Театр переселенця: Історії сирійської війни на київській сцені

Як покинув Сирію

Я покинув Сирію в липні 2013-го, через два з половиною роки після сирійської революції. До того жив між Сирією і Ліваном, починаючи з вересня 2012-го. Я підтримував зв’язок з Сирією, бо працював у театральному інституті в Дамаску.

Я родом з міста Дейр-ез-Зор, міста, що спершу було окуповано Аль-Каїдою, а тепер його утримують сили Башара Асада.

На початку 2013-го я зрозумів, що не зможу продовжувати так працювати. Це не лише через ситуацію війни. Вона не дуже впливає на становище в Дамаску. Дамаск — безпечне місто. Іноді бувають ракети, але нічого великого там не відбувалося, окрім встановлення пропускних блок-постів з режимної сторони.

Можливо, вдається ставити Чехова чи класичні п’єси, але ти не можеш сказати те, що хочеш. Саме тому я й вирішив покинути Сирію

Айхам Маід Агха під час прес-конференції на ГОГОЛЬFEST. hromadske.ua

Але в театрі Дамаску неможливо щось робити — починаючи з 2012-го й дотепер. Я маю на увазі, в нормальному театрі. Можливо, вдається ставити Чехова чи класичні п’єси, але ти не можеш сказати те, що хочеш. Саме тому я й вирішив покинути Сирію. Адже з обох боків нічого не вирішиться.

Я переїхав до Німеччини випадково. Ми показувати театральну постановку у Ганновері й у мене був транзит через Берлін. Тоді мені сказали, що Лівані змінились закони щодо сирійців. Не можна було просто повернутися, треба було мати контракт на житло чи на роботу. Я ж використовував Ліван в якості транзиту. Тому довелося залишитися в Берліні. Думав, що ситуація з документами вирішиться днів за два. Тоді звернувся, щоб продовжити час свого перебування в Німеччині. Думав, що вони дадуть мені ще тиждень, натомість отримав дозвіл на шість місяців. Так я застряг у місці, де нікого не знав, не знав мови, не знав країни. У мене не було смартфона, щоб знайти якісь місця в інтернеті. Тож я ходив містом наугад. Одного разу мене збила на вулиці велосипедистка. Ми познайомилися, стали друзями і вона допомогла мені з усіма наступними кроками.

Репетиція вистави «Скелет слона в пустелі». hromadske.ua

Про театр до війни в Сирії

До війни в Сирії була дуже хороша мистецька сцена. Але вона була контрольована. Як і зараз. Коли за тобою наглядає служба безпеки, тебе контролюють. Але в нас були місця, куди ми могли переміститися, якось вислизнути з-під контролю. Я вісім років працював в інтерактивному театрі, що послуговувався методом Аугусто Боала. Нашою трупою ми зіграли понад 200 п’єс на вулиці та в 200-х різних селах у Сирії. Але це радше виняток, аніж правило. Є певні рухи, але це не більшість у сирійському мистецтві. Театр і література були на рівні, але не на такому високому, як могли б. Зараз становище гірше. Всі, хто працювали в мистецтві, покинули країну.

«Я не хочу занурюватися в політику, бо вона для мене менш цінна, ніж мистецтво», — Айхам Маід Агха.  hromadske.ua

Про театр після переселення

В певний момент я поїхав ставити п’єсу до Франції з одним своїм другом-режисером. Ми зробили п’єсу під назвою «Ти знаєш, що я не пам’ятаю». Вона була про пам’ять після насильства. Ми робили її з нашим товаришем — музикантом і лікарем. Він провів 15 років у сирійській в’язниці, ще коли батько аль-Асада був при владі. Ми почали проводити вправи разом, часом знімаючи це на відео. Він розповідав нам, що з ним відбувалось. Це необов’язково стосувалося насильства. Говорили просто про те, що відбувалось впродовж тих 15 років, які він провів у чотирьох стінах. Так ми зрозуміли, яка колосальна прірва існує між його пам’яттю і тим, як він живе зараз. Ми презентували цю п’єсу і в Німеччині, Лівані й арабському світі.

Репетиція вистави «Скелет слона в пустелі». hromadske.ua

Про п’єсу «Скелет слона в пустелі»

Я сподіваюся, ця п’єса зможе передати глядачам відчуття самотності, загибелі та руйнування. Саме тому я назвав її «Скелет слона в пустелі». Бо після війни все знищено кольором цементу, все виглядає, як велетенський скелет, що лежить деінде.

Це п’єса про війну будь-де. Її вихідною точкою є Сирія, бо я починаю розповідати цю свою історію як сирієць. Потім я переходжу до снайпера, клоуна, оператора, медсестри, що читають свої монологи. Але вони говорять як свідки, а не озвучують свою політичну позицію, за кого чи проти кого вони виступають. І так зрозуміло, хто воює і проти кого виступає зараз. Я не хочу занурюватися в політику, бо вона для мене менш цінна, ніж мистецтво. 

Я не хочу занурюватися в політику, бо вона для мене менш цінна, ніж мистецтво

Айхам Маід Агха на арт-заводі Платформа під час ГОГОЛЬFEST.  hromadske.ua

Про збереження ідентичності в Німеччині

Я намагаюся зберегти свою ідентичність. Я ще не подавав документи на постійне проживання. У мене досі є сирійський паспорт, бо я опозиціонер. Я не біженець, не політик, я просто в опозиції до становища в Сирії. Тому я дуже намагався зберегти свою ідентичність, щоб мене не представляли як когось, хто прилетів з космосу, емігранта, біженця. Я просто звичайна людина зі своїм походженням: чи то я сирієць, чи то чеченець, чи курд.

В Німеччині складно сказати, що я інтегрувався в суспільство, бо мене тут завжди представляють як іноземця

Айхам Маід Агха під час репетиції вистави «Скелет слона в пустелі».  hromadske.ua

В Німеччині складно сказати, що я інтегрувався в суспільство, бо мене тут завжди представляють як іноземця. Так нікого не інтегруєш. Мене просять розповісти свою історію, розпитують, що я почуваю, як сирієць. Втім, це не стосується театру. Театр Максима Горького — це зовсім інше. Він створений для іноземців, для людей з різним походженням, які хочуть щось робити разом. Але за межами театру не вийде залишатись непоміченим.