«Шкодуємо все життя про останню розмову»: як смерть принцеси Діани вплинула на королівську сім’ю

31 серпня 1997 року в автокатастрофі загинула принцеса Діана. Без перебільшення, це стало шоком для Британії та цілого світу — Діану любили далеко за межами батьківщини, принцеса завжди перебувала в центрі уваги медіа. Та найбільшим ударом це стало для королівської сім’ї — зокрема для дітей принцеси Вільяма та Гаррі. Громадське.Світ розповідає, як 20 років без Діани позначилися на житті її близьких.

Напередодні річниці смерті Діани на британському телебаченні вийшло одразу два документальні фільми-спогади — «Діана, 7 днів» авторства ВВС та «Діана, наша мати. Її життя та спадщина», який зняли журналісти каналу ITV.

У центрі обох стрічок — діти принцеси, Вільям та Гаррі. На момент її смерті хлопцям було 15 та 12 років відповідно. Сьогодні вже дорослі принци згадують, якою була мати, як упоралися зі своїми травмами, та як смерть Діани вплинула на становлення особистості.

Королева сердець

Принцесу Діану називали «королевою сердець». Вона активно займалася благодійністю, допомагала хворим на СНІД, онкохворим дітям, особисто брала участь в операції із розмінування Анголи. Попри активну діяльність, Діана залишалася люблячою матір’ю.

Принцеса Діана активно займалася благодійністю (на фото — Діана в Сараєво в серпні 1997 року незадовго до загибелі) Фото: EPA/FEHIM DEMIR

В інтерв’ю для ITV Принц Гаррі згадує: «Наша мати була дитиною з голови до п’ят. Коли всі просять мене навести приклад, усе, що я згадую — це сміх, що лунає в моїй голові». Він розповідає про почуття гумору матері: «Вона часто повторювала мені: «Ти можеш бути настільки неслухняним, як хочеш — головне не попадися».

Вільям також згадує про розіграші, які влаштовувала мати. Одного разу принцеса Діана запросила додому супермоделей Сінді Кроуфорд, Крісті Тарлінгтон і Наомі Кемпбелл.

«Мені було 12 чи 13 років, у кімнаті на стіні висіли їхні постери. І сильно зашарівся, коли побачив гостей, бо не знав, що сказати. Потім я поводився дуже незграбно і впав зі сходів».

Свою доньку, Шарлотту Єлизавету Діану, принц назвав на честь матері. Він зізнався, що підтримує пам’ять про принцесу, постійно розповідаючи дітям про «бабусю Діану».

Принцеса Діана та голівудський актор Джон Траволта танцюють під час вечірки в Білому Домі (архівне фото 1985 року) Фото: ЕРА

Остання розмова

Смерть матері стала страшним ударом для її синів. У день, коли вона загинула в Парижі, хлопці гралися з кузинами в Балморалі — королівській резиденції у Шотландії. Перед смертю Діана подзвонила Вільяму та Гаррі, проте вони були настільки захоплені грою, що воліли сказати «бувай» якомога швидше. В інтерв’ю ITV принци зізналися, що неймовірно про це шкодують.

Гаррі досі згадує той дзвінок: «Я точно не пам’ятаю, що вона тоді казала, але шкодую все своє життя про те, наскільки короткою була ця розмова».

Вільям додає: «Ми з Гаррі дуже спішили попрощатися, сказати «побачимося потім». Якби я знав, що станеться, я б ніколи не поставився так зневажливо до цього, та й до всього іншого теж». Що тоді сказала йому мати, він пам’ятає, але розголошувати деталей не став.

Водночас віддав належне бабусі — королеві Єлизаветі. Вона вирішила залишити онуків у Балморалі наступні дні після трагедії — щоб уберегти від надмірної уваги медіа. І хоча королеву критикували за таке рішення, принци кажуть, що тепер надзвичайно вдячні їй за цей крок.

«Добре, що в нас тоді не було смартфонів, щоби стежити за тим, що відбувалося в Лондоні. Тоді ми мали приватний простір, щоби тужити та зібрати докупи думки», — додав Вільям.

Зліва направо: брат Діани граф Чарльз Спенсер, принц Гаррі та чоловік принц Чарльз у день похорону 6 вересня 1997 року (архівне фото) Фото: EPA/GERRY PENNY

На межі психічного розладу

Особливо важко втрату матері пережив молодший син — Гаррі. За двадцять років після смерті Діани він зізнається, що майже весь час був змушений «придушувати емоції».

Принц Вільям (ліворуч) та принц Гаррі Фото: EPA/STRINGER/POOL

«Я, мабуть, був дуже близьким до повного (психічного) розладу. Через безліч причин — глибоку печаль, брехню й різного штибу неправильні уявлення, які оточували з усіх боків», — розповів принц британському виданню The Telegraph.

Гаррі зазначив, що в момент, коли був уже на межі, отримав неймовірну підтримку від брата Вільяма. Саме він умовив принца звернутися по допомогу терапевта. Увесь цей час сам Гаррі, за його словами, «ховав голову в пісок», відганяючи сумні думки.

Глибока депресія тривала два роки. Для того, щоби подолати нав’язливі думки та агресію, принц навіть почав займатися боксом. «Я вважаю себе дуже щасливим, що суцільний хаос тривав лише два роки», — розповів пізніше Гаррі.

Поштовхом до вирішення психічних проблем стала війна. Принц провів у війську 10 років, двічі брав участь у бойових діях в Афганістані. Саме це, за словами Гаррі, запустило багато процесів:

«Через 17 років після (смерті матері) я досі не міг вирішити свої проблеми. Афган став тим моментом, після якого я вирішив: гаразд, час дати собі раду».

Прийняття і трансформація

На відміну від Гаррі, старший син Діани — принц Вільям — смерть матері переніс не так важко. Безумовно, це стало для нього важким ударом, однак у інтерв’ю ВВС Вільям згадує про те, як це вплинуло на характер:

«Коли в 15 років ти стикаєшся з такою травмою, як смерть матері, — це або загартовує тебе, або ламає. Я б не дозволив цьому зламати мене, я хотів, щоби це зробило мене сильнішим. Я хотів, щоби вона (Діана) пишалася тією людиною, якою я став. Я не хотів, щоби вона переймалася тим, що її спадщина — це цілковите спустошення Вільяма чи Гаррі. Я не хотів, щоби вся ця важка робота, уся ця любов та енергія, яку вона вклала в нас, — була змарнована.

Що б тоді не сталося — це мене змінило», — розповів Вільям.

Принц Вільям із дружиною герцогинею Кетрін та дітьми Фото: EPA/CARSTEN KOALL

Своєю чергою, принц Гаррі зізнається, що змирився не з усім.

«Одна з найскладніших речей, які довелося усвідомити: люди, які переслідували нашу матір у тунелі — це ті самі люди, які робили фотографії, коли вона помирала на задньому сидінні авто.

Ми з Вільямом це знаємо, нам це казали безліч разів  обізнані люди — наша мати мала серйозну травму голови, але вона все ще була жива. І ті, хто спричинили ДТП, замість того, щоби допомогти, робили знімки. І потім ці фотографи зробили кар’єру в медіа нашої країни».

Вільям згадує, що 20 років тому він не міг зрозуміти, чому всі ридали так голосно, як тільки могли, навіть не бувши знайомими з його матір’ю.

«Я думав: ви її навіть не знали! Чому, як ви можете бути настільки засмученими? Але протягом останніх років я навчився розуміти, що вона дала світові й людям».

Британці в день поховання принцеси Діани 6 вересня 1997 року (архівне фото) Фото: EPA/GERRY PENNY

Підписуйтесь на наш канал в Telegram