Усі повернуться додому
Я народився у східному Криму на уламках радянської імперії. Безкрайні степи і загадкові кургани, різкий і п'янкий запах полину, фруктові дерева і виноградна лоза, широкі піщані пляжі, високе розпечене сонце і прохолодний блиск морських хвиль - все це було у нескінченному переліку ознак справжнього раю на землі.
Цей рай здавався справжнім і одвічним, доки ти не усвідомлював, що зовсім недавно ось це привітне море було червоним від крові. Доки не бачив, як земля продовжує виштовхувати на поверхню кістки жертв війн і репресій. Доки не починав розуміти, чому на "радянській" та "руській" землі так багато назв Камиш-Бурун, Чурбаш, Чокрак, Опук, Казантип, Аджимушкай, і далі, далі, далі... І чому народна назва району Керчі "Камиш" набагато живучіша в народі, ніж офіційне "Аршинцево". Чому у збірці "Легенди Криму" є легенди, що пояснюють кримськотатарські імена гір і річок. Але Бог народу, який дав Криму і його пам'яткам такі чудові, такі мелодійні імена, в радянський редакції зветься "злим Аллахом".
В школі нам майже не розповідали про депортацію кримських татар. А якщо і розповідали, дуже часто це було чимось сором'язливо-виправдальним: мовляв, "звісно, оголошення цілого народу зрадниками і депортація - це занадто, але є і ось такі факти, такі оцінки..."
Ми споживали цю факто-міфічну суміш не тільки в школі. Газети та ТБ цілеспрямовано виховували пострадянських шовіністів в Криму.
Якщо пекло існує, газета "Кримська правда" має верстатися і споживатися в окремому котлі особисто батьком та сином Бахарєвими.
Звісно, трагедії минулого не сприймаються належним чином через матове скло чорно-білих фотографій та архівних документів. Голоси депортованих тоді майже не було чути через кордони гетто "самозахватів", компактних поселень і політичної дискримінації, а від шовіністичної пропаганди в цей час не було порятунку. Звісно, навіть найжахливіша і неоковирна пропаганда врешті дає свої гіркі плоди. Звісно, дуже великою є спокуса не помічати важких моментів історії і підсісти на регулярні ін'єкції міфів про однозначно героїчне минуле.
Мені досі соромно за те, що колись я ненавмисне міг образити своїх друзів дитинства і юнацтва, необачно торкаючись тем, які є справжньою трагедією, справжнім горем. Це було огидно, і я це визнаю.
Ми дорослішаємо. Ми розуміємо. Заповнюємо прогалини у сприйнятті світу і розумінні, хто ми є, і куди прямуємо. Ми намагаємося виправити те, що ще можна виправити. І не допустити ані забуття цієї страшної трагедії, ані її повторення.
Я вдячний моїм друзям кримським татарам за терплячість, з якою вони розповідають нам свою історію, доносять до нас правду і розуміння. За мудрість, з якою вони спостерігають за нашими "дитячими" хворобами з недитячими наслідками. За те, що залишаються вищими за образи на жертв радянської і пострадянської брехні і пропаганди.
Я знаю, що всі обов'язково повернуться додому.
Скривджений бачить в цих словах надію. Кривдники і омануті ними - загрозу.
Але - всі повернуться додому.
Так було.
Так буде.