Слідами «Берлінале»: 5 фільмів, яких варто чекати

Берлінський кінофестиваль у лютому показав насичену програму з чотирьох сотень фільмів і віддав «Золотого ведмедя» угорській картині «Про тіло й душу».

Берлінський кінофестиваль у лютому показав насичену програму з чотирьох сотень фільмів і віддав «Золотого ведмедя» угорській картині «Про тіло й душу».

Деякі стрічки, презентовані в Берліні, уже прокладають шлях у прокат. Наприклад, на українські екрани вийшла остання частина пригод Росомахи з Г’ю Джекманом  — «Лоґан». 

Ми обрали ще 5 фестивальних новинок «Берлінале», на які варто чекати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нотатки з Берлінале

«Вечірка» (The Party)

Фільм британської режисерки Саллі Поттер змагався за Золотого ведмедя цього року. І хоч головну нагороду стрічка так і не отримала, вона була нагороджена призом кіногільдії.

«Вечірка» — комедія чорного гумору, сюжетних поворотів, словесних баталій і сімейних перипетій. Зірковий склад фільму перетворив обмежений простір невеликого таунхаусу на поле бою, де кожна емоція, дія чи фраза влучно, талановито і неминуче веде до розв'язки, тизер якої інтригує з самого початку картини. Кокаїнові доріжки Кіліана Мерфі, підгорілі бісквіти Патриші Кларксон, пістолет у сміттєвому баку, розмови про постфемінізм у супроводі класики з вінілового програвача — все це зібране у фільмі Саллі Поттер «Вечірка».

«Називай мене своїм іменем» (Call Me By Your Name)

Фільм режисера Луки Гуаданьїно презентували ще 22 січня на кінофестивалі «Санденс» у США, однак він став частиною програми Panorama у рамках Берлінале. Журі Teddy Award, що 31 рік поспіль відзначає кращі фільми на ЛГБТ-тематику, визнали «Найкращим художнім фільмом» стрічку «Фантастична жінка» (Una mujer fantástica), в основі сюжету якої — історія про транссексуальну жінку. Втім, інший фільм категорії, «Називай мене своїм іменем», критики теж розхвалили, що вилилось у рейтинг 100% на сайті Rotten Tomatoes.

«Називай мене своїм іменем» — історія пристрасті, що раптово спалахує посеред ідилії літньої Італії. Герой Армі Гаммера — Олівер — приїздить до маєтку містера Перлмана, батька сімнадцятирічного хлопця Еліо (Тімоті Чаламет). Там починається історія стосунків двох чоловіків і їхній пошук себе. Картина, сповнена тактильності, тепла і південного сонця, веде дорогою дорослішання молодого хлопця, що зухвало йде за своїми почуттями.

Стосунки Олівера і Еліо стають все ближчими, доки вони цілковито не віддаються емоціям і пристрасті, поглинуті чистою інтимністю. Це розповідь, де інші персонажі, місця і події — лише тло, що де-не-де виринає, аби підсилити і розкрити внутрішні перетворення героїв, а тема одностатевого кохання — деталь, на яку режисер свідомо концентрує мінімум уваги. Стрічку вже називають класикою ЛГБТ-кіно, а Луку Гуанданьїно за майстерністю розповіді порівнюють з Педро Альмодоваром та Франсуа Озоном.

«Вечеря» (The Dinner)

Стрічка ізраїльського режисера Орена Мувермана — це екранізація однойменного роману Германа Коха. І вона вже викликала шквал суперечливих реакцій кінокритиків. Фільму закидають складність оповіді, невдало вшиті флешбеки та маніпуляції з часом, які хоч і притаманні першоджерелу, але не дають розкритись потужному акторському складу. І все ж стрічка варта уваги.

«Вечеря» — історія, що починається як формальний родинний вечір у дорогому закладі й перетворюється в драматичний трилер. Її розвиток відбувається від аперитиву до дижестиву, відповідно до порядку подачі страв. Підкреслено дорогий ресторан, надскладна рецептура наїдків і відточений сервіс підкреслюють декларативну успішність конгресмена Стена (Річард Гір)  і його сім'ї. Однак, швидко стає зрозуміло, що це лише розшита золотом ширма, що прикриває жахливу трагедію.

Режисер поступово, кадр за кадром, розкриває акторів. Для цього фокус зміщується від психічно неврівноваженого вчителя Пола (Стів Куган) і його брата-політика Стена до майстерної маніпуляторки Клер (Лора Лінні) і Кейтлін (Ребекка Голл). Остання й уособлює компроміс у складній психологічній і етичній дилемі «Вечері». Стрічка звертається до стандартних, але завжди актуальних питань конфлікту поколінь, братерських стосунків, материнства і людяності, залишаючи при цьому простір для власного осмислення.

 «Заручники» (Hostages)

Фільм російсько-грузинського режисера Реваза Гігінеішвілі заснований на реальних подіях, що відбулися у радянській Грузії 1983-го року. Стрічку презентували в секції Panorama. Вона зібрала переважно схвальні відгуки, а британська компанія WestEnd Films придбала світові права на показ одразу після прем'єри на «Берлінале».

«Заручники» розповідає історію грузинських студентів, що намагаються вирватися з лещат тоталітарної машини і вдаються до спроби покинути Радянський Союз. Молода творча еліта з ідеалістичним світоглядом, натхненна платівками The Beatles, обирає Туреччину як перший прихисток і найближчу країну поза Східним блоком.

Здолати Залізну завісу, однак, виявилось неабияким викликом. Обравши локальний рейс до Батумі, бунтівники планують захопити літак і спрямувати його до найближчого кордону. Не сповна усвідомлюючи ставки, вони йдуть за ідеєю свободи і залишають запитання: хто врешті заручники — пасажири літака, що виявились випадковими попутниками втікачів, чи мільйони, утримувані одним режимом.

«Процес»

Документальний фільм російського режисера Аскольда Курова про гучну політичну справу проти українця Олега Сенцова, засудженого в Росії до 20 років ув’язнення.

«Процес» — історія, що була епізодом в роботі російської репресивної машини під час анексії Криму, і стала однією з найрезонансніших політичних справ сучасності.  Режисер виважено і послідовно демонструє всі етапи судового процесу над українським кінематографістом. Його мета — персоналізувати розтиражований образ Сенцова, показати його не лише уособоленням спротиву репресивному апарату, а й цілком реальною особистістю, за плечима якої близькі, які перебувають у Криму, сестра, що віддала 3 роки життя на боротьбу за правосуддя, і нереалізовані творчі плани митця-режисера.