РЕАНІМАЦІЯ 24/7: чи відкрили двері відділень для відвідувачів

Декілька місяців тому Анастасія Бондаренко у тяжкому стані потрапила до відділення реанімації однієї зі столичних лікарень. «Я була без свідомості тиждень, – згадує вона. – Чула мамин голос. Пам’ятаю, звичайно, не все, але знаю, що і колега з роботи приходила».

За словами Настіної колеги Дар’ї Ігнатенко, інформації про те, що когось все ж таки не пускали Настя не знає. «Коли я прийшла до лікарні, у мене з лікарем була не дуже приємна розмова з цього приводу. Також я зіткнулася з тим, що на інформаційній дошці на вході висить багато суперечливої інформації. На дверях до відділення, я впевнена цьому оголошенню не один рік, написано: “Вхід відвідувачам суворо заборонено” і висить номер телефону, за яким можна дізнатися про стан здоров’я пацієнта. Поруч - витяги з указу МОЗ. Крім того, був і документ, що відвідування можливе суворо з 10:00 до 20:00», – розповідає Дар`я.

Насправді ж відповідно до наказу МОЗ допуск до пацієнтів дозволений цілодобово сім днів на тиждень, але не більше двох людей одночасно. Крім того, відвідувачем може бути будь-яка особа незалежно від родинних стосунків. Наказ також передбачає певні правила поведінки у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ): дотримуватися санітарно-протиепідемічного режиму, не заходити, маючи інфекційне захворювання, залишати палату на першу вимогу персоналу у разі проведення реанімаційних дій, не втручатися в роботу медичного обладнання та не перешкоджати процесу лікування.

У більшості європейських країн дискусія щодо відкритості реанімацій почалася ще років 60 тому. Так, у Європі досить схвально ставляться до безперешкодного відвідування пацієнтів. Західні медики побоюючись у дитини госпітального синдрому, який з'являється при довгій відсутності батьків і позбавляє їх шансів на одужання, заохочують до процедури «skin to skin» («шкіра до шкіри»). У США, наприклад, лише у виняткових ситуаціях відвідувача не пустять до пацієнта: якщо пацієнт ув’язнений, якщо є підозра на діагноз небезпечного інфекційного захворювання або, якщо пацієнт сам просить, аби до нього нікого не пускали.

У Київській міській клінічній лікарні №1 ще півроку тому відділення анестезіології та інтенсивної терапії були зачинені для відвідування. Заступниця головного лікаря пояснює це тим, що раніше діяв інший наказ, який власне і забороняв допуск відвідувачів у реанімації. Насправді, такого наказу не було і формально це не було заборонено. Сьогодні відкритість реанімації є обов`язковою, але лікарі всіляко намагаються встановлювати власні правила.

«Є дві позиції: позиція родичів, які хочуть бачити своїх хворих, і є позиція лікарів. Це відділення інтенсивної терапії і тут робиться щось не таке, як у інших відділеннях. Мабуть, це все не для очей простого обивателя», – вважає завідувач відділення інтенсивної терапії загального профілю Олександр Кононюк.

«А з іншого боку, медики ж теж люди. Конфлікт з родичами виводить їх з душевної рівноваги. Іноді бувають і скандали, оця недовіра родичів, тому що кожен любить свою маму, свого родича більше всього на світі, а ми повинні ставитися до всіх однаково, – додає він. – В той момент, коли ми просимо не відвідувати, буває таке, що починаються конфлікти, ось «я хочу» і все! І ваш професор, ваш головний лікар, мені не указ - посилаються на указ МОЗ».

Віталій Корчак, колега Олександра Кононюка, заввідділенням анестезіології та інтенсивної терапії, вважає єдиною претензією до МОЗ стосовно цього наказу є те, що з лікарями ніхто не радився. «Права відвідувачів дуже широкі, права наші — абсолютно не враховані. На мій погляд, оптимальним варіантом були б певні години відвідувань. Думаю, 10 — 15 хв цілком достатньо», – говорить Віталій Корчак.

Окрім лікарів, наказ про відкриті реанімації півроку тому не підтримав Комітет охорони здоров`я Верховної Ради України. Ольга Богомолець, голова профільного комітету, заявляла про те, що «неконтрольований доступ непідготовлених родичів до відділення може створити небезпеку для роботи і життя лікарів і здоров'я інших пацієнтів».

Найпоширенішими аргументами противників «відкритих» реанімацій є можливість занести інфекції пацієнтам у відділенні, заважати роботі лікарів та випадки конфліктів між лікарями та неадекватними відвідувачами.

«Питання про інфекції — це застаріле безглуздя, адже саме відкритість реанімацій дозволить краще впоратися з внутрішньолікарняними інфекціями, – вважає Анастасія Леухіна, громадська діячка, співініціаторка ініціативи #пустітьдореанімації. – Питання про  адекватність відвідувачів дуже перебільшене. Досвід ВІТ лікарень, які працюють у відкритому режимі показує, що рівень стресу та напруги у родичів пацієнтів зменшується завдяки відкритості та можливості бути поруч. В суспільстві завжди будуть маргінальні випадки, як серед лікарів, так і серед відвідувачів, але це не означає, що на їхній основі потрібно запроваджувати заборону».

За словами Анастасії Леухіної, існує також проблема з тим, що відвідувачі, яких не пускають до ВІТ, бояться скаржитися, аби не нашкодити лікуванню пацієнта.

«Влітку народна депутатка Оксана Корчинська на прохання нашої ініціативної групи звернулася до МОЗ із запитом та отримала відповіді з усіх областей про те, що скарг немає, інформація донесена до керівників лікарень, наказ виконується. Але неформально інформація про порушення наказу в різних регіонах надходить. В.о. міністра Уляна Супрун пообіцяла нам взяти такі скарги під особистий контроль, але поки всі жертви порушення наказу чи їхні родичі переривають комунікацію зі словами: «Я боюся, що пацієнту зашкодять.» Тобто формально проблеми не існує, бо ніхто не скаржиться» – говорить Леухіна.

Що ж робити, якщо все-таки не пускають? Розмовляти з лікарями, тримаючи у руках роздрукований наказ МОЗ. А у разі відмови — писати заяву на ім’я головного лікарня у двох примірниках. «Зареєструйте обидва примірники у секретаря і залиште копію при собі. Якщо лікар не погоджується надати дозвіл, вимагайте письмової відповіді. У разі відмови в доступі до ВІТ зверніться до одного з органів державної влади - МОЗ, офісу Уповноваженого або дзвонити на урядову «гарячу лінію», – радять юристи та представники ініціативи #пустітьдореанімації.

На відміну від лікарень, які навіть після відповідного наказу встановлюють певні правила та обмеження, є чимало відділень, які були відритими завжди. Одне з таких — у лікарні «Охматдит».

«Лікар з батьками має бути у постійному контакті, це має бути єдина команда. Не треба робити щось за закритими дверима, – вважає Наталія Петрівна Карпенко, завідувачка ВІТ лікарні «Охматдит». – Сьогодні найголовніше — це довіра наших людей до медиків і медицини. Бувають випадки, коли дитина надходить у відділення, і стан настільки критичний, що проводять реанімацію, ми дозволяємо батькам бути присутніми. Я не кажу, що це завжди, але якщо готові батьки, щоб це не заважало лікарям, то в нас вже близько 50% випадків, коли батьки присутні».

Наталія Петрівна показує нам реанімаційну залу відділення. Майже біля кожної дитини сидить хтось з батьків.

«Ми з міста Суми. Лікуємося тут. Дитина наша випила… кислоту… для миття посуду, – розповідає тато дворічного Данила Андрій Крятов і поправляє синові пульсометр. – Секунда неуважності змінює життя кардинально. Мама – на кухні, тато – у кімнаті, дитина схопила, швидко випила – і все. Почався в житті новий етап – лікування. Вже була операція. Чергуємо з мамою по черзі. Ми тут постійно з дитиною, з 11 ранку і до вечора. Це дає можливість дитині швидше одужати, а батькам — більше надії. Поруч, потримався — і йому легше, і тобі».