Україна зіграла вирішальну роль у розпаді СРСР після путчу — історик Гарварду

«Буш дуже не хотів, аби Україна була незалежною»

Багато людей пам’ятають виступ президента Джоржа Буша старшого в українському парламенті. Він застерігав і дуже не хотів, аби Україна була незалежною. Він прямо про це говорив. Мої досліди в архівах адміністрації президента Буша підтвердили, що це не була якась помилка. Це була цілком продумана американська політика, яка полягала в тому, що Балтійські республіки повинні відколотися, але Радянський Союз мав би далі існувати.

Одна з причин, з точки зору американців, — це небезпека конфлікту між Україною та Росією в умовах, коли б вони були ядерними державами. Це та загроза, з якою ще в 1991 році Джорж Буш намагався дати собі раду.

Джордж Буш старший та Леонід Кравчук, 1991 рік

Якби не було волі України, якби не було мобілізації тут, то сподіватися на доброго дядечка з Заходу просто б не доводилося. Захід не був зацікавлений у статусі-кво. Ми зараз бачимо, як Захід реагує на події останнії двох — трьох років. З одного боку вони, звичайно, підтримують Україну, а з іншого — намагаються запобігти ще більшому конфлікту з Росією.

Єльцин пояснив Бушу, що Росія без України не підпише оновлений договір. <...>  Росія не готова була без підтримки Укрїани утримувати економічно та геополітично інші республіки

Мені було цікаво знайти в американських архівах не одне, а кілька підтверджень щодо тодішньої позиції Єльцина. Не менш цікаво було зрозуміти, чому Росії стало не цікаво грати в гру під назвою Радянський Союз, і чому рефендум про незалежність України означав саме його розвал. Борис Єльцин пояснив Бушу, що Росія без України не підпише оновлений договір.  Буш спитав, чому.  Єльцин відповів, що без слов’янської України більшість в цьому Союзі складатимуть ісламські республіки.

Йшлося, звичайно, не лише про якісь культурні та геополітичні речі, а також про те, що на Заході називається the bording of the empire, тобто ціна утримання імперії. Росія не готова була без підтримки України утримувати економічно та геополітично інші республіки.

Я переконаний, що цей аргумент не був єдиним, але він добре вписується в те, що відбувалося в регіоні та світі в той час. Це ісламський фактор і його роль в розвалі Союзу.

Путч. Віддідення від Росії

Фактично ми святкуємо річницю незалежності України, а формально ця незалежність була оголошена проти Радянського Союзу. В реальності це було відокремлення від Росії, це фактично виступ проти єльцинської Росії. Тоді вдалося створити той блок, з допомогою якого вдалося проголосувати 24 серпня 1991 року.

Після провалу путчу Єльцин фактично опинився головою в Москві, маргіналізував Горбачова, перебрав всю повноту влади, призначив своїх ставлеників на позиції уряду, голову КДБ і т.д. Це була ситуація, коли Росія фактично перебрала Радянський Союз. Україна проголосувала в такій кількості депутатів, що фактично Радянського Союзу вже не було. Це було відділення від Росії. Це одразу змінило позицію Єльцина. Він перед тим, разом з Україною та іншими республіками, боровся за більше прав у Радянському Союзі.

Після провалу путчу Єльцин фактично опинився головою в Москві, маргіналізував Горбачова, перебрав всю повноту влади

Через кілька днів після прозвучало, що якщо Україна чи Казахстан думають про вихід з Союзу, то вони мають подумати про свої кордони. Тоді ж було сказано про Крим та Донбас. Протягом кількох днів Росія, яка боролася за більше прав в Радянському Союзі, стала господарем, який намагаввся все утримати. Після цього Єльцин змінив тактику на конфедерацію. Тобто збереження Радянського Союзу, але за ширмою конфедерації Росія продовжувала б керувати. Україна зі своїм референдумом 1 грудня зламала всі плани. Насправді це був лише початок довгого процесу цивілізованого розлучення.

19 серпня 1991 року. Москва

Путін і сьогодні заявляє про те, що ми думали, що співдружність — це нова форма російської державності. Нова форма російського контролю над пострадянським простором. Україна ж довела, що незалежність — це є Незалежність. Коли ми говоримо «незалежність», ми маємо на увазі дійсно незалежність, а не нову форму залежності від Росії.

Горбачов в останні кілька років грав в гру проти суверенізації республік, в тому числі і Росії. Він підбудовував всілякі національні рухи всередині цих республік, створював автономії для того, аби зупинити процес суверенізації. Тоді ж якраз і створили кримську автономію. Також розігрувалась карта національних меншин, і це карта, яку грав Горбачов, потім Єльцин, а особливо Путін. Зараз Путін зіграв нею в російсько-українській війні, але ця карта була ще з 80-х років. Так що питання тільки, чи наступний гравець в Кремлі просто  витягував її з колоди,чи тільки погрожував нею нею, чи дуже активно використовував.

Холодна війна припинилася скрізь у світі, крім пострадянського простору, бо порозуміння між Росією і Сполученими Штатами, що станеться з цією частиною світу, ніколи не було. Тобто холодна війна тут ніколи не скінчалася

Ми маємо рекомендації, які були дані Горбачову його радниками восени 1991 року про те, що треба мобілізувати всілякі групи: політичні, артистів, письменників для того, аби їхати в Крим, зокрема, і агітувати проти української незалежності. Ці пропозиції були зроблені Горбачову вже запізно. Він фактично був банкрутом — політичним і фінансовим десь в жовтні — листопаді 91 року, — але такі пропозиції були.

В цей час, коли вони вирішили, що їм треба терміново робити економічні реформи, інакше рейтинг Єльцина впаде (це був десь жовтень-листопад 91-го року), Гайдар пояснив Єльцину, що «в нас немає часу для того, щоб чекати, щоб інші республіки підтягнулися і у нас немає грошей, щоб їх підтримувати. Ми зараз маємо забрати наші гроші, які ми отримуємо з продажу нафти і газу для Росії. Росія має відтворитися, відбудуватися, а через наступні 20 років республіки самі зберуться. А якщо не збруться, то головне  – це те,  щоб з нами були ті, які межують з нами географічними кордонами. Росія має відступити, Росія має відбудуватися».

Росія не залишає своїх амбіцій, не залишає пропаганди своїх прав для того, щоб визначати майбутнє пострадянського простору. І це, фактично, холодна війна. Вона припинилася скрізь в світі, крім пострадянського простору, бо порозуміння між Росією і Сполученими Штатами, що станеться з цією частиною світу, ніколи не було. Тобто холодна війна тут ніколи не скінчалася.

Відмова від ядерної зброї. «Ми б не мали незалежної держави, якби не пішли на це»

Відмова від ядерної зброї була  ключовим питанням для Сполучених Штатів Америки. Фактично визнання України США в 1991 році не відбулося би, якби не було зроблено відповідних заявлен. Тоді йшлося про центральний, фактично, московський контроль над ядерною зброєю, пізніше ці речі переговорювалися.

Якби Україна цього не зробила, то це був би failed state. Не було б ні визнання, ні економічної підтримки, ні якоїсь співпраці з рештою світу. Ми би не мали незалежної держави, якби не пішли на це тоді.

Будапештський меморандум — це надзвичайно велика перемога України і, зокрема, української дипломатії, про яку в Україні мало хто знає, бо, фактично, США і західні країни відмовилися дати будь-які гарантії після вивозу зброї, оскільки вже Україна, в принципі, погоджувалась на це раніше. Тоді через зусилля українських дипломатів вдалося створити окремий текст — Будапештський меморандум, в який були зведені всі зобов’язання, які міжнародна спільнота давала відносно недоторканості кордонів і т. д. Це не були нові зобов’язання, через це вони називаються не гарантії, а assurances. Але такий документ був створений і США та інші країни підписали його. І, фактично, сьогодні Україна має цей надзвичайно важливий документ, в якому, знову, ніяких нових гарантій не було дано, але були підтверджені ті старі. Це було зроблено якраз у зв’язку з входом України як неядерної держави в договір про нерозповсюдження ядерної зброї, так що це велика заслуга саме української дипломатії тоді, в 90-х роках, в дуже складних умовах, коли на них був тиск і зі Сполучених Штатів Америки, і з Росії.

Якби Україна цього не зробила, то це був би failed state. Не було б ні визнання, ні економічної підтримки, ні якоїсь співпраці з рештою світу. Ми би не мали незалежної держави, якби не пішли на це тоді.

«Українська незалежність, яку ми отримали, — це продукт компромісу»

Українська незалежність — це є продукт, фактично, альянсу між національно-демократичними силами, які головним чином базовані в західній Україні та Галичині. Вони є центром. Також це партійно-номенклатуна еліта, яку очолив Леонід Кравчук. Третя частина — це ліберальний рух великих міст України на сході та робітничий рух. Харків — це приклад ліберального руху, Донецьк і Донбас — робітничого руху.

Гравці зійшлися разом, щоб зробити «miracle» української незалежності можливим. В Україні поєдналися кілька процесів. Народно-демократичний рух — це більш-менш модель балтійських республік та східної Європи, як Польща. Ліберально-робітничий рух пов’язаний з паралелями в Москві та Свердловську. Також ця національно-зорієнтована партійна еліта.

Мітинг біля Верховної Ради 24 серпня 1991 року

Незалежність, яку вдалося вибороти завдяки бюлентням, демократію, яку вдалося отримати наприкінці 80-х років, треба навчитись захищати, якщо ми хочемо і надалі бути Незалежними

Українська незалежність, яку ми отримали, — це продукт компромісу. Українська політична еліта виробила цю політичну культуру компромісу. Вона існувала в Україні до подій січня і лютого 2014 року. Вона була корумпована та не дуже зорганізована, але фактично не було political violence. Тобто людей вбивали будь за що, але не за політику. Це якраз ознака компромісності і самої незалежності і компромісної політичної культури, яка виробилась в Україні. Це така демократія by defolt, це позитивно.

Демократії, створені на основі підручника, не працюють. В 2014 — 2015 рр. ситуація змінилася. Фактично ми маємо військову силу та насильство як інструмент політики. Поки я не певен як це позначиться на українському політичному процесі та на майбутьому України. Незалежність, яку вдалося вибороти завдяки бюлентням, демократію, яку вдалося отримати наприкінці 80-х років, треба навчитись захищати, якщо ми хочемо і надалі бути Незалежними.