Темна сторона Facebook: як соціальні мережі сіють розбрат і розпалюють війни

«Місія Facebook — об’єднувати людей», — заявляв неодноразово засновник компанії Марк Цукерберг. Facebook і справді це робить. Та схоже, дуже часто він об’єднує людей довкола ненависті та агресії. Реальні війни та конфлікти переходять в онлайн, де горять з не меншою силою, а інколи навіть ще більше розпалюють ворожнечу. Геноцид мусульман рохінджа у М’янмі, конфлікт у Палестині, напруження на Балканах — це лише невеликий перелік того, де соцмережі стали ефективним плацдармом для війни чи інформаційних маніпуляцій. А відтак, і заробляння на цьому.

Геноцид в онлайні

Декілька років у М’янмі триває один із наймасштабніших геноцидів у сучасному світі — влада буддистської країни переслідує мусульманську етнічну меншину рохінджа. Знищені села, десятки тисяч убитих і сотні тисяч біженців — такою є зараз реальність у штаті Ракхайн, батьківщині рохінджа.

Ненависть почала стрімко поширюватись через інтернет, передовсім — через Facebook. Це найпопулярніша соцмережа у М’янмі, — згідно з GlobalStats, там її активно використовують понад 92% усіх користувачів соцмереж. Однак в країні, де триває кривавий конфлікт, спілкування в онлайн вийшло далеко за межі дружніх розмов чи поширення мемів. Журналісти Reuters з’ясували, що Facebook став майданчиком для розпалювання ненависті всередині країни. Попри те, що Цукерберг неодноразово наголошував на тому, що його команда робить все для того, щоб відстежувати такі повідомлення та боротись із мовою ворожнечі.

Зазвичай Facebook блокує будь-які дописи, які закликають до агресії, дискримінації чи містять образливу лексику. Це добре. Але інколи ситуація доходила до абсурду — коли алгоритм сприймав зображення скульптур доби Ренесансу за порнографію, або ж модератори видаляли публікації із цитатами Тараса Шевченка, бо в них начебто була мова ворожнечі.

Та якщо за деякими частинами світу слідкували надто прискіпливо, у М’янмі все це не працювало. Соцмережею безперешкодно поширювались дописи місцевої влади, у яких депутати порівнювали рохінджа з тваринами, закликали розправитись з ними, як Гітлер з євреями, або ж нагодувати мусульман свининою, спалити їхні доми тощо.

Як з’ясували журналісти, контролю за цим не було з банальної причини: у Facebook не було людей, які б розуміли м’янманської мови. На початку 2015 в глобальній компанії працювали лише двоє осіб, які нею володіли. Після того, як розгорівся скандал, слідкувати за дописами почали 60 модераторів. Однак всі вони були працівниками іншої компанії, яка просто надавала послуги Facebook, і розташовувалась у сусідній Малайзії. Зараз таких модераторів близько 100. У самій компанії так прокоментували ситуацію:

«Ми були занадто повільні, щоб відповісти на занепокоєння громадянського суспільства, науковців та інших груп у М'янмі. Ми не хочемо, щоб Facebook використовували для поширення ненависті та розпалювання ворожнечі. Це актуально в усьому світі, але це особливо актуально в М'янмі, де наші служби можуть бути використані для посилення ненависті або шкоди проти рохінджа», — у коментарі Reuters сказала Мія Ґарлік, директорка Facebook з питань Південно-Східної Азії.

Зрештою, соцмережа заблокувала профілі, які поширювали ворожнечу — зокрема акаунт політиків та місцевих депутатів, які закликали до насильства у М’янмі. Утім, тисячам убитих мусульманам рохінджа це не допомогло. Факт залишається фактом: Facebook протягом років активно сприяв найбільшому геноциду нашого часу.

Торговці фейками

На іншому кінці світу — у Косово — Facebook також дає людям дещо інше, ніж справжнє об’єднання. Тут соціальні медіа є ефективним майданчиком для маніпуляцій, а відтак - і брудного бізнесу. Утім, в країні це не вилилось (принаймні, масово) у насильство та агресію.

ВВС публікує репортаж про так званих «торговців фейками» — однієї з найбільш популярних та прибуткових професій серед косоварської молоді зараз. В чому полягає їхня робота? Створення сторінок у Facebook, які публікують фейкові новини із гучними заголовками, розкручення їх, і потім монетизація кліків через спеціальні сервіси. Працюють, як правило, на зовнішній ринок - здебільшого, Велику Британію та ЄС. Один бізнесмен може володіти десятками сторінок одразу, а їхня тематика може бути абсолютно різною — від релігійної до розважальної.

Утім, заробляють не лише на кліках. Торгівля сторінками, реклама, накрутка лайків, продаж ботів та будь-які інші дії для створення цілої фейкової реальності приносять непогані гроші.

Минулого року такі торговці заробляли близько 600 євро в день. Тепер, після скандалу з Cambidge Analytica та втручанням Росії у вибори США та Brexit, Facebook оголосив війну фейкам — і бізнес почав іти складніше. Втім, і досі достатньо добре у порівнянні з іншими видами заробітку — сьогодні денний прибуток торговця фейками в Косово складає близько 100 євро. Для країни це багато.

Змінився також і характер фейкових новин — вони стали менш заполітизованими. Оскільки команда Facebook найбільше уваги звертає саме на політичний контент — адже як показали останні роки, такі маніпуляції можуть мати дуже серйозні наслідки, — то з політичними новинами стало працювати не так вигідно. У такому випадку шанси, що вашу сторінку заблокують, значно вищі. Втім, це не означає, що контент став відбірним. Люди і досі клікають на найбільш жовті й скандальні заголовки — вони продаються найкраще.

ВВС пише: «У всьому світі є тисячі людей, як ті, з якими ми говорили. Як правило, це молоді чоловіки, які розбираються в цифрових технологіях, і вони готові створити будь-який контент для кліків. І в погоні за кліками в інтернеті, жахливе, шокуюче, перебільшене або роз’єднуюче перемагає знову і знову».

Війна у 140 символах

В епоху соціальних медіа разом із війнами на землі тривають інші війни, у яких нема різниці, в кого найпотужніша зброя. Значно важливішими тут є ті, хто може виграти інформаційну битву. В цьому переконаний британський письменник та журналіст Давід Патрікаракос, автор книги «Війна у 140 символах: як соціальні медіа змінюють конфлікти у 21 столітті». 140 символів це відсилання до обмеження величини повідомлення у Twitter, яке існувало до листопада 2017 року.

Журналіст подорожував світом і намагався зрозуміти, як саме соціальні медіа використовують у різних війнах. Один із найбільш яскравих прикладів — конфлікт між Палестиною та Ізраїлем. У 2014 році 16-річна палестинка Фара Бакер у своєму Twitter протягом 51 дня вела текстову трансляцію з масштабних обстрілів у Секторі Гази. Її повідомлення привернули увагу медіа всього світу — і завдяки цьому твітів з хештегами на підтримку Палестини було майже вдесятеро більше за твіти з хештегами на підтримку Ізраїлю. В інформаційній війні перемога була за Сектором Гази.

Своєю чергою, Тель-Авів вирішив боротись з допомогою мемів. В ізраїльській армії, розповідає Патрікаракос, є офіцери, які спеціально відповідають за ведення війни в соціальних мережах. В одному з опублікованих ними твітів зображено чемпіона з легкої атлетики Усейна Болта з підписом: «Найшвидша людина світу пробігає 200 метрів за 20 секунд. Протягом ракетної атаки ізраїльтяни, що живуть поруч з Газою, мають лише 15 секунд, щоб добігти до бомбосховища».

Основне повідомлення цього мему можна перефразувати так: Палестина агресор, Ізраїль — жертва.

З інших прикладів, які згадує автор книги — вербування терористів Ісламської держави через соціальні медіа у Франції, російські фабрики тролів та їхні атаки на Україну та Європу тощо.

Соціальні медіа можуть сприяти не лише поширенню дезінформації. Попри безліч позитивних сторін, вони є ефективним інструментом для втілення агресії в реальному житті. І схоже, у Кремнієвій долині поки не мають відповіді, що з цим робити.