Соціальна дистанція. Вплив пандемії

Коли незнайомці стають впритул — у черзі в магазині або у громадському транспорті, ви, ймовірно, відчуватимете себе некомфортно. Коли у світі пандемія коронавірусу — на цей дискомфорт накладається ще й відчуття небезпеки.

Соціальна дистанція — термін, що вкорінився у наших словниках у 2020 році. Дослідники, лікарі та представники ВООЗ говорять про те, що дотримання соціальної дистанції може бути ефективним методом протидії розповсюдженню вірусних захворювань.

Що таке соціальна дистанція?

Оксфордський словник дає таке визначення терміну «social distancing»: практика збереження визначеної фізичної відстані від інших людей або обмеження доступу та контактів між людьми (особливо — родина та друзі), щоб уникнути зараження чи передачі інфекційної хвороби, або як частина ініціативи громади для стримування її поширення. Термін має також і немедичне значення: «практика підтримки певної віддаленості чи емоційної відокремленості від іншої людини чи соціальної групи».

Перше використання цього терміну для позначення превентивного заходу під час епідемії зафіксували у 2004 році у виданні Detroit News і пов’язане воно з епідемією грипу.

Чи працює соціальна дистанція? 

Досвід минулих епідемій, зокрема іспанської пандемії грипу 1918 року, свідчить, що соціальна дистанція як превентивний захід працює. Дослідження доводять це на прикладі великих епідемій.

Якщо говорити про COVID-19, дослідники підтверджують ефективність соціальної дистанції. Том Інглесбі, директор Центру охорони здоров'я Джонса Гопкінса, наводить такий приклад: у місті Гуанчжоу, що впровадило заходи боротьби з хворобою одразу на початку спалаху, число госпіталізацій у день піку було значно нижчим, ніж у місті Вухань, що впровадило заходи лише через місяць після спалаху.

Про це говорять і дослідники з Колумбійського університету. Проаналізувавши ситуацію у Нью-Йорку, вони виявили: коли уряд рекомендував закрити школи та ресторани, кількість нових випадків почала зменшуватися. На думку науковців, це говорить про те, що соціальне дистанціювання працює.

Сьогодні соціальна дистанція лишається простим та доступним методом уповільнення розповсюдження вірусу та запобігання перевантаженню нашої системи охорони здоров’я. Проте дослідники звертають увагу й на внутрішню сторону питання соціального дистанціювання: якими будуть потенційні соціальні та психологічні наслідки через дотримання довготривалої самоізоляції та соціальної дистанції?

Про те, як соціальна дистанція впливає на нас, розповідає Марина Дворник, кандидатка психологічних наук, завідувачка лабораторії соціальної психології особистості ІСПП НАПН України.

Яку роль відіграє соціальна дистанція в повсякденному житті?

Це насправді нормальна захисна реакція на взаємодії у соціальному контексті. Для нас, людей, як для істот, які прагнуть одночасно і до єднання, і до індивідуації — це така спроба від'єднатися, відчути автономію, розмислювати над своїми власними кордонами, відстоювати свої межі. Виключаючи фактор пандемії, соціальне дистанціювання може означати певний вибір: «я обираю зараз побути наодинці», «я хочу захистити себе від зовнішніх впливів», «я хочу побути одинаком». Але іншим полюсом тут може бути підвищена патологічна соціальна тривожність, коли людина боїться виходити в люди, налагоджувати зв'язки. Тоді потрібно звертатися до фахівця, якщо це приносить певний життєвий дискомфорт, насамперед самій людині.

Як соціальна дистанція впливає на нас на карантині?

Під час карантину соціальне дистанціювання є нав’язаною ситуацією, коли нам впроваджують це як правило, а не особистий вибір. Коли це зовнішньо обґрунтована вимога, ми відчуваємо певний тиск, тому можуть відбуватися різні колізії. І тут вже все залежатиме від типу особистості, загальних соціальних настроїв або інфополя, в якому людина перебуває.

Наприклад, може підвищуватися агресія. Фіксується багато випадків, коли в родині почалися більш загострені конфлікти, крик або навіть домашнє насилля. Люди відчувають певну загрозу для своїх кордонів і намагаються відстоювати їх такими не дуже адекватними способами. Коли ми перебуваємо в соціальному дистанціюванні від ширшого світу та залишаємося у замкненому просторі з найближчими людьми, нам дуже потрібно змінювати якимось чином своє оточення. Це ефект «зміни картинки». Якщо оці зміни не відбуваються — загострюється внутрішньоособистісний конфлікт. Людина відчуває себе загнаною в куток, і цю енергію треба кудись дівати.

З іншого боку, можуть спостерігатися і депресивні стани: знижений емоційний фон, коли відбувається апатія, незмога щось робити, зібратися. Енергія спрямовується не на вирішення цього конфлікту, а в інший бік.

Спалахи агресії впливають на наші стосунки з ближніми: вони псуються і можуть навіть розриватися. Коли ж людина починає панікувати, є два шляхи: оточення може не розуміти або навпаки підтримувати — і тоді є шанс знайти однодумців та трохи заспокоїти себе. Під час депресивних станів люди також можуть або підтримувати, або віддалятися. Все залежить від індивідуальних проявів.

Якими можуть бути наслідки довготривалого соціального дистанціювання?

Подібні наслідки впливу соціальної ізоляції ми вже можемо бачити на новому поколінні, яке народилося «з ґаджетом у руці». Спостерігається заміна, сурогат спілкування. Текстові повідомлення, чати, войси стають ніби доступнішими, швидшими, легшими. Зникає глибина розмови. І це може сприяти розвитку кліпового, нецілісного мислення.

До спілкування можуть висуватися нові вимоги та соціальні очікування: воно має бути більш продуктивним, структурованішим, вимагати менше енергії на роздуми та пошук, але мати певну напругу. Також може йтися про певні заміни бажання спілкуватися та доєднатися на якісь нарцисичні прояви. Наприклад, прагнення створювати тренди або слідувати їм — те, що ми спостерігаємо зараз у соцмережах, де є лідери думок, за якими слідують, та є ті, хто прагнуть стати цими лідерами. Зникає образ живого спілкування, яке замінюється сурогатом погоні за досягненнями — лайками, соціальним схваленням.

Але насправді ті, хто любить і любив до карантину живе спілкування, все ж таки за ним будуть сумувати. За цією глибиною та незамінністю живого діалогу. Тож це питання до організації окремої особистості та впливу оточення, яке диктує їй, які способи поведінки є найбільш прийнятними.

Як відновлювати соціальні контакти під час поступового виходу з карантину?

По-перше, не треба поспішати. Це новий етап. І як будь-який новий етап, він потребує періоду адаптації: подивитися, прислухатися, «принюхатися» до того, що навколо відбувається. Не лізти одразу тілесно контактувати, бо все ж таки ще лишаються загрози. Перевіряти, наскільки комфортно доторкатися, яка дистанція є нормальною за внутрішніми відчуттями.

По-друге, потрібно слухати одне одного і враховувати бажання партнерів, чути бажання одне одного стосовно форми та стратегії вашого спілкування.

Третій крок: переходити до дії — безпосереднього спілкування. Звичайно, пам'ятаючи про особисті засоби безпеки. Адже ніхто не знає, скільки буде тривати пандемія, ми маємо швидко вчитися та адаптуватися до нових умов. Вчитися обирати, хто для нас безпечний, з ким ми можемо бути ближчими, а з ким — дотримуватися дистанції. На цьому етапі треба бути відповідальними, дбаючи про власну безпеку та безпеку наших партнерів по спілкуванню.

Матеріал створено у межах кампанії «Чисто: інформаційна протидія COVID-19», що реалізує Український Дім у співпраці з художниками, дизайнерами та ілюстраторами. За підтримки Посольства США в Україні та у співпраці з ГО «Цех експериментальної культури». Кампанія мовою мистецтва розповідає про безпеку та адаптацію до життя в умовах пандемії.

Авторка : Марія Богатікова