлюднення інформації Богдан став у Міністерстві оборони персоною нон-грата. А прес-секретар командувача високомобільних десантних військ виступив зі спростуванням звинувачень.

РУСЛАН ЛІННИК, прес-секретар командувача високо-десантних військ України:

- Госпіталь використовують за призначенням. Він працює у безпечній зоні - 70 кілометрів від лінії фронту в районі Слов'янська. За чотири місяці лікувалися більше 500 людей. Надавали як терапевтичну, так і хірургічну допомогу.

Госпіталь із пораненими у Слов'янську — брехня, запевняє керівниця медичної волонтерської команди “Вітерець”.

ГАЛИНА АЛМАЗОВА, парамедик, керівник медичної волонтерської команди “Вітерець”:

- Ребятам мы постоянно там, медикам, начмедам 95-ки мы постоянно помогали медикаментами. Мы с ними были при выводе из Дебальцево. Мы с ними были, когда у них шла ротация из Аэропорта, из Песок. Мы их провожали, принимали. 

Галина за кермом машини “Швидка допомога” із своєю командою вивезла з бою сотні поранених.

ГАЛИНА АЛМАЗОВА, парамедик, керівник медичної волонтерської команди “Вітерець”:

- За ночь мы вывезли 15 раненых. Это все под непрерывным обстрелом. И когда мы возвращались в Пески Дорога была красной от трассеров.

Але жодного разу ані Галина, ані інші екіпажі її команди, ані колеги з інших медичних груп  не везли поранених до EMEDS. Вони навіть не знали про його існування.

ГАЛИНА АЛМАЗОВА, парамедик, керівник медичної волонтерської команди “Вітерець”:

- Просто я, во-первых, не представляю, где бы он там мог быть. Я же говорю, мы не один десяток дней там провели в Славкурорте. Потому что мы вместе с 95-кой стояли в Песках и мы заезжали и туда к ним. Там типа штаба было, ну и там находилась база 95-ки тогда. Не было никакого госпиталя. Этого я не знаю. Он же не невидимка, правильно?

Не пам'ятає Галина і “Швидких” від EMEDS. А вони дуже потрібні. Погані дороги знищують медичний транспорт не менше, ніж обстріли.

ЮРІЙ ВОЛОШИН, волонтер, вивозить поранених:

- Позавчора я питався три рази проїхать ночью, б....ь, х..рили нас трошки дальше. 

- А хто стріляє, звідки? 

- Діверсанти. 

- Диверсанти, групи ходять? 

- Конечно. 

Колишній охоронець одіозного «новоросійця» Олега Царьова, а нині волонтер Юрій Волошин удвох із колегою, льотчиком на пенсії, вісім діб поспіль вивозив поранених з-під Дебальцевого на звичайному мікроавтобусі. Потім ще 14 з-під Донецького аеропорту.

ЮРІЙ ВОЛОШИН, волонтер, вивозить поранених:

- За 14 дней, что я там работал, я наездил 16 тысяч километров.

За два роки Волошин вивчив кожну лікарню і кожен шпиталь в  АТО. До EMEDS, що у Слов'янську, він не доправив жодного пораненого, хоча до нього максимум 80 кілометрів. Усіх важких віз за 200 кілометрів до Харкова або Дніпропетровська.

ЮРІЙ ВОЛОШИН, волонтер, вивозить поранених:

- Днепропетровские “Скорые помощи», там ребята молодцы — летали без остановок. Когда я доезжаю до Днепропетровска за полтора часа, а Скорая помощь наша, УАЗИК, будет ехать пять часов - шесть. 

Ще у березні ми написали запит до Генерального Штабу із проханням показати диво-шпиталь, лікарів і їхніх пацієнтів у Слов'янську. Але командування десантних військ відмовилося  показувати те, що з помпою рекламувалося півроку тому. Знайти лікарів, що пройшли курс підготовки до роботи в госпіталі, теж виявилося непросто. Вони розкидані по всій країні.

БОГДАН КОВАЛЬОВ, член волонтерського десанту у МО:

- Людям вмешиваться, ну, которые штатно уже были служащими этого госпиталя, было строжайше запрещено вмешиваться в какую-то жизнедеятельность и распространение информации по этому госпиталю. Их фактически в приказном порядке отправили на место несения службы. Обратно. Откуда они были командированы. 

ЛІКАР ПІСЛЯ СТАЖУВАННЯ В EMEDS:

- Тренинг был пройден, навыки работы получены, а что дальше случилось с материально-технической базой, мне неизвестно.

ЛІКАР ПІСЛЯ СТАЖИРУВАННЯ В EMEDS:

- Входит портативный УЗИ аппарат, который по внешнему виду как ноутбук. Входит портативный рентген-аппарат. Уникальная вещь. Цифровые кассеты к нему прилигаются на очень большое количество исследований. И есть портативный биохимический анализатор крови и анализатор клинического анализа крови. Позволяет в течение считанных минут, от 20 до 40 минут выполнять анализы крови, которые не во всех клинических больницах, в общем-то, делают. 

Тим часом українські військові, після скандалу із розташуванням польового госпіталя занадто глибоко в тилу, його перевезли у інше місце.

Костянтинівка. Донецька область. Війна прийшла сюди 24 квітня 2014 року. І почалася вона із захоплення цієї будівлі, Міської Ради. З восьмого липня 2014-го Україна відновила контроль над містом. З того часу — це тил. Тепер — глибокий тил. Але саме сюди ведуть сліди польового госпіталя EMEDS, який мав би рятувати життя бійців на передовій.

Знайти госпіталь нелегко. Місцеві лікарі про нього не знають. Прес-служба командувача десантних військ допомогти відмовляється.

РУСЛАН ЛІННИК, начальник прес-служби ВДВ:

- Так, я вам сегодня отзвонюсь, как только получу добро.

- Ничего не могу сказать, потому что еще ответа не получил. Пока что командувач поза зоной. 

- Ой, честно, сейчас не могу вам ничего сказать. Сейчас назавтра созвонимся. 

І як вишня на торті прохання написати новий запит, замість старого.

РУСЛАН ЛІННИК, начальник прес-служби ВДВ:

- Смотрите, будет такая просьба. Вы распишите на меня то, что вы писали уже на Славянск відвідати. По мобильному госпиталю. 

Суперсекретний госпіталь, куди місяцями треба вибивати дозвіл, ми знайшли самотужки.

Військовий польовий госпіталь EMEDS, який подарував уряд США Україні, його вартість сім мільйонів шістсот тисяч доларів, стоїть у центрі Костянтинівки. Раніше він був у Слов'янську, а тепер на 40 кілометрів ближче до лінії бойових дій. Але поранених сюди, як і раніше, не привозять.

Навколо — парк із пам'ятником загиблим у другій світовій війни. Православна церква і мечеть. Нарешті, звичайний парк. Побачити, що там, за зеленим парканом, теж нескладно. Не впізнати розрекламовані намети досить важко. Просто ніхто не розуміє, що це і навіщо.

ВІКТОР ПОЛІВАЙЧЕВ, житель м. Костянтинівка:

- Ну недели две. Ну три, максимум. В этих пределах. Здесь был парк боевых машин. Стояли БТР, зенитные установки, ЗУ-шки. Парк боевых машин был. Потом часть куда-то ушла. И на этом месте появились два бокса. 

- Вот эти палатки? 

- Да, да. И заезжают трехосные «Уралы» с красным крестом.

У військовому таборі, де знаходиться госпіталь, вирує життя: щось будують, щось гуркоче. А ось навколо наметів із обладнанням, там, де мають знаходитися лікарі, нікого немає.

Можливо все простіше, ніж здається: в наметах немає ні лікарів, ні унікального обладнання. Дорогі медикаменти і витратні матеріали, у кращому випадку лежать запаковані, якщо не перемерзли. Місцеві не пам'ятають, щоб до шпиталю приїжджали карети “Швидкої”. А може, треба дякувати припиненню вогню?

Оце ось метал. Ворота. Дірки — це наслідки бомбардування. За воротами — зруйнований будинок. Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім... У цій частині села Первомайське набагато простіше порахувати будинки, які вціліли після бомбардувань.

- Скажите, а обстрелы до сих пор бывают или давно не было?

ЖИТЕЛЬ С. ПЕРВОМАЙСЬКЕ

- Та слышно было. 

- Когда в последний раз, помните, когда были? 

- Не помню я. Вчера. Нет. Или позавчера. Не помню. Я не запоминаю, потому что… Они почти каждый день идут.

Знак Первомайське, зруйнований магазин, залишки вічно зелених дерев у дворі, відірвана башта танку Розбитий вщент край села - ознака того, що ми дісталися мети подорожі.

Республіка Міст - блокпост, який розділяє Первомайське і Піски, єдиний шлях, по якому вивозять українських поранених. Бійці, які несуть службу на цьому блокпості, запевняють, що їх набагато більше хвилюють не обстріли, а раптові перерви між ними. Зазвичай це означає підготовку до значної активізації бойових дій.

Під недобудованим мостом нас чекає лікар єдиного у Пісках медпункту. Коли приїжджаємо на місце — просить, щоб в кадрі не було орієнтирів. Навіть навколо двору не прибирають навмисне.

ГАННА КОРНИЦЬКА, фельдшер:

- Тут очень много беспилотников — аэроразведка здесь очень хорошо работает. Чтобы не было особо заметно, что дома жилые. То есть, дом должен производить впечатление полностью нежилого. Вот как соседний, как тот, как этот.

Ганна у цивільному житті працює Києві, у Центрі інтенсивної терапії сепсису третьої клінічної лікарні. На передовій вона проводить накопичені шістдесят днів відпустки. Одна на дві точки, поки колега, така сама волонтерка, поїхала до дітей на свята.

ГАННА КОРНИЦЬКА, фельдшер:

- Мы не состоим в штате. Это все добровольческие организации. И, к сожалению, на данный момент страна либо не хочет, либо не может предоставить нам статус. 

Поранених з місця бойових зіткнень Ганна вивозить на старому позашляховику під Міст, де на них уже чекає інший волонтерський реанімобіль. Найтяжчих одразу в Дніпропетровськ. Решту – по місцевих госпіталях.

ГАННА КОРНИЦЬКА, фельдшер:

- Когда начинают лететь «скорые» — это либо прибывают борты-вертушки, либо летят наши «скорые», которые забирают со стабилизационных пунктов Красноармейск, 66 госпиталь, 65-й Часов Яр, Селидово, прямо здесь позиции, Дружковка. 

До госпіталя за сім мільйонів доларів з гаком не везуть нікого. Волонтерські медикаменти, автівки, їх заправка і ремонт — усе з грошей, що дедалі важче збирати у вкрай збіднілих українців. А недавно довелося власним коштом зміцнювати Авдіївку.

ГАННА КОРНИЦЬКА, фельдшер:

- Тяжелые больные оттуда — было очень много двухсотых. За счет чего? Не было стабилизационного пункта с профессиональным врачом. , куда можно было этого раненного вытащить с позиции, привезти его в порядок и уехать. Сейчас он есть, слава Богу. Я же говорю вот это, скажем так, На уровне личных знакомств и договоренностей. 

Щоб вирішити завдання, об'єдналися усі групи медиків-волонтерів: Галини Вітерець, Хотабича, Медичного корпусу і волонтерів-дантистів, які лікують бійцям на передовій зуби, не знаючи, що це вже півроку начебто робить шпиталь десантників EMEDS.

БОГДАН КОВАЛЬОВ, член волонтерського десанту в МО:

- Американцы — не глупые товарищи. И они всегда, их отношение к помощи гуманитарной состоит из нескольких аспектов. Принцип — мы вам дадим мало, посмотрим, как вы им распорядитесь и, если будет все ОК, и вы проявите нормальное отношение к этому, то мы вам дадим еще больше. Мы не прошли этот экзамен. 

Коли ми їдемо нас наздоганяє звістка, що Генштаб ще півтора місяці тому  звернувся до командування десантників, щоб нам дозволили зняти госпіталь, його персонал і пацієнтів. Але командуючий і досі не дав згоди. На щастя, хоч волонтерам медикам ця згода для роботи не потрібна. Адже потік поранених не вщухає.

ОЛЕКСАНДР КУРБАТОВ, Слідство.Інфо