Босфор клекотить: хто вивчає і викладає українську мову в Туреччині

Студенти

«Мені подобаються українці, мова, і культура, — студентка на ім’я Бюшра починає розмову українською. — Також подобається їжа і місця».

Бюшрі 20 років, вона ще не бувала в Україні, але цього літа має можливість поїхати до Прикарпатського університету імені Василя Стефаника на літню школу з української мови. У майбутньому планує працювати в українському консульстві.

До вступу знала про Україну небагато і спершу хотіла вчити російську, але, дізнавшись про українську, обрала саме її.

На курсі з української навчаються 15 студентів. Вступила 21 людина, але не всі дотягнули до березня через жорсткий відсів. Для порівняння, на відділенні полоністики навчаються 45 студентів, на русистиці — 60. Утім, ці спеціальності існують в університеті від 1990-х років. Дехто з майбутніх студентів україністики спершу вступали на російську мову. Хтось не пройшов через великий конкурс, і відтак опинився тут.

Для історика Олександра Середи, який тут викладає, така кількість студентів — безперечна перевага. «Вони в нас шансли, — каже він. — Тобто їм пощастило найбільше. З кожним можемо особисто спілкуватися й додатково працювати».

Викладачі спілкуються зі студентами і турецькою, і українською. Тюркомовні студенти вимовляють українські слова з твердими виразними шиплячими.

Викладач історії у відділенні україністики Стамбульського університету Олександр Середа (в центрі) із своїми студентами, Стамбул, Туреччина Фото: Громадське

Деякі зі студентів зізнаються: не впевнені, що вступатимуть на бакалаврат з україністики. Та в будь-якому випадку, знання цієї мови буде корисним. А для України це важливі люди, які розкажуть іншим, що українська відрізняється від російської. У Туреччині й сьогодні люди, а надто старшого покоління, не дуже розрізняють українську й російську.

«Коли я сказав батькові, що вивчатиму українську, він запитав: «Російську?». Я відповів: «Ні, українську», — усміхається Мурат.

До вступу він уже бував в Україні. Йому сподобався Львів, а ще, каже хлопець, його захоплює кириличний алфавіт.

Беркджана цікавлять слов’янські мови та міфи. Він пише фентезі-роман, в якому фігурує чотириликий бог Світовид. Хлопець вірить, що книжка буде успішною, хоча в Туреччині фентезі-література не дуже популярна.

Загалом студенти не надто переймаються тим, де працюватимуть після закінчення навчання. Поки в них є молодість, життя у величезному місті і юнацька легковажність.

«Аркадашлар, друзі, — Олександр-ходжа звертається до студентів, як завжди, одразу двома мовами. — Домашнє завдання. 113-та сторінка, вправа 27 — діалог: вставляєте необхідні слова».

Студенти відділення україністики Стамбульського університету Деніз, Мурат, Емреджан, Туче та Бюшра, Стамбул, Туреччина Фото: Громадське

Кафедра

Кафедра слов’янських мов та літератур запрацювала в одному з найстаріших та найкращих університетів країни — Стамбульському університеті. Сьогодні вона — єдина в Туреччині, де вивчають українську. Тут вперше офіційно відкрили саме спеціальність «Українська мова та література», хоча раніше як факультатив українську викладали в Анкарі та Карсі, де існує Український культурний центр.

Вступ на бакалаврську програму розпочнеться восени 2018 року. Сьогодні студенти проходять інтенсивний курс з української.

Турецька сторона визнає, що їй бракує спеціалістів з України. Раніше вистачало експертів з чорноморського регіону, Росії, Європейського Союзу. Тепер ними вже не обійтися.

На зростання інтересу до України вплинули анексія Криму Росією та утиски кримських татар на півострові, яких Туреччина підтримує як тюркомовний народ, а також війна на Донбасі, в Сирії та роль у ній Росії, Ірану й самої Туреччини.

«Україну тільки останні три-чотири роки розглядають як незалежного самостійного міжнародного гравця в регіоні. Тому саме тепер легше казати про запровадження української мови», — каже секретар з політичних питань посольства України в Туреччині Євгенія Габер.

Протягом 2017 року, за її словами, 300 тисяч турецьких туристів відвідало Україну і понад мільйон українців поїхало в Туреччину — це рекорд з обох сторін. «Турецькі бізнесмени розуміють, що знати саме українську мову — велика перевага під час зустрічей в Україні», — підсумовує вона.

Українське посольство також міркує про можливість відкрити україністику в інших регіонах Туреччини, що мають велику українську діаспору: в Анкарському університеті та в Міжнародному університеті Аланії, що неподалік Анталії.

Міністерка освіти на науки України Лілія Гриневич (в центрі) з міністром національної освіти Туреччини Ісметом Їлмазом (ліворуч) та Головою Ради вищої освіти Туреччини Єкта Сарачем (праворуч) під час урочистого відкриття відділення «Українська мова та література» в Стамбульському університеті, Стамбул, Туреччина Фото: Громадське

Вчителі

На відділенні україністики викладають філологиня Ірина Дрига та історик Олександр Середа. Ми спілкуємося в їхньому невеличкому кабінеті. Два столи з комп’ютерами, які надав університет, книжкові шафи — весь інтер’єр.

«Умови тут добрі, головне — працювати», — каже Олександр.

Середа закінчив магістратуру в цьому ж університеті, викладав в Одесі, навчався на докторантурі в Болгарії. Його дослідження османсько-українського степового порубіжжя вийшло українською і турецькою мовами — книжка стоїть тут-таки, на поличці:

«В Україні складно проводити такі дослідження. А тут ми можемо займатися науковою роботою».

Для такої тематики в Україні немає середовища, бракує фахівців, які знали б і українську, і османську турецьку мови. У Стамбулі є з ким поділитися науковими знахідками, — розповідає Олександр.

Викладач історії у відділенні україністики Стамбульського університету Олександр Середа (в центрі) у своєму кабінеті, Стамбул, Туреччина Фото: Громадське

Ірина Дрига займається тюркологічними студіями в Інституті Сходознавства НАН України. Також перекладає українською роман турецької письменниці кримськотатарського походження Серри Менекай, присвячений темі депортації кримських татар.

Вона прагне вивести викладання української в Стамбульському університеті на такий рівень, щоб сюди приїжджали навчатися навіть українці.

«Щоб українська викладалася не як мова діаспори чи іноземна, а як у Київському університеті. Щоб наші фахівці були не вчительками чи перекладачами на фірмі, а повноцінними експертами з України».

Пари з української є щодня з 13.00 до 17.00. Після цього інтенсиву студенти складатимуть іспит з української, і за результатами вступатимуть на перший курс бакалаврату.

З наступного року Олександр викладатиме не лише мову, а й відповідатиме за історію і культуру України та українсько-турецькі відносини. За Іриною Дригою залишаться філологічні предмети.

Студентки відділення україністики Стамбульського університету, Стамбул, Туреччина Фото: Громадське

Запитую, як складаються стосунки з відділеннями русистики та полоністики.

«Можливо, з русистами нас зближує те, що серед них немає жодного громадянина Росії, — усміхається викладач. — Спеціалісти з російської — з Болгарії, Узбекистану, двоє з України. — Звичайно, вони мають власні свята, приміром, свято русского мира. Брати участь у таких заходах я морально не можу собі дозволити. Вони проводять заходи з Російським консульством. Так само й ми проводитимемо події спільно з консульством України, запрошуватимемо їх».

Натомість полоністи, попри нещодавні політичні тертя з приводу поправок до закону про Польський інститут національної пам’яті, намагаються стояти осторонь суперечок, запевняє Олександр: «Вони кажуть: «Це політика, та ми не звертаємо увагу».

/Світлана Ославська