Стипендії для всіх? Як платять студентські стипендії в заможних країнах Європи і Америки
В Україні розпочалася серйозна дискусія про те, чи зберігати радянську систему студентських стипендій «для всіх».
Громадське спробувало з'ясувати, якою є ситуація в інших країнах світу.
Ми навмисне проаналізували заможні країни Європи та Америки, які мають великі державні бюджети і могли би собі дозволити давати всім студентам фінансову допомогу.
Але виявляється, що усі ці країни намагаються знайти баланс між двома речами: прагненням дати доступ до освіти і розумінням, що хороша освіта – річ дорога.
Тому в жодній з країн, які ми проаналізували, немає «стипендій для всіх». Фінансову підтримку можуть отримувати найменш забезпечені або найкращі за навчанням. Тобто ті, кому справді потрібно, і ті, хто заслужив.
Стипендіальна або ґрантова допомога може існувати. Але вона дедалі більше поєднується з позиками на навчання.
Ця модель залучає самого студента до фінансування своєї освіти. Але держава розробляє гнучкі схеми повернення, які можуть зробити фінансовий вантаж не таким відчутним.
Спробуємо проаналізувати ситуацію в 6 країнах: Німеччині, Франції, Великій Британії, Італії, Швеції та США.
В Німеччині вища освіта є переважно безкоштовною.
«Країна має одну з найбільш егалітарних освітніх систем, — розповідає Громадському доктор Андре Гертель, доцент німецьких та європейських студій у Києво-Могилянській академії. Студентові потрібні гроші не на саму освіту, а радше на побутові витрати, пов'язані з навчанням (проживання, харчування тощо). — Але навіть для найбідніших є можливості знайти фінансування і на ці речі».
Утім, стипендій «для всіх» в Німеччині немає. Доступ до фінансування отримують передусім ті студенти, чиї батьки не можуть їх утримувати.
І головний механізм тут – навіть не так стипендії, як студентські кредити.
Займається ними спеціальний механізм: BAföG (Bundesausbildungsförderungsgesetz, тобто Федеральний закон про допомогу в освіті). У рамках цього механізму студенти можуть отримати кредити та гранти на навчання.
З обсягу позики студенти мають повернути близько половини суми. Відсоток кредиту дуже низький або його взагалі немає.
Така модель має певні плюси: молода людина знає, що має серйозно ставитися до навчання і до майбутньої роботи. Мінус у тому, що молода людина накопичує борг і раптом розуміє, що на ній «висить» 10 тисяч євро. Але загалом із цим проблем небагато. І механізмом користуються чимало людей.
Інша форма підтримки — стипендії для найкращих. Однак, вона в Німеччині поки що не дуже добре працює.
«У 2010 році федеральним законом було запроваджено Deutschlandstipendium («Стипендія Німеччини» – Громадське), — розповідає доктор Гертель. Передбачалося, що 8% найкращих студентів кожного університету отримуватимуть фінансову підтримку близько 300 євро на місяць. Але ця модель не дуже добре спрацювала. — У 2016 році по всій Німеччині таку підтримку отримали тільки близько 0,75% студентів», — додає він.
Зараз держава розуміє, що система є не дуже ефективною. Тому державний бюджет активніше фінансує політичні фундації, які пов'язані з ключовими політичними партіями (наприклад, Фонд Конрада Аденауера — з християнськими демократами, Фонд Фридриха Еберта — з соціал-демократами, Фонд Гайнриха Бьолля — з «зеленими» тощо). Вони мають великий досвід меценатства та фінансової підтримки.
Що цікаво — кошти, які даються цим фундаціям з бюджету Міністерства освіти, напряму залежать від відсотка, який та чи інша партія отримала на останніх парламентських виборах.
Але навіть ці стипендії залежать від доходу батьків. «Якщо доходи родини хороші, то фонд даватиме маленьку суму, компенсуватиме, наприклад, тільки купівлю книжок», — говорить Андре.
Іншими словами, німецька система будується на двох головних підвалинах. По-перше, доступ до освіти мають усі (бо вища освіта переважно безкоштовна). Але, по-друге, фінансова підтримка є дуже адресною – більше у формі кредитів, ніж у формі безповоротної допомоги.
У Франції система трохи інша. Вона традиційно намагається балансувати демократичність та елітарність.
Тому у цій країні є істотна відмінність між двома типами вищих навчальних закладів: університетами та великими школами (les grandes écoles).
Університети виконують більш егалітарну роль: сюди приймають усіх, тут зазвичай немає вступних іспитів, але і фінансову підтримку на навчання отримати складно.
Великі школи (École normale supérieure; École normale d'administration і т.д.) значно більш елітарні: їхнє завдання — виховувати еліту нації. Тому тут іде жорсткий відбір під час вступу, але для навчання студенти отримують непогані стипендії: понад 1000 євро, а також проживання у гуртожитку.
Але ж для менш «елітарної» – тобто університетської – освіти принцип підтримки подібний до німецького: стипендії скромні, і вони даються далеко не всім. А точніше – тільки найбіднішим чи найкращим.
Найбідніші можуть отримати соціальну стипендію, DSE:
«Вона обчислюється на основі сумарного річного прибутку батьків, задекларованого у податковій службі», — розповідає Громадському Анна Крикун, докторка літературознавства університету Париж-12, викладачка університету Нанта.
Але ця допомога невелика. Мінімум — 175 євро, максимум — 500 євро. І покриває вона тільки 10 навчальних місяців на рік – окрім липня та серпня.
Важливо те, що оформленням цієї стипендії займається сам студент. І це досить складна бюрократична процедура, з якою треба впоратися вчасно.
Другий тип стипендій – для «найкращих». Вона ще скромніша: близько 200 євро:
«Її, незалежно від заможності батьків, виплачують на першому курсі бакалаврату і магістеріуму 10%-м найкращих випускників середньої школи (стипендіати першого курсу бакалаврату) і 10%-м найкращих випускників бакалаврату (стипендіати першого року магістерки)», — додає Анна Крикун.
Важливо також, що держава підтримує студентів не лише фінансово. Вона дає їм численні пільги, наприклад, на відвідування музеїв чи (кіно)театрів, пріоритетні місця роботи чи програми мобільності, — розповідає вона.
У Великій Британії ситуація відмінна від великих континентальних країн. Тут значно потужнішим є дрейф у бік комерціалізації вищої освіти. Освіта стає дорожчою, а головним механізмом підтримки є радше кредит, ніж грант.
«У звичному для українців розумінні системи стипендій у Великій Британії не існує», — розповідає Громадському Ростислав Аверчук, випускник бакалаврської програми Оксфордського університету.
Кембриджський університет в Британії — один з найстаріших та найвідоміших університетів у світі. Фото Наталі Гуменюк
Замість стипендій держава пропонує студентам позики, якими теоретично можуть скористатися всі. Грантова, тобто безповоротна, допомога відкрита тільки для соціально вразливих категорій студентів. Наприклад, нею можуть скористатися студенти з особливими потребами. Також її більше шансів отримати, наприклад, в Шотландії (де навчання все ще безкоштовне), ніж в Англії.
«Загальна ж тенденція полягає у тому, що «держава зменшує навантаження на бюджет, скасовуючи безповоротні видатки та підвищуючи вартість навчання, натомість запроваджуючи позики для студентів», — додає Аверчук.
Наприклад, до 2010 року максимальна платня за навчання становила 3000 фунтів на рік. Зараз вона складає близько 9000 фунтів на рік. Вартість позик теж зростає: якщо раніше відсоток кредиту дорівнював лише рівню інфляції, то зараз він більший, — говорить Ростислав.
Утім, позика є досить-таки гнучким інструментом. Держава дає молодій людині певний простір для маневру, і вимагає сплачувати позику лише після того, як її дохід досяг рівня у 21 тисячу євро на рік.
Італійська система теж не безкоштовна: вища освіта тут платна для всіх. Але в державних вузах ці суми зазвичай підйомні для середньої родини.
Оплата відбувається в два етапи. Перший внесок однаковий для всіх. Другий – диференційований, залежно від економічного стану студента. Найбідніші студенти зазвичай оплачують від 1000 — 1500 євро на рік.
Стипендії в Італії бувають різних видів, але отримують їх далеко не всі, — розповідає Ірина Прус, аспірантка Міланського університету «Бікокка».
Найбільш поширеними є стипендії двох типів: 1) від самого університету, 2) для допомоги в навчанні. Фонди для цих стипендій надає Міністерство освіти і окремий регіон, тому їхня кількість і умови надання кожного року змінюються.
Для отримання виплати потрібно відповідати певним критеріям. Підтримку дають тим, хто має низький дохід та хто добре вчиться.
На перший рік навчання академічні успіхи студента оцінюють за оцінками попереднього диплому (наприклад шкільного). Але для збереження стипендії доведеться попрацювати. Потрібно скласти іспити і отримати певну кількість кредитів.
Оцінювання економічного становища студента базується на основі економічного становища всіх, хто прописаний разом з ним на одній житловій площі. Якщо студент мешкає разом із батьками, враховується розмір офіційної зарплатні батьків, наявність нерухомого і рухомого майна, і навіть метраж житла сім’ї
Серед інших форм фінансової допомоги – кредити за заслуги. Видають їх студентам за вчасно складені іспити. Є можливість конвертувати їх в оплату за навчання, купівлю книжок або абонементів на транспорт.
Крім того, існують так звані стипендії в обмін на короткострокову роботу. За їхніми умовами, студент працює в університетських структурах 150 годин, робота оцінюється в 9 — 15 євро за годину. Це може бути видання книг у бібліотеці, допомога в комп’ютерних та інших лабораторіях, робота в інформаційному центрі для першокурсників чи студентів-іноземців. Кожен університет періодично відкриває позиції на такий тип підробітку, а студенти подають свою кандидатуру і проходять відбір.
Спробуємо також коротко розповісти про Швецію – можливо, одну з найбільш «рівних» країн європейського континенту.
У Швеції ситуація цікава: з одного боку, держава прагне рівною мірою фінансово забезпечити своїх молодих громадян – і їй це досить добре вдається. З іншого боку, все одно існує механізм кредиту на навчання, який робить громадянина більш відповідальним за свої рішення.
У Швеції освіта безкоштовна. Матеріальний стан чи походження фактично не впливають на якість освіти, яку людина тут може отримати.
Держава надає тут подвійну підтримку: ґрант (безповоротну допомогу) та кредит. Оскільки освіта безкоштовна, то передусім йдеться про покриття побутових витрат студента.
«Третина допомоги на ці витрати – це безповоротна допомога, дві третини – це кредит», — розповідає Громадському Елін Йонссен, кореспондентка шведського телебачення в Україні та інших східних країнах-сусідах ЄС.
Загальна сума цієї допомоги – близько 10 тисяч крон (приблизно тисяча євро) на місяць. На ці гроші цілком можна жити.
Кредити дуже недорогі: ставка може бути на рівні 1%.
Але цікава модель виплати цих кредитів. Фактично, їх можна виплачувати ледь не півжиття – близько 25 років. Причому така модель виплачування кредиту вигідніша, ніж повернення всієї суми одразу.
«Я виплачувала близько 7 — 9 тисяч крон (тобто близько 900 євро) на рік», — говорить Елін. Для шведського громадянина гроші цілком доступні.
Університет міста Еребру у Швеції, який до 1999 був колледжем. Фото Örebro universitet
Цікаво також те, що підтримка у Швеції не надто різниться між різними верствами людей. Можуть бути якісь конкретні ґранти, але система більш-менш однакова для всіх. Немає також стипендії для «найкращих» студентів.
«У Швеції не повинно бути різниці для бідних чи багатих, для розумніших чи менш розумних, — говорить Елін. — Освіта також не має залежати від батьків, не мусить бути відмінності між бідними і багатими». А тому держава, фактично, знімає фінансовий вантаж за навчання молодих людей з батьків – завдяки схемі допомоги та гнучкому механізму повернення коштів.
Система також прозора: на її сайті у кожного студента є своя особиста сторінка, де можна бачити, скільки в тебе залишилося грошей, і скільки ще треба виплавити.
Завершимо огляд освітньою системою США – країни з найбільшою світовою економікою.
Попри заможність Америки, освіта тут є дуже дорогим задоволенням.
Вартість навчання тут може сягати десятків тисяч доларів на рік, тому студенти неодмінно шукають або підробітку, або фінансової допомоги, або кредитів на навчання.
Стипендій «для всіх» тут не існує.
Але студент може дістати фінансову підтримку (funding, fellowship, scholarship) – переважно від університету або численних приватних фундацій, — розповідає Оксана Луцишина, українська письменниця, викладачка україністики Техаського університету в місті Остін.
«Можуть бути також невеликі стипендії від фондів чи благодійників, які даються за певні заслуги», — додає вона. Ці кошти часто досить скромні, але отримати їх престижно.
Крім того, студенти тут активно працюють.
«Значну кількість цих робочих місць створює сам університет – університетська їдальня, університетська бібліотека тощо», — продовжує Луцишина.
Студенти також досить легко знаходять собі якийсь підробіток: великі супермаркети дають вигідні умови, - додає вона.
Поширеним механізмом також є «студентські кредити»: їх надають з малими відсотками, сплачують по 15 — 20 років. Приблизно 60% американських студентів беруть подібні позики. Більшість із них мають кредити від 1 тисячі до 25 тисяч доларів.
Випускники Гарвардського університету 2016 року. Фото Kris Snibbe з офіційної сторінки університету
На етапі написання дисертації ситуація може бути трохи простішою: студент може паралельно викладати в університеті і мати на це стипендію (fellowship). Кошти тут досить скромні, але на них цілком можна жити.
Загалом же ми можемо побачити, що освітні системи в різних країнах досить різні.
Утім, такого явища як «стипендії для всіх» майже ніде немає. У заможних країнах держави знаходять різний баланс поміж забезпеченням рівного доступу до освіти – і розумінням, що освіта коштує певних грошей. І що сам студент може в цьому процесі фінансування освіти брати участь.
Інша річ – що механізми можуть бути дуже гнучкими і розтягнутими в часі. І розраховуватися так, що фінансовий тягар відчуватися буде не надто сильно.