«Смарагдова мережа» та інші багатства. Як Україна може заробляти на охороні своєї природи і чому досі цього не робить

Чи можна піклуватися про довкілля і водночас не шкодити економіці? Багато людей підтримують охорону природи, проте вважають, що суперечності між «екологією» та «економікою» усунути складно, якщо взагалі можливо. 

hromadske розповідає про досвід європейських країн, де робота зі збереження рідкісних видів рослин і тварин не лише не шкодить економічному розвитку, а й навпаки — дозволяє створювати нові робочі місця, залучати туристів і підвищувати рівень життя населення. А також інформує, як цей досвід можна (і необхідно) застосувати в Україні. 

На прикладі сімейної економіки

Ідея про те, що охороняти природу — вигідно з економічного погляду, часто породжує когнітивний дисонанс серед невтаємничених. Значною мірою це пояснюється тим, що наші вигоди та збитки ми звикли рахувати неправильно. Традиційно вважається, що все, дане нам природою — безкоштовне. Зрозуміти, чому цей підхід не тільки хибний, а й небезпечний, можна за допомогою простої аналогії.

Уявімо, що один із дорослих членів сім’ї п’ять днів на тиждень працює в офісі або на виробництві і щомісяця отримує за це зарплату. Водночас інша доросла людина з цієї ж сім’ї так не робить. Натомість щодня вона чи він кілька разів готує їжу, купує продукти, допомагає дітям із домашніми завданнями, прибирає, пере одяг. За це ніхто не платить.

Але якби цю роботу взяли на себе репетитори, прибиральники, кур’єри та запрошені кухарі, кожному з них необхідно було б заплатити. І, ймовірно, загальний рахунок за всі ці послуги перевищував би заробіток іншого члена сім’ї. Подібне відбувається й у наших взаєминах із природою.

«Більше ніж половина всіх продуктів, які споживає людство, походить від рослин, що запилюються комахами. Водночас далеко не завжди медоносною бджолою, а саме дикими комахами», — розповідає голова правління громадської організації «Українська природоохоронна група» (UNCG) Олексій Василюк.

Часто ніхто, крім таких комах, не може запилювати певний вид рослин. Загинуть комахи — зникнуть і рослини. А відтак — їжа для людей. І хоча людство отримує вигоду від їхньої роботи, ніхто їм не платить.

Що таке «екосистемні послуги»?

Робота комах-запилювачів є одним із прикладів так званих екосистемних послуг. Але є й багато інших. Ґрунти забезпечують врожаї, рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Ліси дають не лише деревину, а й можливість мешканцям мегаполісів навести лад у своїй голові.

Ми звикли, що ці послуги безкоштовні. Але, як і у сфері сімейної економіки, це не так. Якщо природа одного дня відмовиться їх надавати — будемо змушені заплатити за кисень, контроль клімату, питну воду... А в багатьох випадках «передати роботу» неможливо: природа була й залишається монополістом у багатьох галузях.

Саме тому охороняти ліси, степи, річки й усіх їхніх мешканців — це не просто хороша справа, вимоги екологів чи данина моді, а питання нашого добробуту і безпеки. У розвинених країнах про це добре знають.

Головний природоохоронний закон Європи, «Смарагдова мережа» та Natura 2000

У 1982 році набула чинності так звана Бернська конвенція. Її повна назва — Бернська Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі — дає уявлення про мету документа. А ще простіше її можна назвати головним природоохоронним законом Європи.

Крім Європейського Союзу, її підписали Буркіна-Фасо, Марокко, Туніс та Сенегал. У 1996 році до конвенції приєдналася й Україна. З 1999 року вона набула чинності в нашій державі. Отже, ми зобов’язалися виконувати її на рівні із законами України.

Експерти Конвенції вивели просту формулу: рослини і тварин треба охороняти там, де вони поширені природно. Для початку науковці визначають, кого і що саме необхідно охороняти — які види тварин, рослини та оселища (фактично, це екосистема, різновид природи).

З-поміж оселищ, які потребують охорони в Україні — крейдяні гори Дворічанського національного природного парку на Харківщині, цілинні степи та праліси. Цінність оселищ у тому, що на їхній території живуть тварини й рослини, які не можуть існувати більше ніде. Зникне їхня домівка — загинуть і вони самі.

Далі науковці з’ясовують, на якій площі мешкає певний вид або розташовані оселища, щоб саме там охороняти їх. Такі території, визначені науковцями, і формують «Смарагдову мережу». В межах Європейського Союзу ця мережа називається Natura 2000.

У ЄС, куди прагне вступити Україна, станом на 2020 рік Natura 2000 займає 18,5% суходолу (загалом це 763 986 км2). Залежно від країни ця частка може помітно відрізнятися — від 11,5% в Латвії до майже 38% у Словенії.

Крім того, до складу Natura 2000 входять території морів загальною площею 441 тис. км2. Загалом під охороною Бернської конвенції в ЄС перебувають приблизно дві тисячі видів тварин і рослин і понад 200 типів оселищ.

Як працює наша «Смарагдова мережа»

В Україні також створена «Смарагдова мережа». Це 377 територій загальною площею 8 мільйонів гектарів. Тут охороняються бурий ведмідь, чорний лелека, рись, орлан-білохвіст, більше ніж дві сотні інших видів тварин і рослин та понад сотня типів оселищ.

«Смарагдова мережа» не замінює і не скасовує роботу національних парків, заповідників та інших природоохоронних територій. Іноді їхні сфери діяльності перетинаються, іноді — ні.

«"Смарагдова мережа" охороняє зони, визначені пріоритетними для всієї Європи (і не завжди такі пріоритети помітні в межах однієї країни). А заповідні території — визначені національним законодавством (у них перебувають види, поширені лише в Україні, які не можуть охоронятись іншими державами). Тож унаслідок цього охорона природи стає об'єктивнішою», — пояснює Олексій Василюк.

Найголовніше, що сам факт існування «Смарагдової мережі» в країні не відповідає на питання «Як саме потрібно охороняти певний вид на її території?».

У ЄС для цього діє спеціальне законодавство. На його основі готується план управління кожною окремою територією мережі. Він дає відповіді на питання, що потрібно робити для збереження виду, заради якого ця територія створена, а як чинити не можна.

Заборонено далеко не все

Загалом господарська діяльність на територіях мережі не заборонена. Не дозволяється лише те, що може нашкодити видам, які охороняються. Наприклад, якщо на певній території лісу охороняють рись, це не означає, що там не можна збирати гриби чи полювати на зайця. Рубки теж можуть дозволятися, але в певних обсягах і за спеціальних умов.

Ба більше, деколи ведення господарства необхідне для збереження оселища. Наприклад, на луках потрібно випасати худобу або періодично скошувати траву. Інакше їх заселять чужорідні дерева та кущі — і лука стане чагарником, а згодом і зовсім заросте, втративши багато рідкісних видів. Територія втратить природоохоронну цінність, адже рідкісні орхідеї вже не ростимуть посеред кущів і дерев, тим паче чужорідних. Колись луки й степи підтримувалися стадами диких копитних. А нині природа потребує допомоги від нас.

Ніхто не заборонить збирати ягоди на торфовому болоті у «Смарагдовій мережі» чи відвідувати його туристам. Але добувати торф зась — адже це означає осушення та повне знищення болота.

Як економіка ЄС виграє від охорони природи 

Не складно дійти висновку: якщо на такій території правильно охороняти бурого ведмедя чи сон великий, це піде на користь виду. Але що станеться з економікою? Чи не постраждає вона через заборони та обмеження?

Є низка наукових робіт, які засвідчують економічні ефекти діяльності Natura 2000 для ЄС. Ось лише деякі приклади.

Natura 2000 дозволяє створювати робочі місця. У період між 2006 та 2008 роками зі 127 мільйонів робочих місць у ЄС мережа підтримувала приблизно 12 мільйонів робочих місць — передусім у туризмі, рекреації, лісовій галузі, рибальстві.

Щодо рибальства — жодного парадоксу: охорона риб дозволяє збільшити доходи від рибного господарства. Згідно з однією моделлю, якщо тимчасово зменшити вилов на 10%, чисельність популяцій риб зростатиме. А їхній вилов через 20 років після обмеження дасть додатковий один мільярд євро доходу.

Інші дослідження показують, як охорона природи дозволяє зменшити витрати на забезпечення людей питною водою. У Норвегії, наприклад, 25 тисяч гектарів заповідного лісу дозволяє заощадити 7 мільйонів євро на очищенні води. Іншими словами, питна вода була би й без лісів, але за її очищення на спеціальних станціях довелося б заплатити. Натомість ліси не просять від нас жодної плати.

Планетарний клімат-контроль 

Останній приклад — про те, як території Natura 2000 утримують вуглець. Це важливо, тому що саме діоксид вуглецю (вуглекислий газ, або CO2) є однією з головних причин зміни клімату. Вуглець входить до складу всіх живих організмів без винятку. Коли вони ростуть — поглинають його, а коли гинуть — вивільняють. Загалом вуглець залишатиметься або в деревах, або в атмосфері. У другому випадку він гратиме на користь глобального потепління, у першому — проти нього.

Станом на 2010 рік території Natura 2000 — ліси, болота, луки й інші — надавали людству послуги з утримання вуглецю (або ж із протидії кліматичним змінам) вартістю понад 600 мільярдів євро. Якби не вони, люди мусили б заплатити ці гроші з власної кишені. Або списати їх на збитки.

В ЄС підрахували, що економічна вигода від одного гектара Natura 2000 у середньому становить 3 441 євро на рік. Це означає, що загальна вигода від усієї мережі — щонайменше 223 мільярди євро на рік.

Ключовий крок для України

Виникає питання, чи отримує Україна економічні вигоди від своєї «Смарагдової мережі»? Поки що ні, але не без окремих винятків. Повноцінно охороняти природу на території «Смарагдової мережі» також не можемо (попри те, що зобов’язані це робити як сторона Бернської конвенції). Мережа є, але немає закону, який регламентує діяльність «Смарагдової мережі». Країни ЄС мають єдине європейське законодавство, тож у них немає потреби приймати власні закони. Україна є винятком, адже тільки наша країна має Угоду про асоціацію з ЄС. І саме ця угода зобов’язує нас ухвалити закон про «Смарагдову мережу» вже цього року.

Наприкінці 2020-го у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №4461 «Про території Смарагдової мережі». Його авторами виступили майже 60 депутатів із різних фракцій.

Очікується, що вже на початку червня законопроєкт виставлять на голосування у першому читанні. За словами Олексія Василюка, результати передбачити складно. Начебто багато депутатів готові підтримати документ. Але ті, хто лобіює інтереси аграрного бізнесу та добувачів нафти, виступають проти чи просто не підтримують його.

Випадок полонини Боржава

Але навіть попри те, що для повноцінної роботи «Смарагдової мережі» в Україні поки що бракує ключового закону, вона вже допомагає охороняти природу. Як, наприклад, у випадку із проєктом будівництва вітроелектростанції на полонині Боржава.

Всупереч тому, що ця територія входить до складу «Смарагдової мережі», турецька компанія ТОВ «Атлас Воловець Енерджі» змогла отримати дозвіл на встановлення тут 34 величезних вітряків для виробництва електроенергії. Водночас природозахисники переконані: цей проєкт буквально знищить унікальну природу полонини.

Тому «Українська природоохоронна група» подала скаргу до Ради Європи. Торік цю справу розглянув на своєму засіданні Постійний комітет Бернської конвенції — її головний орган управління. Йдеться навіть про те, що цього року він може відрядити своїх експертів в Україну, щоб оцінити ситуацію на місці. Це означає, що загроза для природи дуже серйозна, адже таких кроків у межах Бернської конвенції досі не робилося.

Паралельно справа розглядається в українських судах. Але, як стверджує Олексій Василюк, найімовірніше, її розв’яжуть на користь захисників природи. Не останню роль відіграє той факт, що полонина Боржава входить до «Смарагдової мережі». Отже, втілення такого проєкту аж ніяк не є тільки внутрішньою справою України.

Але захищати всі майже чотири сотні наших територій «Смарагдової мережі» в такому ручному режимі вкрай неефективно. І коли йтиметься про не менш відомий і знаковий об’єкт, немає жодної гарантії, що це вдасться. Такі завдання і має розв’язувати спеціальний закон про «Смарагдову мережу».