Трагедія, якої могло не бути. Як пожежа в харківському пансіонаті показала проблему приватних закладів для літніх людей
21 січня у Харкові загорівся нелегальний будинок для літніх людей. Пожежа забрала життя 15 людей, згодом у лікарні помер ще один чоловік. Під час пожежі люди не могли врятуватися через решітки на вікнах, тому задихнулися від диму. Також у будинку не знайшли жодного вогнегасника.
Через те що пансіонат працював нелегально, перевірок з пожежної безпеки не проводили. Чотирьох підозрюваних у цій справі суд узяв під варту.
Це не перша трагедія, коли у приватному будинку для літніх людей заживо згорають його мешканці. П’ять років тому в селі Літочки поблизу Києва у такому ж пансіонаті загинули 17 людей. Власника будинку затримали, але Броварський райсуд звільнив його з-під варти через три дні.
Що відбувається в Україні з приватними будинками для літніх людей? Та чому такі трагедії нічого не вчать, а люди продовжують гинути?
До пожежі не підозрювали, що пансіонат — нелегальний
«Ми добу не знали, що з нашою бабцею та у якому вона стані. Про пожежу я дізналася від брата, а він — з новин. Працівники будинку сказали, що нашу бабцю наче врятували, але де вона зараз — не знають. Ми об’їхали всі лікарні — там її не було. У поліції сказали чекати. І тільки наступного дня ми її забрали з іншого приватного будинку», — Світлана Тітова розповідає про день, коли трапилася пожежа у харківському пансіонаті для літніх людей «Золотий час».
Її бабця — 89-річна Марія Богданова — одна із тих, кому вдалося вижити. Вона нічого не пам’ятає про саму трагедію та як її врятували — усе через невиліковну хворобу Альцгеймера.
Саме через цю хворобу сім’я змушена була шукати заклад для цілодобового догляду за жінкою. Світлана розповідає, що розглядали як комунальні, так і приватні будинки для літніх людей. «Золотий час» знайшли за оголошенням.
«Нам був потрібен якісний догляд, тому шукали довго. І коли знайшли цей дім, нас усе влаштовувало. Спочатку спробували пожити там місяць, щоб зрозуміти, як бабця буде себе почувати. Їй сподобалося, ми підписали договір і залишилися. Так вона прожила у будинку рік», — каже Світлана Тітова.
Скільки сім’я платила за проживання — розповідати не хочуть. Але за інформацією на сайті «Золотого часу», який видалили після пожежі, ціна за проживання стартувала від 6 тисяч гривень за місяць. За це мешканцям обіцяли п’ятиразове дієтичне харчування, розміщення у кімнатах до п’яти людей, щоденний догляд медсестри та розважальні програми від волонтерів соціальних служб. За кращі умови або особливий догляд за людиною через її стан платити доводилося більше.
До карантину сім’я відвідувала Марію декілька разів на тиждень. Кажуть, що бабця завжди була доглянутою, була ситою, проходила перевірку у терапевта і не скаржилася на умови — до пожежі ніхто і не підозрював, що пансіонат може працювати нелегально.
Скарги були й раніше, але пансіонат не закрили
Люди, які живуть неподалік «Золотого часу», кажуть, що у його власника, якого затримали як підозрюваного, поруч є ще один будинок, де проходять реабілітацію наркозалежні. Про обидва, стверджують сусіди, знали як місцева влада, так і поліція, але закривати їх не поспішали.
«Цей дім спочатку будували для продовження центру для наркозалежних, а не для літніх людей. Тут був і наркоцентр, і порностудія. Десять років тому з сусіднього дому виселили всіх наркозалежних. Через два місяці вони повернулися. Тут всі все знають. Якщо високопоставлені люди були б зацікавлені закрити цей будинок, вони б його закрили й трагедії не було б», — розповідає Лариса Матвєєва, яка живе навпроти нелегального будинку.
У Нацполіції Харківської області заявляють, що таки отримували скарги, які пов’язані з роботою «Золотого часу», ще до пожежі. Чому будинок не закрили — про це скажуть після службового розслідування.
«Поліція виїжджала до приватного будинку. З цього приводу вже призначили службове розслідування, чи були порушення в діях поліції, що вони там робили й що побачили», — каже Олена Баранник, начальниця відділу комунікації ГУ Нацполіції у Харківській області.
«Одна із причин, чому поліція не реагує — це корупція, тобто працює система відкатів. Друга причина — небажання працювати. Я сам приїжджав до одного центру, бо жінка поскаржилася, що не хочуть випускати її брата. Приїхала поліція і каже: “Це приватна власність”. Я відповідаю, що це порушення прав людини й Конституції. І мені кажуть: “Ну, криків про допомогу я не чую”. Ось так вони й реагують», — розповідає Артем Осипян, правозахисник проєкту MH4U.
А ось у міській раді нелегальну роботу закладу для літніх людей називають відкриттям. Запевняють, що нічого не знали про будинок, адже він не був внесений до реєстру області. Тому там не перевіряли пожежну безпеку, ліцензію та санітарні умови.
Чому існують нелегальні соцзаклади та скільки їх може бути?
Загалом в Україні працює 91 комунальний заклад для літніх людей, де проживають понад 12 тисяч людей. У Міністерстві соціальної політики кажуть, що цього недостатньо і держава не може покрити потреби усіх. Відповідно, це добре, що в Україні почав розвиватися ринок приватних закладів, які надають соціальні послуги.
Минулого року набрав чинності закон «Про соціальні послуги», який визначає обов’язки надавача соціальних послуг як державної, так і приватної власності. Також Міністерство створило відкритий реєстр надавачів соціальних послуг, де зібрана інформація про всі такі заклади в Україні — хто які послуги надає та де людина, яка опинилися у важких життєвих обставинах, може отримати допомогу. Це стосується будинків для літніх людей, хоспісів, реабілітаційних центрів для наркозалежних та для людей з інвалідністю, притулків для неповнолітніх та бездомних.
«Кожен, хто відкриває такий заклад, має бути у реєстрі надавачів соціальних послуг. Тоді він контролюється — перевіряють санітарні умови, пожежну безпеку, якість надання послуг, ліцензування — усі заклади у реєстрі проходять такі перевірки. Але є й такі, які обходять законодавство. Створюється ФОП, який здає в оренду приміщення. Інший ФОП надає послуги із харчування, третій — медичну допомогу. І коли розглядають такі будинки, то незрозуміло, що це — хоспіс чи будинок для літніх людей», — каже Руслан Колбаса, генеральний директор департаменту Мінсоцполітики.
Зараз у реєстрі 42 приватні заклади для літніх людей. У міністерстві припускають, що така цифра не показує реальної ситуації, і більшість приватних закладів, що надають соціальні послуги, працюють в тіні. Це відбувається через те, що у законі «Про соціальні послуги» не прописано, як відбувається ліцензування таких закладів, хто їх контролює і проводить перевірку, якими мають бути стандарти якості послуг та яку відповідальність несуть власники.
«Наявний механізм реєстрації надавачів соціальних послуг за принципом повідомлення Міністерства соцполітики через обласні державні адміністрації виявився недостатнім. На місцях не виявляють такі заклади. І люди не мають повної інформації, куди вони можуть звернутися за тією чи іншою послугою, чи відповідає надавач вимогам, а його послуги — стандартам», — заявила міністерка соціальної політики Марина Лазебна під час засідання Верховної Ради.
За оцінками правозахисників, загалом кількість таких нелегальних будинків може сягати від сотні до тисячі. За даними Міністерства соціальної політики, лише за тиждень після пожежі у харківському пансіонаті виявили 334 приватні заклади у 20 областях України, де проживає 1 030 людей.
«Місця несвободи»
Пансіонати для літніх людей, реабілітаційні центри для наркозалежних, заклади для людей зі складними життєвими обставинами — їх усі правозахисники відносять для місць несвободи, де можуть порушувати права людини.
«Ідея створити приватні пансіонати для людей літнього віку з’явилася у власників реабілітаційних центрів для наркозалежних. Дуже часто ті самі керівники беруть в оренду будинок, ставлять грати, щоб люди не могли втекти й ту саму будівлю можуть реорганізувати під людей похилого віку, бо утримувати їх легше. Тобто ця проблема набагато масштабніша і стосується усіх місць несвободи», — каже Артем Осипян.
Відсутність контролю за приватним сектором створює й інші проблеми, які виявили правозахисники під час перевірки таких закладів: замала площа приміщень, ґрати на вікнах, відсутність пандусів, порушення пожежної безпеки. Можливе й таке, що у будинку пропонують послуги, які офіційно не можуть надавати, бо працівники не мають відповідної освіти та кваліфікації. Наприклад, у переліку послуг є проведення аналізів та відстеження стану здоров’я, але жоден із працівників не має медичної освіти.
«Попри те що є профільний закон, немає офіційної статистики — скільки таких центрів. Їх може бути 500, 800 або у рази більше. Також немає фіксованої ціни на перебування у таких центрах. Тобто умови перебування людей на совісті тих, у чиїй власності є такі центри», — каже В’ячеслав Свірець, виконавчий директор громадської організації «Експертний центр з прав людини».
Він розповідає, що під час дослідження приватних геріатричних закладів та реабілітаційних центрів з’ясували, що третина людей там перебуває проти своєї волі. За 2020 рік офіс Уповноваженої з прав людини здійснив близько сотні візитів до реабілітаційних центрів та будинків для літніх людей. Фактично всюди фіксували порушення.
Що потрібно зробити, щоб трагедії не повторювалися?
Держава передовсім має створити правила роботи приватного ринку соціальних послуг.
«Встановити стандарти гарантованого обсягу та якості послуг, вимоги до надавачів послуг. Визначити нормативи компенсацій та оплати за соціальні послуги. Запровадити механізми контролю і відповідальності за виконання законодавства», — заявила міністерка соціальної політики Марина Лазебна під час засідання Верховної Ради.
У міністерстві кажуть, що важливо, щоб до процесу долучилася місцева влада, адже на локальному рівні легше відстежити та контролювати роботу нелегальних будинків.
«Якщо зараз керівник територіальної громади не зрозуміє, що це трагедія — не лише всеукраїнського рівня, а й тієї території, де живуть люди, такі трагедії будуть продовжуватися», — каже Руслан Колбаса, генеральний директор департаменту Мінсоцполітики.
Правозахисник Артем Осипян вважає, що кожен власник має отримати ліцензію на роботу приватного закладу, який надає соціальні послуги. Тоді посилиться відповідальність, і, можливо, нелегальних закладів стане менше.
«Ми будемо звертатися до Уповноваженої з прав людини, аби Національний превентивний механізм продовжував моніторинг приватних місць несвободи, і це було б пріоритетом у 2021 році», — каже правозахисник. А також додає, що будуть звертатися і до профільних міністерств та комітетів ВР з проханням створити робочу групу, яка займеться врегулюванням проблеми приватних закладів.