У Польщі утворилися два політичні «племені» — публіцист Якуб Маймурек

У Польщі поглиблюється політична криза через бажання правлячої партії «Право і справедливість» змінити правову систему країни. Як наслідок, уряд та парламентська більшість живуть в одному правовому полі, а Конституційний трибунал — в іншому. Так прокоментував нинішню ситуацію в країні в інтерв’ю Громадському.Світ польський публіцист лівого видання «Політична критика» Якуб Маймурек. Він також розповів, що, на його думку, наразі немає жодної політичної сили, яка б могла скласти альтернативу ПіСу, а президент Анджей Дуда є першим польським керманичем, який після свого обрання намагається не об’єднати країну, а, навпаки, своєю риторикою сіє поділи всередині суспільства.

Ми часто чуємо про політичну кризу в Польщі, але бракує аналізу її причини. Що її спричинило, на вашу думку?

Нині в Польщі нам доводиться мати справу з політичною кризою, яка отримує форму кризи конституційної. Законодавча та виконавча влада трактують Конституцію в один спосіб, а Конституційний трибунал – в інший. Тобто ми опинилися в ситуації, коли різні частини влади існують у різних правових порядках. Це просто таки шизофренична ситуація. Ця криза триває відтоді, як при владі опинилася партія «Право і справедливість» (ПіС). Втім, розпочалася вона ще за часів урядування «Громадянської платформи».

Попередній Сейм призначив п’ятьох суддів, хоча мав би лише трьох. Потім до влади прийшла ПіС і перепризначила всіх п’ятьох. Таким чином, на те саме місце обрали по два судді. Конституційний трибунал розтлумачив, що це не правильно. І він виносить наступні ухвали, спираючись на це рішення. Але лідер ПіСу Ярослав Качинський, який формально не обіймає жодної посади в уряді Беати Шидло, заявив, що уряд не визнає цих рішень. Для ПіСу влада — це прямий нагляд. Від самого початку ПіС намагалася взяти під контроль судову владу. Вони вважають, що вона потребує оновлення. Загалом як усі підлеглі уряду інституції, так і ті, які безпосередньо йому не підпорядковані, насамперед — суди, політики цієї партії розглядають як постраждалу територію, яку потрібно відновити. Крім того, впродовж багатьох років у Польщі домінувала «Громадянська платформа», вона весь час протиставляла себе ПіС, лякала цією партією поляків. Як наслідок, ми бачимо щодалі більший антагонізм, немовби утворюються два політичні племені: ПіС і всі решта — анти-ПіС.

Але ті, хто підтримує ПіС, вважають такі поділи надуманими й перебільшеними. Що ви на це скажете?

Поділ на ПіС і анти-ПіС таки утверджувався впродовж восьми років управління «Громадянської платформи». З появою нової лівої партії «Разом» він дещо проблематизується. Якщо ж говорити про те, хто ділить поляків, то, як на мене, це робить сама ПіС. Вони постійно повторюють, що ті, хто їх критикує, просто втратили доступ до годівниць або що треба від тих годівниць відсунути дітей колишніх функціонерів спецслужб за часів соціалізму. Ті, хто критикує цей уряд чи чинять йому спротив, за їхніми словами, керуються «генами зради». Тобто вони політичну опозиційність розглядають не як щось нормальне для демократії, а як народну зраду. На мою думку, цей поділ є дуже виразним.

Ви описуєте те, що відбувається, за допомогою метафори «внутрішня війна». Для українців це звучить страшно, вам не здається, що треба поводитися обережніше з такою термінологією?

У Польщі поняття «внутрішня війна» — це метафора. У гіршому разі — це «холодна війна», але аж ніяк не та, коли на головній площі країни стріляють. Але фактично мова, до якої вдаються лідери ПіСу, є напрочуд агресивна, вони засуджують своїх опонентів. Це не та мова, якою мають послуговуватися лідери держави. Ярослав Качинський виголосив промову в Ломжі після перемоги своїх кандидатів до Сенату. У демократичній системі такі промови виголошують для примирення різних сил, щоб ті, хто не голосував за цих політиків, відчували, що вони все одно в себе вдома. Натомість ми почули щось протилежне.

Радикальна конфронтаційна риторика Анджея Дуди також суперечить традиціям польських президентів. І Лех Валенса, і Олександр Квасневський, і Борислав Коморовський, як президенти, були відкритими до інших політичних сил. Коли Квасневського обрали президентом, він сказав, що старатиметься, щоб та половина виборців, яка його не підтримала, почувалася вільно у себе вдома. Анджей Дуда однозначно не має такого прагнення.

Але як вдається поєднувати таку риторику з економічними проектами на кшталт плана Моравецького, який передбачає гроші з ЄС?

Я б не говорив, що їм уже вдається поєднувати економіку з такою політикою. Багато коментаторів, експертів визнають, що нинішня агресивна риторика ПіСу матиме відгоміння за кордоном, хоч вона й адресована насамперед власному електорату, до речі, й без того цілком в усьому переконаному. Така риторика раніше чи пізніше почне шкодити Польщі, зокрема й відносинам із ЄС. Натомість вони пропонують амбітний план Моравецького. Він передбачає, що замість споживання потрібно переорієнтуватися на заощадження та інвестиції. У довгостроковій перспективі це матиме позитивні наслідки для країни, але у короткостроковій – потребує певної самовіддачі й скоординованих дій багатьох акторів. Цей план не можливий без консенсусу всередині країни. Але за нинішньої політики ПіСу, яка сіє поділи, домогтися такого порозуміння не реально. За таких умов просто неможливо реалізувати загальнонаціональний економічний план. Як на мене, він є мертвонародженою дитиною. Пробачте мені таке похмуре порівняння.

Є в Польщі сила, яка може скласти альтернативу ПіСу? 

Проблема ПіСу ще постала через те, що сила цієї партії, як і «Громадянської платформи» у 2007 — 2015 роках, обумовлена слабкістю опозиції. Якби вибори відбулися зараз, то ПіС здобула б знову ту саму кількість голосів, якщо не ще більше й не отримала б конституційну більшість. Люди просто не бачать партії, яка б могла кинути виклик ПіСу. «Громадянська платформа» не має лідерів. Дональд Туск є президентом Європейської ради й відсутній у національній політиці. Екс-міністр закордонних справ Гжегож Схетина не має харизми Туска й асоціюється зі скандалами, які супроводжували «Громадянську платформу». Там були й корупційні скандали.

Ліберальна опозиційна партія «Новочасна» реально може розраховувати лише на 12 — 15 % голосів. Кукіз’15 – це, взагалі, щось ефемерне, вона може розпастися будь-якої миті, й не зрозуміло, чи вони в опозиції до ПіСу, чи ні. Є ще Селянська партія, яка заледве увійшла до парламенту. «Право й справедливість» дуже активно відбирає у неї електорат. Селянська партія має значне представництво в місцевих радах. Втім, межа її можливостей – це домогтися входження до Сейму, а не участі в боротьбі за владу. У нинішньому парламенті немає жодної лівої партії. На польській політичній арені з’явилася нова ліва партія «Разом». Але її нинішній рівень підтримки – кілька процентів. Цього замало для потрапляння в Сейм, але достатньо для отримання дотацій. Ця партія має перспективи.

Ви відчуваєте загрозу свободі слова в Польщі?

Загрози слова в буквальному розумінні, тобто як державної цензури, у Польщі немає. Але якісь форми непрямої цензури існують. Бачимо, що відбувається на суспільному телебаченні. Його повністю перебрали до рук люди від «Права й Справедливості». Очолив суспільне мовлення Яцек Курській, людина, яка організовувала виборчу кампанію ПіСу восени 2015 року. Він сам про себе сказав кілька років тому, що є бультер’єром братів Качинських. Курській звільнив усіх журналістів інформаційних програм, які з ним не погоджувалися. Багато публіцистів сумніваються, чи варто приймати запрошення суспільного телебачення. Я раніше думав, що все ж таки варто, бо це дає можливість донести свою точку зору. Втім, щодалі я все більше сумніваюся, чи ми не узаконюємо в такий спосіб те, що відбувається. До прикладу: тамтешні керівники вирішили не показувати протести Комітету оборони демократії. Це є, вочевидь, формою цензури.

/Жанна Безп'ятчук