Від Куп'янська до Мелітополя: російська система тортур на окупованих територіях

Викрали з дому під дулами автоматів, надягли мішок на голову, засунули до машини й вивезли в невідомому напрямку. Тримали в переповненій камері без свіжого повітря. Не давали достатньо харчів та води, не лікували.

Водили на допити, намагалися дізнатися імена місцевих військових, активістів, волонтерів. Били кулаками, ногами, кийками, прикладами автоматів. Під’єднували клеми до пальців, грудей, геніталій — вмикали струм. Погрожували депортацією, каліцтвом, зґвалтуванням, розстрілом.

Це типовий сценарій для багатьох цивільних, яких російські військові незаконно викрали у Куп’янську, Херсоні, Новій Каховці, Мелітополі, Бердянську та в інших окупованих населених пунктах.

Описи пережитого повторюються часом до дрібниць: однакові затримання, катування й допити, схожі умови утримання та навіть правила поведінки в ув’язненні.

Тортури мешканців окупованих територій — частина політики терору цивільного населення України. Свідчення та інші докази ретельно вивчають правозахисники, щоб довести систематичність і масштабність російських злочинів — зокрема тих, що міжнародні організації визнають Юридичний термін на позначення кримінальних злочинів проти конкретних людей, які шкодять їхньому здоров'ю, добробуту та честізлочинами проти людяності.

Аналітики Український центр з прав людини, заснований у 2012 році. Від початку російської агресії у 2014 році документує й аналізує акти жорстокості та інші злочини окупантівZMINA опрацювали свідчення постраждалих, яких росіяни незаконно утримували в різних місцях на окупованих територіях у період від квітня 2022 до березня 2023 року. Переказуємо головне з аналітичного матеріалу «Незаконні затримання, катування і жорстоке поводження з цивільним населенням України: подібність практик вчинення злочинів в областях, окупованих росією у 2022 році».

Кого та як вишукують росіяни в окупації?

На окупованих територіях російська влада руками військових встановила так званий безпековий режим: перевірка документів на вулицях, процедури Ізоляційні заходи, спрямовані на виявлення серед місцевих мешканців активістів, військових чи просто проукраїнськи налаштованих громадян задля подальшого ув'язнення або знищення«фільтрації», обшуки в державних установах, на приватних підприємствах і в житлових будинках.

«У нас проходили планові [перевірки]: росіяни — Військове формування, прямо підпорядковане президенту росіїросгвардія — проводили обшуки населення. Шукали зазвичай партизанів і всіх, хто проти російської федерації. Для залякування», — розказав опитаний потерпілий.

Насамперед російські військові шукають в окупації чинних і колишніх правоохоронців та військових — особливо тих, які служили в Антитерористична операція на сході УкраїниАТО/Операція Об'єднаних силООС. Як загрозу вони сприймають і представників місцевого самоврядування, волонтерів, активістів, працівників сфери культури, освітян, а також будь-яких цивільних, що хоч колись виказували свою підтримку Україні.

Щоб ідентифікувати цих людей, росіяни нерідко використовують документи, які знаходять у захоплених адміністративних будівлях. Це, наприклад, переліки військовозобов’язаних чи списки «атовців», які мали отримати земельні ділянки.

Також «силовики» рф шукають людей за фото та відео з акцій спротиву на початку повномасштабного вторгнення, а деколи навіть закидають затриманим фотографії з часів Євромайдану.

На окупованих територіях людей можуть затримати на вулиці: зупинити для перевірки документів і забрати до місця несвободи. Часто для цього росіянам не потрібні причини та докази — вони неодноразово конструювали звинувачення лише на основі власних припущень.

Одного з опитаних потерпілих затримали через те, що знайшли фото його племінника із символікою Український націоналістичний громадсько-політичний рух, створений у 2013 році під час Революції гідності. Його учасники у 2014 році створили однойменний добровольчий військовий підрозділ«Правого сектору». Водночас сам племінник виїхав за кордон ще до 24 лютого 2022 року.

Під час обшуку в іншого постраждалого росіяни знайшли шарфик харківського футбольного клубу «Металіст». Чоловіка звинуватили в участі у подіях в Одесі 2 травня 2014 року, бо в той день команда мала грати з місцевим «Чорноморцем».

Водночас основним джерелом свідчень про місцеве населення для росіян є інформація від інших цивільних. Важливо зазначити, що йдеться не тільки про доноси, до яких росіяни всіляко заохочують людей. Часто це дані, отримані під тортурами від тих, кого затримали раніше.

Так, росіяни могли поставити затриманим умову:

«Хочеш вийти — здай 10 наркоманів, 10 “атовців”. Давали хлопцям папірчик, олівчик», — згадує один з опитаних.

У такий спосіб російська адміністрація намагається, зокрема, зруйнувати усталені соціальні зв’язки в громадах, — наголошують правозахисники. Після цього люди, яких тримали в одному місці, часом схильні недовірливо сприймати навіть одне одного.

Крім того, доволі часто потерпілі достеменно знають, хто передав свідчення про них російським підрозділам. Як наслідок — вони розривають старі соціальні зв’язки, перестають спілкуватися з колишніми друзями та знайомими чи навіть намагаються переїхати.

zmina

Умови були схожі і на Херсонщині, і на Запоріжжі, і на Харківщині

Правозахисники ZMINA досліджували, зокрема, катівні, які росіяни облаштували в ізоляторах тимчасового тримання в Херсоні та Місто на Харкіщині, яке росіяни окупували наприкінці лютого 2022-го. ЗСУ звільнило його у вересні того ж рокуКуп’янську, у виправній колонії №66 у Місто на півдні Запорізької області, яке росіяни окупували наприкінці лютого 2022-го. На початок 2024 року залишається під окупацієюБердянську, а також у поліційних відділках Місто на лівобережжі Херсонщини, яке росіяни окупували наприкінці лютого 2022-го. На початок 2024 року залишається під окупацієюНової Каховки й Місто на півдні Запорізької області, яке росіяни окупували у березні 2022-го. На початок 2024 року залишається під окупацієюТокмака.

Попри те, що в цих місцях є необхідна інфраструктура, росіяни створили там нелюдські умови.

Часто потерпілі розказують про переповнені камери: у чотиримісній, наприклад, могли тримати близько 20 людей. Через це багатьом затриманим цивільним доводилося спати на підлозі, часом навіть без матраців. Ба більше, документатори ZMINA зафіксували випадки, коли утримувані в камері могли лише стояти.

Усі опитані, чиї свідчення аналізували у звіті, зазначали, що під час утримання вони були позбавлені будь-якої приватності. У частині камер, де тримали опитаних, узагалі не було туалету. Для природних потреб їм давали зазвичай пластикові пляшки, відра чи каструлі. Ці місткості стояли в тій самій кімнаті, де й заручники, а виносити їх не завжди дозволяли.

Більшість опитаних зазначили і про проблеми з питною водою та погане харчування: годували нерегулярно, продукти переважно були несвіжі. Частина постраждалих отримувала їжу лише в передачах від рідних.

Однак для деяких затриманих росіяни взагалі не приймали передач. Це могло бути «покаранням» за порушення встановлених окупантами правил або ж спробою приховати те, що вони тримають людину в себе.

Багато постраждалих зазначають, що росіяни обмежували також доступ свіжого повітря у камеру.

«Я вийшов 28 травня, але там [у незаконному місці утримання — ред.] усе одно цілодобово працювало опалення: дві великі товсті труби. Там було просто неможливо дихати. Це була наче баня, з якої ти не можеш вийти», — переказує постраждалий, якого тримали у виправній колонії №66 у Бердянську.

Військові та інші «силовики» використовують доступ до свіжого повітря ще й як додатковий елемент тиску на затриманих. Документатори отримали низку свідчень про те, як охоронці чи конвоїри навмисно зачиняли «годівницю» — вікно для передавання їжі у дверях камери. Це віконечко часто було єдиним отвором, через яке у приміщення надходило повітря, тож коли його зачиняли, у камері ставало дуже важко дихати.

Загалом покарання через погіршення умов тримання є поширеною практикою серед росіян. Про такі випадки розказала переважна частина опитаних, яких тримали в окупації у різних областях України.

Потерпілі з Нової Каховки, Куп’янська чи Бердянська описують дуже подібні «правила поведінки» в утриманні, манери спілкування з ними охоронців, а також процедури конвоювання. Вони водночас нагадують типові процедури, характерні для закладів покарань в рф.

Наприклад, коли двері камери відчиняють, усі затримані мають стати обличчям до стіни, спертися на неї руками й розставити ноги. Голову й очі потрібно завжди тримати опущеними.

Зазвичай людині, яку забирають на допит, надягають на голову шапку чи мішок, інколи додатково намотують зверху скотч. Ведуть із зав’язаними руками, у напівзігнутому положенні.

«Виходиш із камери, обличчям до стіни. Тобі одразу пакет на голову надягають, скотчем мотають. Руки — назад, надягають кайданки. І дві людини тебе під руки, “в ласточку” витягують», — розказав потерпілий із Куп’янська.

ZMINA зафіксувала також непоодинокі випадки, коли конвоїри навмисно створювали ситуації, аби затримані «самостійно» травмувалися: дорогою на допит людину з мішком на голові могли штовхнути у стіну або зробити так, щоб вона спіткнулася на сходах.

Подібні схеми допитів і тортур

Правозахисники зазначають, що більшість опитаних перенесли тортури — не знущалися хіба над «цінними» полоненими чи зовсім хворими.

Документатори зафіксували декілька випадків, коли окупанти викрали та утримували жінок з онкозахворюваннями. До них майже не застосовували фізичне насильство, проте знущалися психологічно й не давали змоги регулярно приймати необхідні ліки.

zmina

Багатьох затриманих у різних містах катували схожими методами. Навіть специфічні елементи тортур повторювалися.

Найчастіше людей били: руками, ногами, гумовими кийками, дерев’яними битками, прикладами зброї. Часом використовували для побиття те, що було під рукою, як-от книжки чи пластикові пляшки з водою.

Затримані також розповідали про специфічні тривалі побиття: вони не становили прямої загрози життю, але від постійного впливу терпіти їх було неможливо, згадують опитані.

«Вони брали звичайну пластикову водопровідну трубу й ляскали. Спочатку наче нічого страшного, та коли вони так хвилин 10 роблять, ти готовий померти там», — переказує один із постраждалих.

На всіх окупованих територіях до затриманих застосовували електричний струм. Потерпілих могли бити електрошокерами під час обшуків, затримань або в камерах. Водночас найгіршими були катування струмом на допитах. Більшість опитаних згадує це як найгірший досвід за весь час тримання.

«Привів мене туди. Каже: “Сідай на підлогу, обіпрись на стіну спиною, ноги вперед”. Мені капці зняли та на пальці клеми накинули. Каже: “Розказуй: поліція, СБУ, “атовці”, — кого знаєш?”. І починає бити струмом», — згадує потерпілий із Мелітополя.

Щоб посилити страждання затриманих, клеми, через які подавали струм, під’єднували до найбільш чутливих частин тіла: пальців, вух, сосків, геніталій.

zmina

Постраждалі зазначають, що окупанти робили перерви в катуваннях — щоб людина не зомліла та частково відновила чутливість пошкоджених ділянок тіла. Крім того, тортури ненадовго зупиняли, щоб жертва усвідомила своє становище і стала більш «зговірливою», переповідають постраждалі слова росіян.

Військові, які катували опитаних, часто чергували видитортур, щоб заподіяти більших страждань. Одну з жінок упродовж чотиригодинного допиту били по потилиці пляшкою з водою, душили кабелем, надягали на голову пакет і затискали рот і ніс, погрожували електричним струмом, приставляли до голови зброю та стріляли поруч.

«Уже на другому чи третьому ударі я почала відчувати, що з головою щось [не так — ред.]. Мабуть, розбили, бо був сильний біль, в очах усе біле. Почало нудити, паморочитися. Я короткочасно непритомніла. Тоді вони починали робити щось інше», — згадує жінка.

Усі опитані розказали про постійний психологічний тиск на них та інших утримуваних. Документатори ZMINA неодноразово фіксували випадки «парних» допитів, коли одночасно затримували, допитували чи катували рідних або близьких друзів. Потерпілих постійно залякували, погрожували вбивством чи каліцтвом. Поширеними були також випадки імітації страт.

«Мене спеціально били при ній [дружині]. Потім вони вивели її в іншу кімнату, а мені двічі стрельнули з пістолета біля вуха. Їй сказали, що все — мене розстріляли», — переказує один із потерпілих.

Правозахисники наголошують, що така імітація вбивства пов’язана з ризиком незапланованого пострілу, а отже безпосередньо загрожує життю жертви.

Загалом більшість задокументованих випадків аналітики ZMINA однозначно оцінюють як тортури — російські військові, силовики та їхні підлеглі усвідомлено завдавали затриманим сильних страждань.

zmina

Типові виконавці

Потерпілі із Запорізької, Херсонської та Харківської областей розповідають, що затриманнями й допитами зазвичай керували представники Федеральна служба безпеки — російська спецслужба, яка займається, зокрема, переслідуванням проукраїнського населення на окупованих територіяхФСБ. Часто вони були одягнені в цивільне, проте мали при собі елементи військового спорядження, як-от взуття, і не показували своїх облич. Для цього або вони самі надягали балаклави, або зав’язували очі потерпілим, або все разом.

«ФСБ займається затриманням людей, збором інформації, допитами. Вони всі завжди в цивільному, пересуваються на автомобілях без номерів — просто чорна табличка», — зазначає опитаний із Херсона.

Окрім «ефесбівців», допити й так звані слідчі дії проводили військові, які називали себе представниками збройних формувань Так звані «Луганська та Донецька народні республіки» — назви російських окупаційних адміністрацій на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей«Л/ДНР» або поліціянтами. Часом вони лише психологічно «готували» затриманого до зустрічі з ФСБ.

«Протягом 6 чи 7 годин до кімнати заходили різні так звані представники новоствореної поліції. Кожен із них мені розповідав розпачливу історію про те, які вони бідненькі, як вони голодували, як їм грошей не давали. І як вони пішли працювати на росію, щоб урятувати людей і тому подібне», — згадує один з потерпілих.

Охоронців та конвоїрів у незаконні місця несвободи часто набирали з місцевого населення. Інколи це були люди, які раніше відбували покарання за кримінальні правопорушення. Вони добре знають тюремну культуру й використовують найгірші практики у своєму ставленні до цивільних затриманих.

zmina

Деякі опитані розповіли про «навчання» місцевих, які погодилися працювати на ворога в таких катівнях. Після цього зазвичай режим утримання ставав жорсткішим: забороняли спілкування між камерами, ретельніше перевіряли передачі від рідних, частіше влаштовували обшуки.

За словами дослідників, росіяни та їхні підлеглі координували свої дії не тільки на рівні одного місця утримання, а й між різними такими об’єктами. Так, зафіксовано випадки, коли затриманих перевозили до місця несвободи в іншому населеному пункті й передавали охороні дані про причини їхнього затримання. У деяких випадках затриманих позначали як «політичних» чи обвинувачених у сприянні руху опору або співпраці із ЗСУ. Тоді до такої людини на новому місці ставилися суворіше.

Така система «катівень» є частиною загальної політики терору на окупованих територіях, — наголошують правозахисники. Зазвичай ці місця працюють відкрито, часом навіть підкреслено демонстративно. Місцеві мешканці знають не тільки про те, де тримають викрадених людей, а й що там із ними роблять.

Окупаційна влада вкорінюється через страх, цілеспрямовано руйнує соціальні зв’язки у громадах та взаємну довіру між людьми. Сили росії встановлюють контроль над мережами та інтернетом, щоб обірвати зв’язки людей в окупації з підконтрольними Україні територіями. Це суттєво ускладнює збір свідчень про злочини росіян.

Водночас частина потерпілих поступово втрачає віру в те, що винні будуть покарані, принаймні в недалекому майбутньому, тож виявляють дедалі менше бажання свідчити про пережите.

Авторка: Діана Колодяжна, журналістка ZMINA