«Усміхайся, комусь гірше». Що таке токсичний оптимізм і чому він особливо небезпечний під час коронавірусу
«Просто будь щасливим». «Чудово виглядаєш, от би й мені таку гарну фігуру». «Іншим набагато гірше, ніж тобі». На перший погляд, ці фрази мали б поліпшити людині настрій та підбадьорити її. Та якщо зазирнути глибше, то інколи такі позитивні висловлювання тільки шкодять. Тому, хто втратив роботу, навряд чи покращає від думки, що в інших гірше. А людині, яка вже втомилася від боротьби з анорексією, комплімент про чудову фігуру може зробити тільки боляче.
Розберемося, коли позитив стає токсичним, чим він загрожує у час пандемії коронавірусу та якими є здорові альтернативи цьому підходу.
Кожна невдача — це життєвий урок, або позитивний підхід до життя
Одним із засновників позитивної психології був американський психолог Мартін Селігман. Він розробив теорію «пояснення подій». Кожна людина по-різному трактує життєві ситуації. Оптимісти сприймають хороші події як власні перемоги, але за несприятливих ситуацій вважають, що винні зовнішні обставини. І навпаки — люди з негативним підходом до життя не помічають своїх успіхів, а всі невдачі (навіть коли винні зовнішні чинники) приписують результатам своїх вчинків.
Однозначно, позитивне мислення має свої переваги. Як доводить праця Університету Кентуккі, люди з позитивним підходом мають міцнішу імунну систему. А інше дослідження показало, що позитив може бути питанням життя чи смерті. Науковці з Бостонського університету опитували жінок протягом 10 років і чоловіків впродовж 30 років щодо їхнього здоров’я, звичок в їжі та рівня оптимізму. Дослідники виявили: найбільш оптимістичні чоловіки та жінки продемонстрували в середньому на 11–15% довшу тривалість життя і мали на 50–70% більші шанси досягти 85-річного віку у порівнянні з найменш оптимістичними групами.
Коли позитив стає токсичним
Отже, бути на позитиві — це чудовий підхід, який продовжує життя та покращує імунітет. Та саме налаштування на позитив не вирішує всіх життєвих проблем. Ба більше: у разі такого зациклення позитив може стати токсичним.
Чому ж? По-перше, будь-які негативні та складні емоції стають поганими та небажаними. Бути злим, роздратованим та засмученим — це нормально, однак за умови токсичного позитиву ці емоції стають табуйованими. Людина, яка переживає їх, водночас відчуває провину за це. По-друге, не в усіх ситуаціях бути позитивним — адекватно. Радісна реакція може знецінювати досвід людини або складний етап життя, через який вона проходить. Наприклад, хтось втратив улюблену роботу, а чує від родичів та друзів, що це гарний шанс знайти ще кращу. Тоді одразу втрачається можливість прожити цю втрату та відпустити її. І стає важко висловити людям поруч, наскільки ситуація болюча.
Також позитив переходить у токсичну стадію, коли стає способом уникнення проблем. Психотерапевтка зі США Керолін Керолл каже, що за своєю суттю токсичний позитив — це ігнорування всього, що створює дискомфорт.
Така гонитва за позитивом стала невіддільною частиною сучасної культури щастя. Власне, про саме щастя багато міркували ще в античності. Арістотель вивчав, що ж вважати щастям, і дійшов висновку, що це добре прожите життя, але не конкретне відчуття або емоція. Деррін Макмехон, університетський історик зі штату Флориди, стверджує, що погляди на щастя почали змінюватися у 18 столітті. Саме тоді щастя почало розглядатися як відчуття та емоція. До того ж піклуватися про власне щастя тоді вважалося ознакою розкоші, процвітання. Адже таким перейматимешся тільки тоді, коли про все інше вже не потрібно дбати.
Дослідження позитивної психології, про які йшлося вище, узаконили вивчення щастя і вивели його на перший план сучасної культури. А популярність мотиваційної літератури закріпила позитив як один із найважливіших чинників, аби досягти щастя.
Негативний вплив позитиву
Є такий парадокс: коли ми намагаємось якомога менше думати про щось, воно навпаки не може вийти з голови. Як підтвердження — класичне дослідження про білого ведмедя. У 1997 році дослідники з двох університетів в Техасі запропонували групі з 34 студентів взяти участь в експерименті. Одній групі людей заборонили думати про білого ведмедя, а іншій, навпаки, дозволили. Виявилося, що люди з першої групи набагато частіше помічали за собою думки про ведмедя. І хоча нейробіологія цього процесу ще не вивчена, одне зрозуміло точно: просто не думати про щось — не найкращий спосіб самоконтролю.
Інше дослідження 1997 року довело: задавлювання емоцій призводить до ще більшого стресу. 180 жінок розділили на дві групи та запропонували переглянути три фільми: сумний, веселий та нейтральний. Одна група могла вільно виражати свої емоції, інша — ні. У тих учасниць експерименту, які не могли демонструвати емоцій, спостерігався стрес на фізіологічному рівні, зокрема посилене навантаження на серцево-судинну систему.
Та це не єдині проблеми токсичного оптимізму. Такий підхід породжує проблеми у спілкуванні, адже заохочує людей ігнорувати виклики, які є в кожних взаєминах. Зосередженість тільки на позитиві не дозволяє проговорювати складні ситуації та конфлікти, і в перспективі руйнує здатність розв'язувати проблеми у взаєминах.
Ще гірше, коли такий підхід не дозволяє вийти з аб’юзивних стосунків. Метод досліджень, коли аналізуються тільки літературні та наукові джерелаНаративне дослідження 2020-го, під час якого вчені проаналізували 29 наукових робіт, засвідчило: люди тільки з позитивним підходом до життя залишаються в таких стосунках довше, применшують проблеми та більш схильні чекати, коли партнер нарешті виправиться.
Токсичний позитив знецінює почуття горя і смутку, які є абсолютно нормальними. Ті, хто втратив близьку людину, неодноразово чують: мовляв, потрібно рухатися далі та просто бути щасливими. Через це можуть відчувати, що їхня втрата неважлива та не має значення для оточення. А це тільки посилює горе.
Окрім того, такий підхід штовхає людей до ізоляції. Люди, які відчувають соціальний тиск бути позитивними й усміхатися перед обличчям негараздів, можуть рідше шукати підтримки. Вони можуть почуватися ізольованими або соромитися своїх почуттів. Це стримує, щоб звернутися за допомогою.
До чого тут пандемія
Ще одна проблема, яку породжує токсичним оптимізм, — це низька самооцінка. Людина не на позитиві може почуватися так, ніби зазнає невдачі. І це особливо актуально в період пандемії та локдаунів.
Під час карантину, коли всі сиділи у квартирах, соцмережі сповнювалися дописами про те, яка це чудова можливість нарешті зробити те, що так давно відкладалося: вивчити нову мову, опанувати нове хобі, навчитися готувати страви французької кухні чи прочитати всі книжки на полиці. Такі дописи, залежно від їхньої тональності, можуть зчитуватися як приклад токсичного оптимізму. Наприклад, якщо в них ігнорується така складна реальність, як пандемія. Нон-стоп продуктивність та її описи в соцмережах — теж приклад токсичного оптимізму. (Вже не кажучи про те, що бажання бути зайнятим 24/7 заважає відпочинку і призводить до виснаження та втоми).
Клінічна психологиня з США Джеймі Цукерман зазначає: «Під час стресу наш мозок переповнений. Ми не завжди маємо ресурс, щоб впоратися з навчанням та взятися за нове завдання». Психологиня продовжує думку, кажучи: ви не хотіли стати шеф-кухарем перед глобальною пандемією, чому це варто робити саме зараз? Пандемія — складний час, коли всі відчувають багато стресу. Немає нічого поганого, щоб визнати це й не намагатися обов’язково себе чимось зайняти.
А як по-іншому?
Помічаєте, що приховуєте свої емоції чи відкидаєте їх як непотрібні? Відчуваєте за них провину? Замість того, аби приймати фрустрацію інших, кажете фрази на зразок «Могло бути й гірше» або «Просто знайди в цьому позитивні моменти»? Якщо так, саме час замислитися: це може бути токсичний позитив.
Разом із психотерапевткою та співзасновницеюЦентру Діалектично-поведінкової терапії в Україні Юлією Падун ми з’ясували, якою може бути альтернатива до токсичного оптимізму. Фахівчиня зауважує: замість всеохопного оптимізму набагато важливіше слухати співрозмовника з розумінням та емпатією. Вести розмову потрібно не з наміром розв’язати проблему чи дати пораду, а створити безпечний простір, де людина могла б говорити вільно, без осуду.
Здоровий оптимізм не заперечує жодних — ні позитивних, ні негативних — емоцій. У 2007 році вчені в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі провели дослідження, за допомогою якого довели: уникати почуттів означає лише подовжувати дискомфорт від складних емоцій. Та якщо говорити або писати про ці почуття, їхня інтенсивність зменшується. Вчені обрали групу з 30 людей: жінок та чоловіків від 18 до 36 років. Учасникам проводили функціональну магнітно-резонансну томографію мозку, тож науковці могли спостерігати, які ділянки мозку активні. Коли учасники дослідження називали свої емоції, активність мигдалеподібного тіла, яке відповідає за емоції, зменшувалася.
А якщо ситуація зворотня? Що робити, якщо вас бомбардують фразами про те, що кожна невдача — це життєвий урок, для всього є причини й що зрештою все налагодиться? Передусім можна поставити цю розмову на паузу. Коли відчуваєте, що співрозмовник не приймає ваших емоцій, важливо зробити невеличку перерву і сказати про свої потреби. Наприклад, так: «Я просто хочу висловитися» або «Будь ласка, допоможи мені розібратися в ситуації». Це може вберегти вас від надмірних виявів оптимістичної турботи.