«Ваші політики та урядовці забагато комунікують через медіа, замість того, щоб шукати компроміси» — Міклош

Іван Міклош — архітектор словацьких реформ, найкращий міністр фінансів світу 2004 року за версією журналу Euromoney, радник двох українських міністрів. Його називають ймовірним наступним главою українського Мінфіну. В інтерв’ю Громадському пан Міклош розповів про те, якими бачить основні проблеми та цілі українського уряду.

Моє перше запитання – на гарячу тему, про Панамський архів. Але не у розрізі активів Петра Порошенка, а з точки зору впливу на світову економіку. Яким буде вплив цієї ситуації, приміром, на податкові системи країн?

Я думаю, це матиме позитивний ефект, бо вже створило тиск від суспільства, від неурядових організацій, від медіа, щоб змінити правила гри, щоб зменшити простір для ухиляння від сплати податків. Але це не значить, що створити офшорну компанію дорівнює бути пов’язаним з криміналом. Це тільки у тому випадку, якщо їх використовують для приховування власності або ухиляння від сплати податків. На мою думку, найкращий метод для того, щоб зменшити простір для цього, — це мати ефективну податкову систему, бізнес середовище. Нині існує величезний простір для корупції, купа можливостей мати потоки грошей, які потім можна прибрати до рук і розпоряджатись ними на власний розсуд. Коли буде нормально функціонуюча економіка, після реформ – простір для цього буде набагато менший. Також буде менше мотивації ухилятись від оподаткування, адже ви матимете нижчі податки і повноцінні робочі законодавчі інституції. Що більш ризиковано буде виводити гроші в офшори, то менше людей будуть це робити.

Поки ми з вами говоримо, надходить інформація про те, що прем’єр Ісландії йде у відставку через оприлюднені документи. Який основний висновок ми маємо винести з цієї ситуації? Чи мають українці протестувтаи, так само як зараз це роблять у Рейкявіку?

Для політиків важливо зрозуміти, що навіть, якщо не було порушення закону (а виглядає так, що Порошенко не зробив нічого протизаконного), навіть в цьому випадку, така поведінка ризикована. Навіть просто вираз «офшорна компанія» має негативне значення. В політиці іноді сприйняття навіть важливіше за реальність. Політики мають розуміти, чого саме їм слід уникати. Навіть якщо немає жодного злочину, якщо вони не порушили правила, все одно існує ризик, що певні інциденти суспільство може сприйняти дуже негативно. Але ця історія має і позитивні сторони — у майбутньому політики будуть більш обережні.

Ви стверджуєте, що екстремально важливою є комунікація реформ. Які ваші основні поради для українського уряду, щоб зробити цю комунікацію успішною? Що ви робили б в українському уряді, щоб запровадити непопулярні реформи, ті, які будуть здаватися населенню негативними у короткостроковій перспективі?

Важливо мати сильне лідерство, власність реформ і комунікацію реформ. Лідерство значить, що політичні лідери мають бути глибоко переконані в потребі реформ, вони мають підтримувати їх, боротися за них. Власність реформ значить, що реформи робляться і запроваджуються не через зовнішній тиск від МВФ, від ЄС, від фінансового ринку, а тому що політики переконані, що це необхідно для кращого життя людей. Комунікація – це якщо політики говорять, пояснюють, борються з популістами. Тому що популісти дуже небезпечні для майбутнього країни. Чому в Балтійських країнах, в Польщі, в Словаччині люди живуть набагато краще? Тому що політики впроваджували непопулярні реформи. Це було непросто для них, це було непросто для людей, які мають витримати та прийняти це. Але вони зробили це, і тепер рівень життя в тих країнах вищий, стандарти життя вищі.

Що може бути головною зброєю проти популістів?

Лідерство, відповідальність та комунікація. Комунікація. Більшість людей в Україні погоджуються, що боротьба проти корупції має ключове значення. Але тільки невелика частина суспільства, наприклад, розуміє, що ринкова ціна на енергоресурси — це один з найкращих методів боротьби з корупцією. Я бачу розрив між підтримкою реформ в цілому і непідтримкою специфічних заходів щодо реформування. І для цього треба налагодити комунікацію. Щоб пояснити не тільки зв’язок з корупцією, а також залежність від Росії. Україна імпортувала 50% необхідних їй нафти і газу з Росії. В той же час Україна мала в 2 рази більшу енергоефективність, ніж Росія. Навіть маючи малу енергоефективність, Україні не треба імпортувати газ і нафту. Основна причина, чому Україна має досі таку низьку енергоефективність – це регульовані ціни. Інший пункт. Україна — 3-тя в Європі країна за обсягом природних ресурсів газу і нафти, після Росії та Норвегії. Чому ці ресурси не використовуються? Через регульовані ціни. Тому що, якщо ціни нижчі за собівартість, хто захоче вкладати в ці енергоресурси свої інвестиції? Ніхто. Ні місцеві інвестори, ні закордонні. Треба якомога швидше дерегулювати ціни, мати нормальні ринкові ціни.

Ми говоримо про економічну свободу, яка настільки важлива для України, потрібно створити середовище, де буде економічна свобода з одного боку і прозорий процес приватизації — з іншого. Як уникнути ризиків? Як пояснити людям, що приватизація — це нормальний процес?

Україна втратила багато часу, але тепер може вчитися на досвіді інших країн. Коли ми почали реформи в Чехословаччині, винайшли термін «агресивна приватизація». Це була дуже контроверсійна система, навіть Естонія зробила приватизацію пізніше, вона використала досвід інших країн. Вона скористалися «агресивною приватизацією», але спочатку — продала мажоритарний пакет акцій стратегічним інвесторам, в основному закордонним, шляхом відкритих тендераів. Потім вони поширили меншу частину акцій шляхом так званої агресивної приватизації. Дуже гарний хід, який прийшов з досвіду інших країн. Приватизація — чутливе питання в кожній країні. Для того, щоб зменшити політичний ризик, щоб не потрапити під критику громадян, треба зробити цей процес якомога більш відкритим, прозорим. Провести його під контролем не тільки опозиції, але також і неурядових організацій. Це означатиме відкрите та прозоре змагання серед великих компаній, це важливо для закордонних стратегічних інвесторів. Боротись з корупцією важливо, але ми маємо знати, що державні підприємства є основними джерелами корупції. І один з методів боротьби — це прозора приватизація.

Якщо говорити про український уряд, хто з міністрів, на вашу думку, справляється з реформами найкраще і найгірше?

Я тісно працював з Яресько та Абромавічусом — вони серед міністрів, які найбільше виступають «за» реформи. Вони дійсно зробили багато, беручи до уваги стабілізацію макроекономіки, бюджетну консолідацію, переговори за МВФ та інше. Ці міністри точно серед найкращих. Про поганих – в мене недостатньо інформації.

Які найголовніші складнощі постають на шляху впровадження реформ?

Найслабшою точкою є співпраця між урядом та парламентом. Немає достатньої підтримки, тільки третина урядових законодавчих пропозицій були ухвалені в Раді. Це поганий результат. Я не кажу, що в цьому треба звинувачувати тільки парламент. Парламентарії кажуть, що уряд не дав їм достатньо часу для вивчення цих питань, для їхнього обговорення. Іноді вони стверджують, що ці пропозиції були погано підготовлені.

Але якщо парламентарії будуть обговорювати усі ініціативи занадто довго, то в результаті не буде конкретних рішень, як це вже сталося, наприклад, із податковою реформою. Вони розпочали обговорення, але в результаті ми мали тільки половину податкової реформи.

Половина реформи — краще, ніж жодної. Загалом, нове законодавство і законодавче забезпечення реформ має бути добре підготовлене урядом. Я не кажу, що парламент не може щось змінювати, у них є на це конституційне право. Але на практиці, в країнах що були успішними у реформуванні, в країнах Західної Європи, зміни, які запроваджують депутати в парламенті, — другорядні. Вони мають довіряти коаліційному уряду. Усвідомлення цього важливе.

Ви раніше висловлювали цікаву думку, що наші депутати та урядовці забагато спілкуються через медіа, а не напряму, і в цьому їхня проблема. Поясніть, чому це шкодить роботі?

Відносини між урядом та парламентом, єдність коаліції, стиль комунікації — все це важливо для країни, усього цього в Україні не було до Майдану. Багато депутатів були в списках олігархів, було не так багато партій, політика яких справді базувалась на їхній затвердженій програмі. Тому правила нормальної співпраці лише зараз почали розвиватися.

В чому полягає проблема комунікації? Відносини в коаліції зазвичай дуже дивні, з одного боку ми партнери, ми підтримуємо наш спільний уряд, але з іншого боку ми — конкуренти, з першого дня після виборів ми змагаємося за виборців. Це партнерство, але це своєрідне партнерство. Якщо комунікація ведеться через пресу, це зменшує шанси на досягнення згоди. Якщо я займатиму певну позицію публічно, через медіа, тоді мій партнер також відреагує публічно, він займе іншу позицію. Таким чином політичної домовленості досягти важко, бо той, хто змінить свою позицію, ризикує втратити репутацію. Тож задля досягнення згоди, компромісу, потрібно вести діалог не через ЗМІ, а напряму.

І наостанок, які ваші прогнози щодо економічного зростання в Україні? Варто очікувати позитивної динаміки?

У мене немає причин не довіряти Міжнародному валютному фонду та Світовому банку, які прогнозують економічне зростання України на рівні одного — півтора відсотка за підсумками року. Але кожен економічний прогноз залежить від обставин, тобто якщо буде якийсь зовнішній вплив та не буде продовження реформ — прогноз може змінитися. Для економічного зростання потрібні структурні реформи, дерегуляція, поліпшення бізнес клімату, залучення інвестицій та багато іншого.

Але для України 1,5% економічного зростання замало…

Це лише початок. Але якщо порівняти із минулим роком, коли було мінус 10%, то це означає плюс 11%. Звісно, це недостатньо високий показник, я переконаний, що Україна може досягти значно більшого, але знову ж таки, лише якщо будуть проведені реформи.