«У черзі на блокпосту померли 4 пенсіонерки і жінка народила в машині». Ціна виїзду з окупованої території
На початку липняукраїнська влада закликала мешканців тимчасово окупованого півдня евакуюватися. Виїжджати просили всіма доступними напрямками, зокрема й до окупованого Криму. 30 липня з проханням евакуюватися президент Зеленський звернувся вже до жителів Донеччини.
Наскільки легко і чи можливо це зробити? hromadske поговорило з тими, хто виїхав, і з тими, хто не зміг. Подробиці — у нашому матеріалі.
«Важко наважитися виїхати з рідного міста, але життя важливіше»
18-річна Настя від початку окупації Херсонської області хотіла перебратися на підконтрольну Україні територію. Однак її батьки та близькі родичі виїжджати відмовлялися. Сама дівчина боялася: чула, що росіяни розстрілюють машини з цивільними. «Батьки весь час казали, що я нікому не потрібна, що станеться щось погане у дорозі, та й навіщо їхати, якщо тут не стріляють. Всі розмови про виїзд зводилися до того, що я нічого не розумію. Але останніми тижнями почався більш активний контрнаступ ЗСУ, над нашим будинком літають літаки або ракети, залишатися вдома нині небезпечно», — каже Настя.
Тож дівчина наважилася виїжджати до Запоріжжя сама. Власної автівки Настя не має, тому почала шукати перевізника. У середньому водії просять від 4 до 5 тисяч гривень, але інколи й більше. Два місяці тому Насті пропонували виїхати за 8 тисяч гривень, таких заощаджень дівчина не мала. Подруга Насті знайшла для неї перевізника за 3 тисячі. Тепер дівчина чекає, доки він набере необхідну кількість людей і найближчим часом вона покине Херсонщину.
«Нині є два шляхи виїзду: на Василівку та до Криму. Другий варіант я не розглядала взагалі, тож сфокусувалася на першому. Важко наважитися виїхати з рідного міста, але життя важливіше», — каже Настя.
«О, ти що, хохол?»: забрали документи й допитували 4 години
На початку липня віцепрем’єрка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук закликала мешканців півдня евакуюватися, щоби не наражати себе на небезпеку та полегшити роботу ЗСУ. Пані Верещук просила українців не зволікати з евакуацією.
«Але чомусь Верещук не каже, як саме люди мають це робити, адже виїхати з окупованої території не так просто. Часто люди або не мають грошей на перевізника, або власної машини», — каже волонтер Стефан.
Він разом зі своїм товаришем двічі намагався виїхати з Нової Каховки. Однак через те, що дорога на Кривий Ріг постійно прострілювалася, цю ідею відкинули.
«Ми займалися гуманітаркою, організували доставку ліків на окуповану територію, тому нашу діяльність окупанти почали вважати екстремістською. Згодом до мене дійшла інформація, що мене вже розшукують представники окупаційної влади, і я вирішив знову пробувати виїхати», — розповідає Стефан.
З Нової Каховки Стефан вибрався у квітні. Невеликим автобусом, набитим жінками та дітьми, чоловік доїхав до кордону з окупованим Кримом. Там Стефан пройшов першу фільтрацію: «Дві години допитів, але вони намагалися грати в добрих поліцейських. Забрали мої документи і пробували схилити до співпраці з ними, бо я ж їду на окуповану територію. Допитували про ставлення до націоналістів, української влади та до “Азову”. Я почистив телефон, але не настільки добре, як думав. Вони знайшли переписку, де людина зверталася до мене як до волонтера. Якби у них тоді був інтернет на блокпосту, то вони б знайшли мій твіттер, в якому я висловлював проукраїнську позицію, і я зараз не розмовляв би з вами».
Поїздка до кордону з окупованим Кримом обійшлася Степану у 1,5 тисячі гривень, далі він пішки перейшов кордон і сів на автобус до Грузії. З окупованого Криму є декілька маршрутів: доїхати до Польщі коштує $500, але автобус, каже Стефан, йде через Москву; добратися до Грузії — $300, ще можна доїхати до Москви, Сімферополя та до Туреччини.
«Дорога через росію була не найприємнішою, наступний блокпост був на в'їзді до Грузії. Там росіяни зустріли мене фразою “О, ти що, хохол?”, коли побачили мої документи. Забрали їх і допитували 4 години, а також змусили підписати документ: якщо у російської сторони виникнуть питання до мене, то вони можуть затримати мене від 3 годин і до нескінченності. А втім, зрештою все одно відпустили мене», — розповідає Стефан.
За його словами, проблеми з виїздом виникають не лише через безпеку, а також через відсутність грошей. На п'ятий місяць війни людям складно дістати готівку, а виїхати через окупований Крим або на підконтрольну Україні територію — недешево. Нині потрапити до Запоріжжя з окупованих міст півдня можна в середньому за 5 тисяч гривень, буває, перевізники просять значно більше.
«У мене є знайомі, яким довелося заплатити по 20 тисяч гривень, аби виїхати. Крім того, є перевізники, які кидають людей: просять зробити передоплату, а потім зникають. Тож ми з командою вирішили збирати донати на безплатну евакуацію для жителів Нової Каховки та сіл поблизу. Ми зібрали 300 тисяч гривень і тепер шукаємо транспорт. У нас є водії, які готові вивозити людей, ми готові оплатити паливо, єдина проблема поки у тому, аби знайти автівки», — каже Стефан.
Нині до них на евакуацію записалися близько 300 людей. Команда волонтерів із Херсона, до якої долучився Стефан, також безоплатно вивозить із міста людей. З березня до них надійшли 23 тисячі запитів, приблизно 8-9 тисяч людей вдалося евакуювати.
Змогли виїхати лише на п'ятий раз
Артем із дружиною та дитиною 20 липня виїхав з Херсонської області на власній машині. На підконтрольну Україні територію вони добиралися 6 діб. Це була їхня п’ята спроба виїхати. Чотири рази через великі черги вони поверталися — росіяни тримали на блокпостах людей тижнями.
«Цього разу ми були 320-ті в черзі. Нам пощастило, тому що мій брат живе під Енергодаром, і ми могли їздити до нього ночувати. Чергу контролюють люди, які також виїжджають, тож ми просто всі записувалися на аркушик, запам'ятовували, хто перед нами і позаду. За ці дні у черзі померли 4 пенсіонерки, бо було дуже спекотно, а ще одна жінка народила у машині», — розказує Артем.
Щодня, каже Артем, через блокпост проходило не більше 20-30 машин, однак після смертей у черзі окупанти почали активніше пропускати людей: «З неділі на понеділок ми були 130-ті у черзі, а наступного дня нам уже пощастило виїхати. Тоді вони пропустили понад 100 машин».
Окупанти перетрушували машини: вимагали виймати всі речі, показувати багажники, перевіряли інформацію на ноутбуках і телефонах. Людей із луганською та донецькою реєстрацією далі не пропускали: «Вони одразу починали виявляти до них агресію, доходило навіть до “зараз ми завербуємо тебе служити”».
Обмеження були й щодо пального — з собою окупанти дозволяли мати лише одну каністру на 20 літрів, хоча заправок поблизу не було. З бензином допомагали місцеві. Окрім приватних автівок, у черзі були й автобуси, які вивозили людей.
«Перед нами стояв автобус, у водія була довіреність на вивіз від фірми, на яку він працював. Їм цей документ не сподобався чомусь — і вигнали всіх людей з автобуса. Всі ці люди ходили потім між машинами та просилися, аби їх хтось взяв до себе», — каже Артем.
***
Після довгої дороги родина Артема нарешті має можливість перепочити від місяців життя під окупацією. Стефан тимчасово мешкає у Грузії вже майже чотири місяці. Туди переїхала і його родина — мама, бабуся та брат. Настя ж, яка найближчим часом буде прориватися на підконтрольну територію України, наприкінці нашої розмови каже: «Сподіваюся, що покидаю Херсонщину не назавжди».