В Ілона Маска — синдром Аспергера. Що це за хвороба? Вона лікується? Відповідаємо на запитання

Що таке синдром Аспергера?

Синдром Аспергера — це захворювання, що відносять до розладів аутистичного спектру. Його назвали за іменем австрійського педагога Ганса Аспергера. Той у 1944 році провів спостереження за хлопчиками, яким було складно взаємодіяти з іншими людьми й спілкуватися, хоча за рівнем розвитку й інтелекту вони не відставали від однолітків.

У 1980-х, на тлі зростання досліджень людського розвитку, науковці повернулися до робіт Аспергера. Спершу синдром його імені діагностували як окреме захворювання, але у 2013 році в п’ятому виданні Посібника з діагностики й статистики психічних розладів Американської психіатричної асоціації його віднесли до розладів аутистичного спектру.

Це означає, що зараз окремого діагнозу «синдром Аспергера» не ставлять — є саме розлад аутистичного спектру, а вже в його межах виокремлюють Аспергер та деякі інші (аутизм, дитячий дезінтегративний розлад, Це спадковий психопатологічний синдром, який є наслідком мутації однієї Х-хромосоми. Трапляється майже виключно у дівчат (хлопчики з таким розладом майже не виживають) з частотою 1 до 10-15 тисяч, та спричинює тяжку розумову відсталість.синдром Ретта і неспецифічне первазивне порушення розвитку).

Між іншим, за життя Аспергер не став відомим лікарем чи науковцем. А у 2018 році стало відомо, що він співпрацював із нацистським режимом, відправляючи дітей із інвалідністю на жорстокі експерименти щодо евтаназії.

Як проявляється синдром Аспергера і з якими труднощами стикаються люди?

Синдром Аспергера проявляється в ранньому віці. Для нефахівця може здаватися, що дитина з цим розладом просто якось дивно поводиться. Головна відмінність синдрому Аспергера від інших розладів аутистичного спектру — добре розвинені навички мовлення; але вони можуть виявлятися інакше в дітей із синдромом, ніж у дітей без нього.

Діти із синдромом Аспергера часто не реагують на очевидні міміку, жести чи фігури мовлення. Приміром, вони не розпізнають, що схрещені на грудях руки — це сигнал невдоволення. Не сміятимуться над жартом чи усміхатимуться, коли відчувають радість. Говоритимуть монотонним голосом, без інтонацій. Не тримають зоровий контакт із іншими.

Це не означає, що люди із синдромом Аспергера не можуть співчувати іншим чи відчувати емоції — радше, вони не знають, як це показати.

Ще одна ознака — зацикленість на одній конкретній темі. Діти із синдромом Аспергера можуть збирати якусь конкретну річ або говорити лише на одну тему, часто повторюючись і говорячи мов до себе. У таких дітей може бути добре розвинена механічна пам’ять, але проблеми з розумінням абстрактних речей.

З іншого боку, зацикленість та увага до дрібниць дозволяє людям із Аспергером легко вирішувати складні завдання, особливо довгострокові.

Люди із синдромом Аспергера можуть здаватися іншим незграбними. Ще вони можуть важко переживати зміни, навіть найдрібніші, як-от необхідність переходити в іншу класну кімнату під час навчання або змінити сніданок.

Наскільки поширений синдром Аспергера у світі?

Єдиного тесту для діагностики Аспергера не існує. Дитячий психолог чи психіатр або фахівець у галузі психології розвитку можуть одразу не виявити розладу в дитини, оскільки вона не виявляє явних його ознак у розмові з дорослими сам-на-сам. Оскільки синдром Аспергера виявляють переважно ще в дитячому віці, в дорослих його діагностують рідко, але такі випадки трапляються.

Причини виникнення розладу достеменно не відомі. Вважається, що свою роль тут грає спадковість (десь третина батьків дитини з Аспергером має наближені до нього симптоми), а також вплив на організм певних хімікатів і вірусів.

Через складнощі діагностики єдиної статистики щодо поширеності синдрому Аспергера, та й узагалі розладу аутистичного спектру, немає.

За оцінками 2015 року, синдром Аспергера мали близько 37,2 мільйона людей на Землі (або десь 0,5% населення планети). Британське Національне товариство аутистів зазначає, що в країні десь 700 тисяч дорослих мають розлад аутистичного спектру — це понад 1% усього населення. Майже 90% усіх людей із синдромом Аспергера — чоловіки, при цьому в жінок його виявляють загалом у більш пізньому віці.

Чи треба якесь спеціальне лікування?

Розлад аутистичного спектру — це загалом невиліковне захворювання, але спеціальна терапія може покращити соціальні навички людини й, залежно від тяжкості розладу, дозволити їй повноцінно жити в суспільстві.

Універсальної терапії синдрому Аспергера немає, але загалом вона націлена на вирішення трьох проблем: розвиток навичок спілкування, вихід із нав’язливих ситуацій та контроль над незграбністю тіла.

Розробляють терапію, як правило, одразу декілька спеціалістів, виходячи з особливостей конкретної людини. Існують як індивідуальні, так і групові терапії (останні часто застосовуються щодо дорослих із обсесивно-компульсивними розладами чи депресією).

Загалом чим раніше виявлений синдром Аспергера, тим дієвішою буде терапія. Люди з розладом усе ж можуть і в дорослому віці мати труднощі в спілкуванні чи взаємодії — і в такому разі потребують подальшої психологічної підтримки, щоб вести самостійне життя.

Чи треба якось по-особливому взаємодіяти з людьми з Аспергером?

Варто розуміти, що люди із синдромом Аспергера так само прагнуть соціалізуватися, як і всі, але їм може бути важко розуміти й розрізняти емоції інших, а також брати участь у звичних соціальних ритуалах.

Ось кілька порад, як коректно ставитися до людей із Аспергером:

• Не загострюйте увагу на діагнозі, особливо словами на кшталт «І не скажеш, що в тебе синдром Аспергера».
• Не критикуйте міміку й зовнішність і не загострювати увагу на «дивній» поведінці людини.
• Не сприймайте особисто слова людей із Аспергером, але сприймайте серйозно їх самих.
• Якщо ви кудись збираєтеся з людиною із синдромом Аспергера, підготуйте її до зустрічі з іншими людьми чи несподіваних ситуацій: розкажіть про присутніх і про те, що відбуватиметься.
• Не висміюйте захоплення людей із Аспергером.
• Якщо хочете обійняти людину — спитайте в неї дозволу.