Училися стріляти за пів години до бою, перевозили зброю, здавали координати військових рф: хто партизанив у Херсоні
Коли росія висунулася з Криму на Херсон, сотні добровольців долучилися до територіальної оборони. 24 лютого вони отримали у військкоматі автомати та разом із ними перше завдання — прикривати вихід Збройних сил із Херсона. Дехто вчився стріляти за пів години до зустрічі з елітним російським десантом. Після перших тяжких боїв за Херсон тероборонівці або виїхали на материк, або пішли на кілька місяців у підпілля і лише згодом вибралися з окупації та звільняли Херсон у лавах 124 окремої бригади територіальної оборони. Тепер бійці-партизани вже можуть трохи розсунути завісу над херсонським підпіллям.
«Грибочок»
Зранку 24 лютого Сергій і його друг Женя зателефонували знайомому з херсонської територіальної оборони та сказали, що теж хочуть долучитися. У розташуванні їм дали список речей, які треба взяти з собою, і годину на збір. Коли вони зі спакованими рюкзаками повернулися, їх посадили в автобуси й відвезли на околиці Херсона, звідки через кілька днів відправили в перший бій, видавши автомат та два ріжки патронів.
«Багато кого я бачив там вперше і востаннє. Частина поїхала відразу на Каховську ГЕС. Там було, мабуть, найважче. Я особисто разом із моїм другом поїхав на Антонівський міст», — розповідає Сергій із позивним «Грибочок».
Тероборонівці допомагали обороняли міст протягом двох днів. За пів години до зустрічі з російським десантом Сергія навчили дозаряджати патрони в магазин. На ту мить він більше нічого не вмів і не мав. Навіть каску довелося зняти з мертвого росіянина. росіяни натомість висаджувалися з гелікоптерів. Те, що він вижив у тих боях, називає не інакше як «удачею».
«Тоді було справді страшно, тому що в росіян ще була професійна армія», — пригадує Сергій.
Окупантів вдалося дещо затримати, і ЗСУ відішли до Миколаєва, а Сергій та його товариші отримали наказ відходити до Херсона, «сидіти тихенько вдома і чекати на команду виїздити».
«Мєдвєдь»
У ніч на 24 лютого Олег «Мєдвєдь» Глущук таксував. О 4:30 він став отримувати багато замовлень. Зателефонував товаришу і запитав, чи це не війна розпочалася. Друг здивувався.
«Поглянь, які адреси падають — на СБУ, на військкомат», — пояснив він свої здогадки й поїхав виконати перше «воєнне» замовлення. Після того як Олег відвіз першого пасажира, у Херсоні уже «бахнуло». Олег вирішив поїхати додому, трішки поспати, а, прокинувшись опівдні, пішов із другом у військкомат. Їм видали зброю й о четвертій ранку 25 лютого відправили захищати Дар’ївський міст, де вони простояли до наступного дня. Після того у бійців зброю забрали.
«Наш командир сказав здати зброю і що приїдуть зараз автобуси та заберуть нас на Миколаїв. Зброю ми здали, чекали, потім йому зателефонували й сказали, що автобуси підірвані й ніхто не приїде. Ми думали пішки йти до Миколаєва, а потім зустріли наших військових, артилеристів, які сказали, що Херсон вільний і можна повертатися», — розповідає «Мєдвєдь».
Повернувшись до Херсона, Олег пішов із другом на перший мітинг і відтоді щодня виходив на протести, аж поки товариша не затримали. Через три дні росіяни його відпустили, і він порадив Олегові виїжджати. «Мєдвєдь» розповідає, що за два місяці перебування у підпіллі передавав інформацію СБУ про розташування російських військ у Херсоні.
«Яцик» і Сергій. Підпілля
Інший боєць 124 бригади Андрій «Яцик» Яценко вступив до тероборони 1 квітня, коли Херсон уже місяць був окупований. За цей час він надивився, що чинила російська армія, і не хотів, щоби наступного разу окупаційні війська взялися за когось із його родини. Андрій почав партизанити. Разом із товаришем орендував квартиру, про яку ніхто з його родини не знав. Їздив містом та збирав інформацію про пересування російської техніки та розташування блокпостів, яку через знайомого передавав на материк.
А ось на Сергія підрозділи Сил спеціальних операцій вийшли самі. Через месенджер групі Сергія — йому та ще двом товаришам, з якими він партизанив, — співробітники ССО надсилали відео зі зміненим голосом і заблюреним обличчям. Спочатку їх «тестували» — давали дрібні доручення: закидати фарбою російські плакати, наприклад. Пересвідчившись у їхній надійності, групі «Грибочка» давали складніші завдання. Наприклад, перевезти пакет із набоями зі сховку в інший район.
«Перше, що, мабуть, можна розказати, — це координація. Тобто були хлопці, які робили щось більш серйозне, наприклад, убивали колаборантів. То ми їм допомагали», — розповідає «Грибочок» про свої завдання.
Сергій зі своєю групою навіть перевозили гранати через Антонівський міст у Місто в Скадовському районіГолу Пристань. Спочатку вони відправили першу машину, яка перевірила, чи на блокпостах є собаки. Коли переконалися в їхній відсутності, уже рушило друге авто, яким Сергій із товаришами перевозив гранати. Про своє найскладніше завдання «Грибочок» обіцяє розказати після перемоги — поки, каже, зарано.
«Я знав, що Херсон — місто українське, і ще у 2014 році, коли тут була колотнеча й росіяни намагалися захопити разом із Кримом, люди вийшли, як, в принципі, вийшли й навесні. У Херсона український дух, тому я, в принципі, не сумнівався, що росіяни тут не затримаються», — відповідає він на запитання, що його підтримувало в ці часи.
росіяни шукали Сергія за старою адресою, навідувалися до будинку його батьків, який вони продали 5 років тому. Нової, очевидно, не мали, туди ніхто так і не прийшов.
З іншими партизанськими групами «Грибочок», за його словами, особисто не перетинався і, якщо спілкувався, то завжди зі зміненим голосом та заблюреним відео.
Уже вийшовши на материк і долучившись до 124 бригади, партизани стали дізнаватися одне про одного, але публічно про свої найгучніші операції поки не розповідають.
«Я знаю навіть, хто Проросійського блогера Валерія Кулешова невідомі розстріляли 20 квітня в автомобілі біля його будинкуКулешова вбив, — каже Олег Глущук. — Але я думаю, це ще зарано казати».
Повернення до Херсона
Наприкінці травня за наказом командування Сергій «Грибочок» мав самостійно вийти з Херсона. Він узяв службову машину свого друга, який працював у тютюновій компанії, і прикинувся її співробітником — мовляв, викликали на роботу на неокуповану територію.
«Ми набрали з собою в машину жінок, бабусь. Вони там відмінно відіграли акторів: що їм дуже зле, серце болить. Вони всі як один нормально спрацювали. росіяни такі: “Бабусі? Ну то проїжджайте”. І чесно, навіть не дивилися телефони, хоча ми готувалися, чистили все», — розповідає Сергій.
Олег «Мєдвєдь» Глущук у травні також вирішив виїжджати з Херсона. Після того, як росіяни затримали його друга. В Олега було татуювання у вигляді герба України та коловрата. Він знайшов дівчину, яка перебила поверху іншу картинку, адже росіяни прискіпливо перевіряють будь-які татуювання. Чоловік прикинувся перевізником, який заробляє на вивезенні людей. Пасажирами були його сусіди з чотирма дітьми, тому на блокпостах його не стали роздягати й перевіряти тату.
Пізніше він, як і решта бійців територіальної оборони, які після місяців окупації вийшли з Херсона, «доукомплектував» 124 бригаду, з якою звільняв Херсон. Нині Олег «Мєдвєдь» Глущук готовий іти й на Крим.
«У мене мрія була ще 2014-го року — сфотографуватися під написом “Крим” зі зброєю і на броні. І це треба тепер зробити», — каже Олег.