«У грудні вже 14-та операція на нозі була». Один день роботи ветеранського таксі
Вибухова хвиля кинула Дмитра з верхнього сходового майданчика на нижній — від удару сильно травмувався хребет. Це трапилося ще у грудні 2022-го. З того часу для Дмитра Товстонога, колишнього командира взводу зв’язку 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців — підрозділ ЗСУ, що з 2014 року брав участь у війні на Донбасі, на початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ, а нині знову виконує завдання на сході України.72 бригади, почалося лікування в госпіталях і реабілітаційних центрах.
Хлопець мешкає в Білій Церкві. Звідти дістатися до київського госпіталю рейсовою маршруткою неможливо — вони не обладнані для перевезення людей на кріслах колісних. А таксі в один кінець коштує понад півтори тисячі гривень — ще й не кожен таксист хоче возитися з травмованим бійцем і його кріслом.
Поїздки до лікарів у Київ щоразу ставали великою проблемою для Дмитра та його сім’ї. Тому ветеран дуже зрадів, коли в госпіталі до нього підійшов представник благодійного фонду «Голуби миру» та запропонував допомогу. Дмитро став першим учасником проєкту «Безкоштовний інклюзивний транспорт для військових», який розпочався 4 грудня 2023 року.
hromadske провело день разом із водієм спеціального автомобіля Георгієм Мірояном і його пасажирами.
Навіть власна машина не зарадить
О 8-й ранку зустрічаюся з Георгієм на одній із вуличок приватного сектору в середмісті Києва. Звідси везтимемо бійця Ярослава Шліхту в Головний клінічний військовий госпіталь у центрі столиці.
Водій Георгій зі своїм рудим чубом і бородою ховає руку з цигаркою за спину, коли я хочу його сфотографувати.
«Ой, мама не знає, що я курю», — сміється він.
«Зате мама побачить, що ви на морозі в шапці», — сміюся у відповідь.
Пізніше дізнаюся, що Георгія збентежило моє фотографування: напередодні він вимив машину не на «12 з плюсом» — і на фото прискіпливі читачі зможуть це помітити, чоловікові заздалегідь трохи «не теє»…
Військового Ярослава до бусика підвозить дружина. Він уже вдруге користується послугами спецавтівки, що упевнено й довірливо заїжджає на кріслі на майданчик її підіймача. Георгій натискає кілька кнопок на панелі управління й обережно переміщує Ярослава в салон. Дружина бійця сідає біля водія, я — біля Ярослава на сидінні, передбаченому для особи, що супроводжує пасажира.
У березні 2022-го доброволець Ярослав Шліхта став кулеметником 47 окрема механізована бригада «Маґура» — підрозділ ЗСУ, сформований після повномасштабного вторгнення з цивільних добровольців і військовослужбовців, які за відбором перейшли з інших частин.47 бригади. Поранення отримав у вересні 2023-го на Авдіївському напрямку: у чоловіка розірвані судини та роздроблені кістки ніг. Йому вже зробили декілька операцій, попереду ще не одна. Лікарі обіцяють, що в майбутньому він зможе ходити.
«У мене є машина, то ми наймали водія, щоб він мене на руках переносив у салон, віз до лікарів і чекав, поки я пройду процедури й огляди. А потім назад. Разів 10 довелося його наймати, понад 5 тисяч це коштувало. Нещодавно з мережі дізналися про ветеранське спецперевезення — подзвонили. З Георгієм добре їздити: не треба мене з крісла витягати, воно легко в салоні розміщується. Зручно», — розказує Ярослав.
Приїхали до госпіталю. Крісло колісне з Ярославом підхоплюють бійці, що чергують біля воріт. Перше замовлення виконано.
І родича замінить, і медичну допомогу надасть
«Та називайте мене Жорою і звертайтеся на “ти”», — приймає мою присутність у своїй машині Георгій.
За батьком він вірменин, за мамою українець. Говорить чудовою українською. На мій комплімент щодо мови питає: «Хіба ж я не в Україні живу?»
Оголошення про роботу водієм спецавтівки Жора побачив в інтернеті — відразу захотів працювати саме на цій роботі, допомагати пораненим, адже сам лише два місяці перед тим звільнився з армії.
«Нас троє братів було в ЗСУ. Я добровольцем у серпні 2022 року пішов. Мені ще й відмовляли: вага 150 кілограмів! Потім схуд — на полігоні це швидко. Служив у бригаді, яка охороняла Генштаб, потім на сапера вчився аж у Польщі. Повоювати так і не довелося — мама розхворілася й мене за сімейними обставинами відпустили», — пригадує Жора.
За день йому випадає виїжджати на 2–4 виклики. Зазвичай працює з 8 до 17 години. Але якщо потрібно, то й о 6-й ранку може приїхати до бійця.
«Обов’язки в мене прості: завантажити людину на кріслі; а якщо вона на милицях — допомогти піднятися у салон. Воду мінеральну запропонувати, он її в салоні ціле паковання. Маю аптечку, як комусь зле стане. Користуватися нею вмію, бо в армії пройшов заняття з Скорочення від «тактична медицина» — навички допомоги на догоспітальному етапі, націлені передусім на усунення попереджуваних причин смерті та тяжких наслідків для здоров’я.такмеду. Але, слава богу, ще жодного разу аптечка не знадобилася. Буває, що хлопці їдуть без супроводу родичів, то тоді вже я їм супровід: треба — то і до самого лікарського кабінету доведу», — посвячує мене у свої справи Жора.
Наступний наш пасажир — 40-річний Леонід Кучерук. Його треба везти в інший район міста на консультацію до дерматолога. Чоловік виходить із під’їзду на милицях. До правої ноги прикріплено Хірургічний пристрій фіксації пошкодженої кінцівки для подовження або зміни форми пошкоджених кісток. Використовують як метод лікування відкритих і складних переломів.апарат Ілізарова у вовняному чохлі (Леоніду його зв’язали волонтери).
Леонід усміхається і простягає Жорі подарунок — портсигар. З попередньої поїздки військовий дізнався, що водій давно мріє про таку дрібничку. Жора кидається обнімати Леоніда, а той ледь втримує рівновагу на своїх милицях. Поки боєць задоволено закурює, водій уже перекладає цигарки з пачки у портсигар — нетерплячка, наче в малої дитини.
Ви бачили, як кішка з підлоги заскакує на підвіконня в шпарину між тюлями? Так Леонід за секунду відтискається на милицях і перекидає своє тіло в салон бусика.
«Та не треба мені ніякої допомоги», — відповідає Леонід на моє «Ой!»
Він сам сідає на сидіння для супроводу, його мама — біля Жори, я примощуюся на ящик з акумулятором для підіймача. Ех, не передбачили конструктори Volkswagen місця для журналіста у своєму спецбусику.
Леонід склав присягу в березні 2022-го. Під час бою під Місто у Луганській області, адміністративний центр однойменної міської громади Сєвєродонецького району. З 2014 року Кремінна перебувала на лінії фронту, у квітні 2022-го її окупували росіяни.Кремінною на Луганщині кілька куль потрапило в ногу.
«У грудні 2023-го вже 14-та операція була», — ділиться мама військового.
Леонід пояснює, що лікарі випиляли частину стегнової кістки, щоб пересадити її у праву ногу — так подовжили кінцівку більш як на 10 сантиметрів, хоча вона досі коротша від лівої. «Будуть ще операції. Моя нога немов із пазлів складена, — тихо посміхається Леонід. — Інвалідність треба оформляти, щоб пенсія була, але я зовсім не маю сили на Медико-соціальна експертна комісія — орган Міністерства охорони здоров’я, що встановлює, чи має людина інвалідність.МСЕК. Там пекло».
Приїхали до дерматолога. Той дав Леоніду направлення у стаціонар. Жора обіцяє відвезти бійця і в лікарню, якщо він наважиться «здаватися» сьогодні. Треба тільки зробити ще одне офіційне замовлення на машину у фонді. На тому і прощаємося, відвізши Леоніда додому.
Я влаштовуюся на сидіння, де щойно сидів Леонід. Жора спішить до іншого замовника. Дорога забита автівками, хтось різко гальмує перед нашим бусом — мене кидає спиною на підлогу салону. Це ж якби Льоня сидів зараз у бусі, то на підлозі опинився б він, зі своїм апаратом Ілізарова!
«Там же ремені безпеки є, ви чому не пристебнулися?! Я Льоні ще в першу поїздку про них казав, він би не впав», — запевняє мене Жора.
Треба — то і тричі на тиждень приїдуть
Поліклініка, у якій Владику Чернишенку треба зробити рентген, — неподалік його будинку. Та дістатися до неї навпростець неможливо: крісло колісне не подужає ям і кучугур снігу у дворах. Таксі на такі короткі відстані не їздить. Тому 22-річного морпіха везе Жора — і везе обережно, бо на кожен поштовх травмована нога Владика відгукується болем.
За кілька хвилин дороги хлопець встигає мені розповісти, що жив у Іспанії з мамою, але у 2021 році повернувся в Україну, за контрактом став морпіхом. Міна на плацдармі під Село у Херсонській області в Олешківській міській громаді Херсонського району. Село окупували росіяни на початку повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року.Кринками, що на Херсонщині, вирвала у нього коліно. Він понад 11 годин чекав, поки човен із правого берега Дніпра зможе його евакуювати. Човен усе не йшов, а росіяни були на відстані 100 метрів від нашого десанту.
Влад не знав, скільки часу затримається в поліклініці, а Жора вже мав їхати на інший виклик. Виходило, що після рентгену мама хлопця Інна — мініатюрна тендітна жінка — має тягнути крісло разом із сином додому самотужки.
«Я, мабуть, в об’їзд, тротуарами поїду, а не через двори», — каже вона і сумно дивиться на крісло, а радше візок-таратайку. Добре, що волонтери його дали, але воно може розсипатися, коли доведеться підіймати його на бордюр.
Завдання нашого останнього рейсу в цей день — завезти Сашка Яровікова з реабілітаційного центру в басейн, а після плавання знову доставити на місце. Жора робить це тричі на тиждень.
Сашко, налаштовуючись на розмову, знімає з голови шапку: те, що спершу видавалося мені її декоративними Прикраси — намисто з однієї довгої або кількох коротших низок кольорового «дутого» скла.пацьорками, виявилося пучечком дредів.
«Волосся заважає, а обстригатися не хочу», — коментує свою зачіску Сашко.
Влітку 2022-го під Місто, центр однойменної міської громади Покровського району Донецької області.Кураховим на Донеччині, де він воював у 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха — підрозділ ЗСУ у підпорядкованні Оперативного командування «Схід».53 бригаді, «щось прилетіло…» — чоловік пригадує: «Ніколи не думав, що земля може так здригатися». Після цього Сашко помітив, що рухи втрачають координацію, мовлення порушується. «Я став немов зомбі». До лікаря в Кураховому зміг звернутися днів через 10, коли підрозділ вивели з позиції. Потім самотужки, без евакуаційної машини, мусив діставатися Дніпра. Магнітно-резонансна томографія — дослідження внутрішніх органів і тканин з використанням фізичного явища ядерного магнітного резонансу.МРТ голови йому зробили тільки в Рівному.
40-річний чоловік, який працював промисловим альпіністом, каскадером, гірськолижним інструктором, займався стрибками у воду, не отримавши на фронті жодної подряпини, мав пересісти у крісло колісне: потужна контузія спричинила інсульт і ще стільки важких неврологічних патологій, що господи помилуй.
«Але з руками мені стало вже краще, я можу плавати. Ноги мені раніше заважали, а тепер я ними користуюся як ластами. От із пам’яттю проблеми — дати поранення згадати не можу», — повільно, із важким заїканням, розповідає Сашко.
Він дивиться на мене своїми ясними очима, щиро ділиться, як довго боявся іти на війну — зважився стати добровольцем «лише» у червні 2022 року. Сашко вважає плавання найкращою реабілітацією. Добре, що є бусик для ветеранів, бо без нього не було б цих регулярних тренувань…
За день ми «намотали» з Жорою ого скільки: Голосіїв, Печерськ, Оболонь, Поділ, Шулявка, Дарниця — між цими районами Києва десятки кілометрів. А допомогти за цей час змогли лише чотирьом людям.
«Буде більше машин — буде більше замовлень», — на прощання підсумовує Жора.
А як замовити поїздку?
У Києві й інших містах соціальний транспорт можна замовити у Державні установи у підпорядкуванні Мінсоцполітики, які надають послуги громадянам, які потребують сторонньої допомоги.Територіальних центрах соціального обслуговування громадян. Але щоб його замовити, треба мати групу інвалідності та бути на обліку в органах соцзахисту. Тобто для ветеранів, які перебувають у місцях лікування й реабілітації транзитом і часто ще не мають групи інвалідності, ці послуги недоступні.
Для благодійного фонду «Голуби миру» проблемність ситуації була очевидною. Тому фонд придбав бусик, спеціально обладнаний для перевезення людей на кріслах колісних.
«Однієї машини явно не вистачає для потреб київських ветеранів. Тому ми на сайті фонду оголосили збір на 400 тисяч гривень для купівлі другого спецавтомобіля. Наразі зібрано понад 60 тисяч гривень. Але в ідеалі потрібно, щоб у кожному районі столиці був свій спецавтомобіль», — вважає Антон, представник фонду «Голуби миру».
Він зауважує, що фонд, маючи тільки одну машину, орієнтується здебільшого на замовників із Києва, бо рейс по області може забрати цілий день.
«Охочих скористатися нашим транспортом наразі дуже багато: доводиться пропонувати бійцям поїздку в інший день», — зазначає Антон.
Замовити спецавтомобіль для поїздки просто. Наприклад, за QR — кодом на флаєрах, що роздаються в київських госпіталях, можна вийти на сайт фонду й оформити замовлення. Або зробити замовлення через телеграм-бот. Можна зайти на відповідний розділ сайту фонду, зателефонувати за номером, який вказано на бортах бусика (099 397 62 82). На дзвінки відповідає Антон. Він же обдзвонює людей, які зробили замовлення через інтернет і остаточно погоджує дату та час виїзду.
«Ми хочемо вдосконалити механізм подачі замовлення через телеграм-бот. Так, щоб люди бачили, на який час машина вже зайнята, а на який ще можна зробити заявку», — зауважує Антон.
За його словами, він не рахував кількість поїздок із 4 грудня, але точно знає, що Георгій уже наїздив кілька тисяч кілометрів.