Вихід ближче, ніж здається. Що сталося на виборах у Великій Британії — і що це означає для країни?
На перший погляд, ранок 12 грудня в Манчестері вирізняється хіба морозною похмурістю. Насправді ж цього зимового дня вирішується майбутнє всього Сполученого Королівства: країна проводить дострокові вибори — другі за останні три роки, як триває поки безуспішний процес її виходу зі складу Європейського Союзу.
Джеймс неохоче погоджується дати коментар — поспішає на роботу, бо мав відстояти в довгій черзі на дільниці.
«Відчуваю оптимізм, бо явка висока, до дільниці довга черга, — посміхаючись, говорить він на камеру. — Обнадіює те, що люди приходять, голосують, приймають власне рішення — і в нас є шанс покласти край владі консерваторів».
Манчестер — робітниче місто на півночі Англії — традиційно прихильне до лейбористів. Вони кілька десятиліть поспіль перемагали на трьох тамтешніх округах.
На Джеймса, як і на більшість манчестерців, наступного дня чекали не надто втішні новини.
Консервативна монобільшість
Екзитпол телеканалів BBC, ITV і Sky News спрогнозував владній Консервативній партії на чолі з чинним прем’єром Борисом Джонсоном 368 місць із 650 — востаннє такий високий результат «торі» показували лише за прем’єрства Маргарет Тетчер. Результати підрахунку голосів на всіх 650 мажоритарних округах показали не надто відмінні від екзитполу результати: у партії Джонсона 365 місць, що все одно дає їй переконливу більшість у 80 голосів.
Для порівняння: останнє перед днем голосування опитування соціологічної служби YouGov прогнозувало Консервативній партії більшість у 28 голосів.
Одразу після оголошення попередніх результатів Джонсон заявив, що його уряд отримав «новий потужний мандат для вирішення Brexit».
«Гадаю, що ці вибори стануть історичними і нині дають нам, новому уряду, шанс виконати демократичну волю британського народу», — заявив прем’єр.
«Get Brexit done», або ж «вирішити Brexit» — таким було ключове передвиборче гасло консерваторів. На відміну від решти партій, вони запропонували виборцям зрозуміле і чітке рішення проблеми, що вже понад три роки домінує в політичному й суспільному житті британців. У Джонсона є угода, яку погодили 27 країн-членів ЄС. Є й дата, до якої він пообіцяв втілити Brexit — 31 січня 2020 року.
На цих виборах Brexit переважив усе.
Ані небажання Бориса Джонсона давати інтерв’ю і брати участь у дебатах на тему зміни клімату; ані відмова публікувати доповідь про можливе втручання Росії в британські вибори; ба навіть дружба з «токсичним» для британців Трампом — ніщо з цього не завадило його Консервативній партії здобути рекордну за останні 30 років кількість голосів.
Поворот не туди
Натомість лейбористи на чолі з Джеремі Корбіним зазнали дошкульної поразки. Вони залишатимуться другою за величиною партією Палати громад — але втрачають 59 місць порівняно з парламентом попереднього скликання. Це найгірший результат Лейбористської партії за останні 84 роки. Програли лейбористи навіть у деяких округах, де їх традиційно підтримували, — так званій «червоній стіні», що тягнеться на півночі Англії.
Чим далі тягся Brexit, тим очевиднішою була відсутність чіткої стратегії Лейбористської партії з його вирішення. Лідер політичної сили — євроскептик за переконанням — під час референдуму 2016 року неохоче виступав за збереження членства країни в ЄС — а потому позиціонував свою партію як об’єднувача інтересів обох таборів Brexit.
На практиці це означало відкидання угоди про вихід із ЄС, укладених як Терезою Мей, так і Борисом Джонсоном, обіцянку ще однієї угоди (незрозуміло, наскільки б вона мала відрізнятися від попередніх) і проведення референдуму, на якому Лейбористська партія б дотримувалася нейтралітету — не виступала б ані за збереження членства в ЄС, ані за відмову від нього.
Звісно, це була не єдина причина падіння й без того низького рейтингу особисто Корбіна. Йому вкотре пригадали прояви антисемітизму в його партії, щодо яких розслідування ведеться ще з початку року. Питання викликало й отримання ним доступу до таємних документів британського уряду, які начебто свідчили про бажання Джонсона дозволити Сполученим Штатам приватизувати британську Національну службу охорони здоров’я.
Після оголошення екзитполу Корбін заявив, що на наступні вибори Лейбористську партію поведе не він. А на керівництво політичної сили чекатимуть серйозні обговорення.
Окрім лейбористів, невдача спіткала й проєвропейську Ліберал-демократичну партію, яка отримає всього 11 мандатів — на один менше, ніж до того. Її очільниця Джо Свінсон навіть не пройшла по округу, від якого висувалася, і майже одразу оголосила про свою відставку з посади лідера політичної сили. За іронією долі, Свінсон обрали керівницею ліберал-демократів наступного дня після обрання лідером консерваторів Джонсона. А ще вона не приховувала своїх прем’єрських амбіцій.
А ще вже точно відомо, що до парламенту не потраплять ані «Партія Brexit», ані «Партія незалежності Сполученого Королівства» — дві політичні сили, які виступали за «жорсткий» вихід країни з ЄС без жодних умов.
Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.
Надія помирає останньою
Окрім консерваторів, посилила свої позиції й Шотландська національна партія — її представники перемагають у 48 з 59 округів, де вони виставили кандидатів. Лідерка партії та перша міністерка Шотландії Нікола Стерджен, як і Джонсон, заявила про «новий і посилений мандат» — але в її випадку він стосується проведення другого референдуму за незалежність регіону.
«Я не претендую на те, що кожен, хто проголосував учора за Шотландську національну партію, обов’язково підтримує незалежність Шотландії, але ці вибори засвідчили значну підтримку вибору нею свого майбутнього, а також відсутність потреби миритися з консервативним урядом, за який ми не голосували, і приймати існування нашої держави за межами ЄС», — заявила вона після оголошення попередніх результатів.
Щоправда, навряд чи це допоможе шотландським націоналістам повторити референдум 2014 року: Борис Джонсон і раніше категорично відкидав таку можливість для Шотландії, а нині, маючи достатньо голосів для втілення свого плану Brexit, — і поготів. Утім Стерджен отримала додатковий важіль впливу на політикум у Лондоні та суспільну думку — а отже, «шотландське питання» принаймні на деякий час стане одним із головних на політичному порядку денному країни.
Поки шотландці прагнуть залишитися в складі ЄС, британський прем’єр обіцяє швидко покінчити з Brexit. А часу й справді обмаль: бо після 31 січня 2020 року Велика Британія матиме менше року часу, аби узгодити з Євросоюзом майбутню торговельну угоду.
«Одинадцять місяців для отримання торговельної угоди з Великою Британією — це замало для ЄС. Перемовини з тією ж Канадою тривали шість-сім років, перш ніж вона підписала комплексну торговельну угоду», — пояснює в коментарі hromadske британський журналіст Стефан Яєчник.
Новий глава Європейської ради Шарль Мішель заявив, що очікує схвалення угоди про Brexit у британському парламенті в найближчі тижні, і додав, що ЄС готовий до торговельних перемовин.
***
Спостерігаючи за оголошенням екзитполів та перших результатів виборів, Джеймс очевидно засмучується. Він, однак, визнає, що консерватори зробили неймовірну роботу з об’єднання свого електорату та нових прибічників в обличчі затятих прихильників Brexit.
Та й в решти манчестерців, незважаючи на очевидну прихильність до лейбористів у місті, великих ілюзій щодо результатів не було.
«Усі, з ким я спілкуюсь, мають схожі погляди, схожі пріоритети… Тут зазвичай більше голосують за лейбористів. Але це змінюється, коли потрапляєш у більш заможні райони, де мешкають здебільшого консерватори. Тож я не думаю, що мені сподобається результат цих виборів», — сказала hromadske мешканка Манчестера Лора.
Чи приведе наступний розвиток подій до продовження періоду безладу та полярності серед регіонів, чи, навпаки, щойно отримана монобільшість в парламенті закінчить політичну невизначеність, — покаже час. Але, судячи хоча б лише з настроїв трохи північніше, в Шотландії, вже можна зрозуміти, що Brexit, який тепер здається набагато більш реалістичним, може бути не останньою великою зміною в найближчому політичному майбутньому Сполученого Королівства.