У прокат вийшов фільм «Мулан»... якому краще було б і не виходити

Дивовижним чином це вклалося в один фільм, тепер цілком здатний стати прикладом того, як не треба робити. І, здається, проти виходу «Мулан» було все.

Від початку прем’єра була запланована на 27 березня. Але вчасному старту завадила пандемія та закриття кінотеатрів. Спроба поновити кінопрокат у травні активувала процес виведення фільму на екрани: заявили про нову дату — 21 серпня. Проте знову відкласти прем’єру примусив заклик «бойкотувати «Мулан», який з’явився ще минулого серпня й діє досі. Річ у тім, що виконавиця головної ролі, Лю Іфей, підтримала поліцію Гонконгу, яка жорстко розігнала демонстрантів, що протестували проти нового закону про екстрадицію (все-таки не впровадженого).

Тож вихід фільму вкотре відтермінували. А тим часом випустили разом із сенсаційним — бо одночасним — виходом і на стрімінговому сервісі Disney+. Очевидно, цей спосіб прокату зумовлений не надто великою вірою менеджерів компанії у здатність фільму повернути через кінотеатри вкладені в нього величезні кошти.

Зроблений у копродукції США, Канади й Гонконгу, знятий у Новій Зеландії, новий «Мулан» намагається бути більшим і значнішим за анімаційну стрічку 1998 року. Зокрема, центральною обрали не просто тему жінки-воїна, а тему чоловічого шовінізму. Повністю нехтуючи історією китайського кунгфу, творці примушують глядачів усього світу думати, що жінка-воїн у Китаї — нонсенс. Хоча, на відміну від сусідньої Японії, саме в Китаї жінки були добре інтегровані в бойові мистецтва й брали участь у війнах — зокрема, проти загарбання тією ж Японією. Натомість уже на самому початку фільму, почувши від посланця, що кочовим племенам допомагає напасти на Китай відьма, радник імператора говорить «Цього не можу бути! Жінки не мають права використовувати ці!», маючи на увазі енергію життя, могутність воїна, взяту, наприклад, Джорджем Лукасом за основу сили в «Зоряних війнах».

Потому й батько героїні, спостерігаючи за непересічними здібностями доньки до стрибків, бігу й кульбітів у повітрі, каже: «Ти маєш сховати своє ці!». І продовжує прописаний творцями сексистський демарш — «Знай своє місце!» — що своєю несправедливістю мусить викликати не лише обурення в сучасної молоді, а й сором у старшого покоління. Ба більше, для переконливої демонстрації жахливого консервативного минулого Китаю нам пропонують уявити криваву картину наслідків викриття Мулан у війську, до якого вона пішла переодягненою в хлопця. На прохання матері знайти доньку й повернути її додому батько відповідає: «Якщо я викрию Мулан, її вб’ють свої ж! Я занадто пізно поставив її на місце...»

Вислів про «своє місце» вживається у фільмі неодноразово, природно викликаючи у глядача бажання підтримати героїню, хоча вона цілком дає собі раду. І в цьому — причина всіх гріхів і провалу «Мулан».

Провина загалом — у використанні ідеологічних засад, що є недопустимими в дитячому чи сімейному кіно, яке існувало в такому вигляді лише за тиранічної радянської системи («чудові» приклади — «Невловимі месники» чи «Макар-слідопит»). А крах — у не оформлених належним чином меседжах, які в тому ж «совку» грали дуже добре. Тому що неякісно зроблена пропаганда не працює.

І «Мулан» у цьому сенсі дивує: як могли сценаристи таке написати, а редактори та продюсери — пропустити? Сенси, закладені у фільмі, шиті не просто білими нитками, а канатами. Коли сержант у військовому таборі кричить «Ми зробимо вас чоловіками!», а серед новобранців стоїть Мулан, розумієш усю дикість ситуації, передусім — через неоковирність її побудови. Ніхто не збирається примусово жінку робити чоловіком. Утім, такого роз’яснення немає, а фраза западає в голову, мов погроза чи намір насильника.

Іноді сценаристи згадували, що взагалі-то вони переробляють мультфільм, у якому велику приємну частину становили гумористичні епізоди. Тому поодинокою (майже випадковою) розрадою звучали дотепні, хоч і грубі, фрази на кшталт «Ти миєшся? П'ятий батальйон тобі дякує за це!», ситуативно обігруючи очевидну неспроможність Мулан зробити водні процедури, коли навколо одні чоловіки. Проте кілька дотепів не могли врятувати весь фільм, який відразу існував із діркою, нічим не заклеєною. Ідеться про відсутність другорядного персонажа, який так вигідно вирізняв мультфільм — дракончика. Усі веселощі, уся химерність та іронічність «Мулан» 1998-го року була саме в ньому. Що є зараз? Нічого.

Понад те, одна з найкращих акторок сучасності, талановита Ґун Лі, муза Чжана Їмоу та його шедеврів «Підніми червоний ліхтар» і «Прокляття золотої квітки», у «Мулан» просто не мала що грати. Інший актор, Донні Єн, відомий майстер східних єдиноборств, важливий персонаж геніального «Героя» та виконавець головної ролі в дилогії «Іп Ман», залучений у «Мулан» так само кволо й малоефективно. А Джета Лі («Смертельна зброя 4», «Війна»), напевно, найкращого актора-майстра сьогодення, і поготів не впізнати у фільмі, де він з’являється в кількох епізодах у ролі імператора. Натомість Джейсона Скотта Лі («Дракон. Історія Брюса Лі», «Солдат») неможливо забути — в образі ватажка нападників-руранів він так округлював очі, що викликав страх за їхнє подальше здоров’я.

То що ж нам дає «Мулан»? У підсумку — велике неприємне розчарування. Звісно, затьмарити добрі спогади про мультик йому не вдасться, і слава Богу, але зіпсувати настрій на один день він здатний. На жаль, можлива навіть більша проблема, адже за орієнтальністю фільму, красою просторів, строкатістю та різнобарв’ям костюмів (чия казкова яскравість викликає сміх), за комп’ютерними царськими палацами та, врешті-решт, боями з воїнами, які бігають по стінах, уже прослизає неприхована ціль: озвучити з великого екрана ідеї соціальних змін, викривити історію на поталу деяких людей та організацій, вкласти в голови глядачів «нове» бачення.

Розважальне кіно вже не є просто розважальним. Може, воно й ніколи таким не було (згадаймо вислів маніяка Леніна про кінематограф як найважливіший із видів мистецтва, а відповідно — як спосіб впливати на маси). Та саме зараз «Мулан» перетнув межу: у суспільстві, де людські цінності є пріоритетом, Голівуд як інституція країни — ледь не законодавця цієї політики — породив нового ідеологічного монстра.

Думка редакції може не збігатися з думкою автора