В списках (не)значаться. Чи допоможе закон про «зниклих безвісти» шукати?
Міністерство юстиції України ініціює законопроект «Про попередження зникнення людей і сприяння в розшуку безвісти зниклих осіб», який, за словами авторів, є необхідним в України, бо зникнення людей з початком озброєного конфлікту на Донбасі стало масовим явищем.
За останніми даними Служби безпеки України, зниклими безвісти вважаються 681 громадянин України. З них 268 осіб – це військові, 413 – цивільні громадяни.
В полоні досі перебувають 115 українців – і військових, і цивільних. В тюрмах Російської Федерації перебувають 12 політв`язнів громадян України.
Про створення реєстру зниклих, процес пошуку та механізм врегулювання процедури на законодавчому рівні говорили в студії Hromadske.Схід з заступником міністра юстиції Сергієм Петуховим та координатором організації «Восток-SOS» Олександрою Дворецькою.
Сьогодні визнати людину безвісти зниклою можна лише рішенням суду і через рік після звернення, ще через три роки – визнати загиблою. Це довгий термін, особливо, якщо триває збройний конфлікт. Пошуком зниклих зараз займається Національна поліція України. Вони ведуть реєстр, де міститься інформація про всі звернення родичів зниклих та у випадку знаходження невпізнаного тіла. Він є публічним та доступним. Але у випадку військового конфлікту на Донбасі, коли люди гинуть масово, немає доступу до певних територій, де не діють легітимні органи влади, тому інформація не повна, каже Сергій Петухов:
«Інформація може знаходитися в різних органах державної влади, в громадських організаціях, в окремих волонтерів, пошукових місій, які спеціально займаються пошуком тіл, ідентифікацією, в тих, хто рятує людей, виводить їх з полону. Не вся інформація стікається в режимі реального часу в Національну поліцію, не вся є офіційною, не всюди Нацполіція має доступ. Тому є необхідність створити єдине довідкове бюро – єдине місце, куди стікається вся інформація, навіть з неофіційних джерел, але достовірна. Щоб, у випадку закінчення конфлікту, рідні знали куди звернутися за інформацією».
Є різні причини, через які люди не хочуть звертатися до Національної поліції, каже Сергій Петухов. Тому комітет Червоного Хреста, який також займається розробкою законопроекту, зокрема консультацією, наполягає, щоб була єдина база, яка б не була пов`язана з правоохоронними органами, щоб люди більше довіряли, не боялися звернутися за інформацією, через страх, що це викличе підозру:
«Це має бути єдина система, яка не переслідує політичну мету, займається виключно гуманітарними питаннями пошуку людей, ідентифікації залишків. Закон також регулює важливе питання поваги до залишків, їхнього зберігання».
В органів внутрішніх справ також може бути власна «мотивація» щодо пошуку чи непошуку зниклих безвісти, додає Олександра Дворецька:
«Насильницькі зникнення також можуть бути пов`язані безпосередньо з участю співробітників внутрішніх справ, які можуть бути учасниками самого зникнення. Тому має бути окремий орган мета якого не розслідувати злочин та знайти винних, а комунікація з родичами та встановлення певної справедливості. Пошуку до того часу, як ми не знайдемо».
Єдиним довідковим бюро зможуть користуватися мешканці окупованих територій, воно має бути доступним і для громадян інших країн, наприклад Росії:
«Ви уявляєте, яка кількість росіян, які в той чи інший спосіб туди потрапили, загинули на Донбасі, не ідентифіковані? Рано чи пізно їхні родичі захочуть дізнатися, що з ними сталося. Тому можна очікувати звернень як від громадян України, так і від громадян Росії. Тут політики не має бути».
Міністерство юстиції готує загальну форму пошукового процесу, щоб визначити, хто буде вести цю єдину базу. Законопроект винесли на громадські слухання, волонтерські гуманітарні організації вносять свої пропозиції. Зокрема, координатор організації «Восток-SOS» Олександра Дворецька звертає увагу на незахищеність родичів зниклих безвісти людей:
«Законопроект, який в розробці, передбачає можливість і матеріальної підтримки родичів зниклих. Я вважаю, що законопроект потрібно посилити й іншою допомогою, якої можуть потребувати: медична, психологічна, соціальна підтримка родин».
Пошукова місія «Чорний тюльпан», яка займається пошуком, ідентифікацією тіл загиблих на сході України, займалася пошуком і на окупованих територіях, має власну базу даних. За їхніми підрахунками зниклими є більше 100 військовослужбовців. Ярослав Жилкін – керівник пошукової місії, вже бачив законопроект, але вважає його недосконалим:
«Інформація неофіційна, але цікава. Я знаю, що й в інших органах є власні бази даних, але вони ніяк не координуються одна з одною, немає обміну інформацією, вони проходять в ручному режимі, але це відбувається дуже повільно. Ми вже ознайомилися із законопроектом, але м`яко кажучи, він досить сирий, багато плутанини і він не вирішує всі питання, які має вирішити».
Аліна Фрідріх зі Львова – сестра зниклого безвісти Олександра Бондаря, бійця 80-ї аеромобільної бригади, який брав участь в боях за Донецький аеропорт, — шукає інформацію про брата в різних інстанціях, але досі не знайшла. Каже, система пошуку потрібна, щоб знати куди звертатися:
«Ми зверталися і до МЗС, і до Служби безпеки. Господи, куди ми тільки не зверталися! Ми їздили в Адміністрацію Президента, ми залишали листи на які приходять сухі відповіді – «наразі місцезнаходження невідоме».
Ініціатори створення законопроекту «Про попередження зникнення людей і сприяння в розшуку безвісти зниклих осіб» кажуть, текст закону може бути готовий до кінця травня.
/Hromadske.Схід