«Сказали, що я дискредитую патріарха Кирила»: білоруський священик — про заборону служити

Усе це критично описував у Facebook білоруський священик Олександр Шрамко. За критику, яку РПЦ назвала «розкольницькою», православний отець отримав заборону на «служіння з хрестом» у білоруських храмах.

Громадське поспілкувалося зі священиком про те, що означає ця заборона та який церковний настрій нині панує в самій Білорусі.

Білоруська православна церква є екзархатом (адміністративно-територіальною одиницею, намісництвом за межами основної митрополії) Російської православної церкви. Вона охоплює всю територію Республіки Білорусь. Управляє Білоруською Єпархією Патріарший Екзархат, який призначають у Москві. Нині предстоятелем Білоруської православної церкви є митрополит Філарет (Вахромеєв).

Що означає заборона «служіння із хрестом»?

Щодо мене застосували санкцію у вигляді заборони служіння як священик. Також я не маю права носити хрест і викладати богослов’я. Як мирянин і далі можу відвідувати церкву. Водночас, до речі, мене не позбавили сану.

Як довго триватиме ця заборона?

Хоча згідно із правилами є вимога про вказання строку такої заборони, в моєму випадку невідомо, скільки це триватиме. Ідеться лише, що за рік це можуть переглянути. Щоправда, мені сказали, якщо я припиню свою критичну діяльність і покаюся, то мене, можливо, повернуть раніше.

А які до вас претензії?

До мене є постійні претензії, що я висловлюю свою позицію, що від мене лунає забагато критики щодо РПЦ. І останнім аргументом є те, що колись я обіцяв, що більше не буду критикувати, але повернувся до такої діяльності. Відтак мене назвали клятвопорушником.

Тобто у вас уже були заборони, пов’язані з критикою РПЦ?

Так, це вже друга заборона. 11 років тому була аналогічна причина та санкція. Тоді я опублікував критичну статтю про Російську православну церкву. Але тепер розумію, що минулого разу проявив певну слабкодухість. Я хотів повернутися до служіння. На мене постійно тиснули: відмовся від цього, від цього. Постійно мене змушували від чогось відмовлятися. Сьогодні я шкодую, що минулого разу покаявся за свої діяння.

Як вам цього разу повідомили про заборону служити?

Прийшов на богослужіння, де патріарх Кирило мав освячувати храм у Мінську. Спершу до мене підійшли охоронці патріарха, які висловили претензії, що я опублікував нехороші світлини, які паплюжать патріарха. Що я опублікував фото машини, яку не можна показувати — з особливими номерами. Сказали, що я дискредитую патріарха в очах суспільства й це викликало незадоволення самого Кирила. Тим паче, на тлі того, що відбувається з Україною. Потім мене покликав місцевий митрополит і наказав зняти рясу, повідомивши про заборону. Мене навіть вивезли за межі території храму. Уже за два дні я прийшов й отримав офіційний документ.

Чим тепер будете займатися?

Я все одно писатиму та буду публікувати статті в інтернеті. Уже є пропозиції. Між іншим, цього разу набагато більше пропозицій щодо роботи, ніж було, коли я отримав першу заборону.

11 років тому більшість людей були налаштовані до мене негативно. Вони вважали, що церковне керівництво правильно зробило, відсторонивши мене за критику РПЦ. А нині ситуація зовсім інша. Таке враження, що в людей відкрилися очі. Більшість коментарів в інтернеті позитивні.

Навіть білоруські священики мене підтримують. Можливо, бояться, вважають недоречним або просто не вистачає сміливості про це казати публічно. Утім, підтримують.

Ви кажете, що білоруське суспільство змінило ставлення до місцевої церкви. А як люди відреагували на те, що Російська православна церква припинила спілкування з Константинополем?

Розрив зв’язків із Вселенським патріархатом — це демарш. Це спроба якось показати ставлення до того, що відбувається. А як інакше РПЦ могла відреагувати? Це, як у дипломатії між країнами — розрив дипломатичних відносин. Навіть якщо такий розрив відбувається, хіба від цього перестають спілкуватися люди? Ні. Це ніяк не впливає на звичайних вірян.

У документі про розрив зв’язків із Константинополем ідеться, що миряни не можуть відвідувати константинопольські храми, причащатися, сповідатися там. Але хто такий мирянин РПЦ? Це дуже відносне поняття. Будь-яка людина, що опинилася на території іншої церкви, може вважати себе парафіянином цієї церкви.

А як тоді білоруси ставляться до того, що відбувається в Україні — до процесу надання автокефалії помісній церкві?

Як на мене, пересічній людині не надто важливо, якою є церква. Вона йде — бачить хрест і туди заходить. Навіть може й не знати, кому цей храм підпорядковується. Питання томосу стосується лише активної церковної громади. У Білорусі ж думки насправді розходяться.

Доходить навіть до гумору. Адже з відновленням Київської митрополії у складі Константинопольської церкви територія Білорусі теж, виходить, стає підданою Вселенського патріарха. Бо територія нинішньої Республіки Білорусь потрапляла географічно в Київську митрополію. Тому мої друзі жартують, що, мовляв, можу тепер свої претензії висловлювати напряму Вселенському патріарху Варфоломію. Насправді я задумуюся над цим варіантом, адже розумію, що в Білорусі тепер служити не зможу.

Не виникає бажання отримати власну Білоруську церкву?

Насправді нічого особливо й не зміниться. Ідеологічно Москва на нас не впливає в церковному плані. У Білорусі є просто такий же погляд на речі. Тут усе вирішує місцевий архієпископ, якого, щоправда, призначає Москва.

Для українців питання впливу Москви на церкву є принциповим саме через ідеологічні розбіжності…

Насправді той же Київський патріархат є ще більш ідеологічним, ніж Московський. Інша справа, що київська церква нині в моді. Це патріотична хвиля, яка інколи зашкалює. Церква, яка служить державі, — ненормальна церква. Вона має служити людям. А якщо церква починає служити державі й ретранслювати її думки — це біда.

Тому я негативно поставився до включення Порошенка в процес надання автокефалії. Як він як президент може ставити питання про єдину помісну церкву? А як щодо вірян інших конфесій? У світській державі всі мають бути рівними. Насправді це проблема православної церкви в Україні, що вона не єдина, а розділена на три гілки. Але точно не держави та її президента.