Викрадені кадети і коледж-примара
У квітні 2022-го Херсонська державна морська академія евакуювалася до Одеси. У Херсоні ж росіяни розпочали власну вступну кампанію — до окупованого коледжу. Вдалося набрати близько 50 підлітків-херсонців. На початку жовтня 2022 року, перед самим контрнаступом ЗСУ, цих курсантів незаконно депортували до Криму. А вже в січні 2023-го декого з них переправили до тимчасово окупованого селища Лазурне на Херсонщині.
Коли ми з'ясовували долю решти, більшість наших співрозмовників прагнули поділитися своїми свідченнями, щоб сприяти пошуку й поверненню дітей. Проте кожен свідок мав власні побоювання щодо публічності. З міркувань безпеки ми зберігаємо анонімність деяких джерел.
Випадкова пасажирка
Пенсіонерка Марина переживала окупацію в Херсоні разом зі своїм чоловіком. Вони бачили танки, озброєних окупантів. Боялися. Але життя тривало, і у квітні 2022-го подружжя спробувало здійснити свою першу подорож в окупації: з дому в центрі міста на дачу на лівому березі. За тих умов мандрівка на 40 кілометрів могла зайняти кілька годин.
«Щоб подолати цей шлях, потрібно було постійно дивитися на обличчя росіян на блокпостах. Вони намагалися бути чемними. Але ми відчували огиду до них, 一 ділиться спогадами жінка. 一 Ми добиралися на дачу катером із річкового порту в Херсоні до Голої Пристані. Був розклад, люди переправлялися туди-сюди в різних справах».
Проте одна подорож запам’яталася їй особливо.
Восени 2022-го херсонці як ніколи очікували звільнення міста. Окупанти також відчували небезпеку й потроху готувалися до відступу. Після харківського контрнаступу ЗСУ у вересні та жовтні росіяни дедалі частіше почали вивозити українців на лівий берег Дніпра.
Тим часом Марина запланувала чергову поїздку на дачу. Прийшовши одного дня до порту, жінка побачила оголошення, що розклад руху суден змінили. Наступний рейс очікувався нескоро, у порту було малолюдно. Марина побачила порожній теплохід із викинутим трапом. На вході не було капітана, який мав збирати оплату за проїзд, як це було зазвичай.
«Не було в кого спитати, куди прямує теплохід. Але судна могли йти або до Голої Пристані, або до Олешок, головне 一 на лівий берег. Обидва варіанти мені підходили. Тож я вирішила зайти та почекати відправлення всередині», 一 згадує жінка.
Того дня оплату за проїзд у Марини так ніхто і не взяв. Жінка проїхала «зайцем» і стала випадковою пасажиркою на теплоході, на якому вивозили українських дітей.
Спецрейс
Коли Марина сіла на теплохід, до нього стала наближатися велика колона підлітків із наплічниками.
«Їх було справді багато, тих хлопчиків. Мене це вразило. Ціла велика колона. І раптом вони почали заходити на цей катер», — пригадує жінка.
Коли всі нарешті всілися, то вільних місць на судні не залишилося.
Це був річковий теплохід «Роман-Кош». Марина згодом упізнала судно, яким перевозили дітей і пасажиркою якого вона тоді теж була.
Проректор з навчально-виховної роботи ХДМА Олександр Шумей розповів, що палуба такого теплохода вміщує приблизно 150 людей. Але, за словами жінки, окрім хлопців-підлітків, яким на вигляд було 14-17 років, цим рейсом також перевозили близько 30 дітей молодшого шкільного віку, яких супроводжували чотири жінки. Отже, саме підлітків могло бути близько сотні. Марина спитала в однієї гарно вбраної жінки, що це за хлопці. Та відповіла, що це учні Морської академії, які їдуть на відпочинок до Криму.
Марина стверджує, що деяких хлопців проводжали батьки: «Вони доводили їх до катера, віддавали якісь документи людям, що супроводжували колону. Ймовірно, вчителям коледжу. Коли всі діти зайшли, я думала, що мене, мабуть, висадять, бо явно, що це 一 спецрейс».
А втім, жінка залишилася на палубі, а теплохід швидко дійшов до причалу Олешок.
В Олешках на березі Марина побачила багато великих міжміських білих автобусів, до яких і почали садити дітей.
«Я вже бачила ці автобуси в центрі Херсона. Це з Криму. Саме такими автобусами росіяни вивозили херсонців із центру міста влітку, 一 згадує жінка. 一 Їх було десь 10-12, багато».
Саша
Олександр також був одним із пасажирів того спецрейсу. Але не випадковим. Його разом з одногрупниками вивозили до Криму. Пунктом призначення було місто Євпаторія.
Уперше ми зідзвонились із Сашком у день його народження 一 15 січня 2023 року. Голос у хлопця був сумний. Своє свято зустрів без подарунків, уваги та в цілковитій невизначеності щодо найближчого майбутнього. На той час він чотири місяці не бачив маму та рідних.
Хлопця разом з іншими вже вкотре перевезли до нового місця утримання — селища Лазурне Скадовського району, що на окупованій частині Херсонщини. Дехто з хлопців уже не хотів повертатися на підконтрольну уряду територію, але Сашко повторював, що повернеться та піде служити в ЗСУ.
Батьки мали власні несхожі та складні причини влаштовувати дітей до навчальних закладів окупантів. Були такі й у Сашкової матері, Олени. Її сину-курсанту пообіцяли стипендію, повне забезпечення житлом та їжею на час навчання. Жінка розуміла, що такі умови покривають усі гострі потреби для родини. Життя в окупації було важке.
Сашко розказав, що став курсантом першого курсу, жив у гуртожитку, трохи вчився і нерідко чув агітацію «педагогів» про можливість поїхати відпочивати до Криму. Хлопець не опирався майбутній подорожі, адже вірив, що поїздка на окупований півострів 一 лише на два тижні. Як і багато інших дітей, він узяв із собою мінімум речей.
Того дня, коли Марина на теплоході з дітьми дісталася лівого берега Дніпра, Сашко зателефонував мамі й сказав: «Мамо, я в Олешках. Нас везуть до Криму».
Олена стверджує, що не давала дозволу так званій адміністрації коледжу на вивезення сина з Херсона: «Він просто зателефонував мені та поставив перед фактом. Але й до того багато разів нагадував, що скоро вони дійсно поїдуть до Криму».
У день вивезення дітей Олені зателефонував один із кураторів коледжу — херсонець Роман Науменко. За її словами, він просив жінку приїхати та підписати письмову згоду на поїздку сина. А втім, насправді на згоду ніхто не чекав — вже за кілька годин після того дзвінка діти були на шляху до Євпаторії.
Тим часом його брат і «колега» Артем Науменко поїхав разом із дітьми й ще кілька тижнів запевняв Олену, що з Сашком усе добре. Наприкінці жовтня, коли мама почала вимагати повернути сина до Херсона, Артем Науменко перестав виходити на зв'язок.
«Викладач фізичної культури» та за сумісництвом «командир екіпажу в роті курсантів» Артем Науменко був останньою дорослою людиною, з якою контактувала Олена щодо долі сина.
Коледж-примара
Херсонську державну морську академію «зареєстрували» як юридичну особу в російському реєстрі ще в червні 2022-го, на четвертий місяць окупації. Перед початком нового навчального року з будівлі головного корпусу напис українською зірвали й почепили триколор.
Уже після звільнення Херсона до рук українських правоохоронців потрапили документи російських «освітян». Деяку інформацію оприлюднили українські педагоги, які наразі працюють в переміщеній Академії в Одесі. Так, зокрема, стало відомо, що до коледжу зарахували 159 хлопців.
Однак на «урочистій лінійці» у вересні, відео з якої виклали в Telegram-каналі окупантів, можна побачити не більш як пів сотні кадетів. Очевидці тих подій підтвердили приблизно таку саму кількість учнів. Ці ж свідки зазначили, що кілька десятків новобранців-курсантів були жителями окупованого Криму, яких привезли до Херсона.
Ймовірно, трохи менше як третина зі списку зарахованих курсантів могли бути «мертвими душами». Їх могли додати заради надання навчальному закладу більшої легітимності та створення «картинки» для пропаганди.
За даними фінансових документів окупаційного керівництва закладу, щомісяця на діяльність Морської академії виділяли майже 10 млн рублів (близько 5 млн грн). Ці кошти ділили між собою 298 працівників, які існували винятково «на папері». У цьому списку 一 самі лише громадяни України і тільки кілька прізвищ із паспортами, виданими в російському Челябінську.
Ім’я змінене з міркувань безпекиВолодимир — один з учителів, який прийшов працювати до закладу після його окупації росіянами, — розповів, що насправді персоналу в Морській академії було від сили сотня.
Чоловік каже, що не хотів працювати з окупантами, але мав годувати родину. Він працював саме росіяни зберегли український поділ усередині інституції, однак як функціонувала за окупантів сама Академія, де студентами є повнолітні, невідомов коледжі Академії. Стверджує, що курсантів також було небагато. Володимир розмовляв із ними здебільшого не під час занять, а в гуртожитку. Там же, розповів Володимир, було й кілька російських військових-охоронців.
«Я ніколи не агітував дітей виїжджати з Херсона, ми не піднімали це питання взагалі, 一 каже він. 一 Розумів, що це шлях в один бік. Коли ми були разом, розмовляли про флот, про море та науку».
Агітувати підлітків поїхати на «оздоровлення» до Криму в коледжі почали з перших днів жовтня. 6 жовтня 2022-го окупаційна влада оголосила позапланові канікули. Володимира викликала «завуч молодших дітей» Галина Досенко й запропонувала чоловіку супроводжувати хлопців у поїздці на півострів. Той відмовився.
«Одного разу, 一 каже чоловік, 一 на чергування в гуртожиток мене ніхто не викликав. Тому що дітей не було, їх вивезли».
До великої війни новоспечена «завуч» Галина Досенко намагалася збудувати політичну кар'єру й пересісти з крісла шкільної чиновниці до Херсонської обласної ради. 2020 року вона намагалася потрапити туди за списком Володимира Сальдо — триразового міського голови Херсона, колишнього нардепа, а після початку повномасштабного вторгнення — колаборанта. До ради Досенко не пройшла, але прилаштувалась у реаліях російської окупації.
Курсант Сашко — один із тих, кого привезли на теплоході в Олешки, — пригадав, що бачив Галину Досенко на тому спецрейсі. Так звана завуч коледжу супроводжувала дітей аж до Євпаторії. Переконавшись, що хлопці влаштувалися на новому місці, вона повернулася до ще окупованого Херсона, але знову виїхала перед контрнаступом.
Табори розлуки
Після вивезення з Херсона Сашка разом з іншими курсантами поселили в євпаторійському таборі «Дружба». Цей заклад наразі входить до так званого російського державного підприємства «Сонячна Таврика».
Тим часом українські військові вже звільнили правобережжя окупованої Херсонщини. Дніпро став лінією фронту, тож вільний переїзд із лівого на правий берег став неможливий.
Олена розповідає, що спочатку синові в Криму сподобалось: «Він був дуже щасливий побачити море, надіслав мені фото та відео з пляжу, шкодував, що не можна купатися, бо холодно».
росіяни всіляко намагалися розрадити дітей: возили до Сімферополя, влаштовували походи до цирку та на екскурсії. Сашко розповідав, що навчалися вони онлайн, проте в наших розмовах ніколи не наголошував на процесі навчання.
Більшість батьків підлітків, з якими ми змогли поспілкуватись, кажуть: діти в такому віці вбачають у можливості поїхати без батьків деінде певні пригоди, вони не оцінюють це як загрозу і можуть піддатися впливу проросійської пропаганди.
Згодом дітей у «Дружбі» стало меншати. Батьки намагалися забирати своїх дітей самотужки чи то з Криму, чи то з Херсона та області, бо окупанти кілька разів перевозили підлітків.
Приблизно на початку грудня 2022-го невелику групу кадетів перевезли до іншого євпаторійського табору в системі «Таврики» 一 «Лучистий». Там хлопці зустрічали Новий рік та дивилися звернення Володимира Зеленського.
«Саша скаржився, що в “Лучистому” їх погано годували, певно, вже почав сильніше сумувати. Аж раптом у січні висилає мені відео з автівки й пише, що їде десь на Херсонщині», 一 згадує Олена.
Так Сашко й шестеро його однокурсників знову опинилися на окупованій Херсонщині. Тепер 一 поряд зі Скадовськом, у селищі Лазурному. Тоді маму та сина розділяло лише 60 кілометрів, але між ним пролягала лінія фронту.
Зрадниця з відзнаками
Навіщо курсантів коледжу окупованої «мореходки» колаборанти привезли назад на Херсонщину 一 невідомо. Хлопців розмістили в місці, яке на мапах позначене як хостел. Сашко розповів, що кожного ранку за ними приїжджав автобус і віз на навчання до найближчої школи. Там вони часто бачили так звану ректорку Морської академії Анну Тіхосову.
Окупанти призначили її ще влітку. Нагороджена численними почесними грамотами від Кабміну, МОНу, ХОДА та Херсонського національного технічного університету, професорка Тіхосова, за даними ЗМІ, була однією з організаторок проведення «референдуму» у стінах Академії.
«Якось ми говорили із Сашком, коли він вже був у Лазурному. І він розповідав, що якісь “педагоги” сказали хлопцям, що скоро навчання припиниться та їх будуть учити стріляти й стояти на блокпостах проти “нациків”. Тоді я вирішила їхати за сином», —каже мама хлопця Олена.
Поки жінка долала п’ятиденний виснажливий шлях на окупований лівий берег Херсонщини через кілька країн ЄС, росію та окупований Крим, ми тримали зв'язок із Сашком, який чекав на матір. Хлопець сказав, що Тіхосова не відпустить його, бо мамі начебто не вистачає довідки про те, що вона — мати-одиначка. Зрештою, заручившись підтримкою російських військових, ректорка тримала матір і сина в Лазурному ще дві доби. Лише після тривалих умовлянь та дзвінків до різноманітних інстанцій родина нарешті виїхала до безпечної країни Європи.
Доля інших херсонських курсантів, як перебували в Лазурному в лютому, залишається невідомою.
***
22 березня 2023 року до підконтрольної частини України з того ж таки табору «Лучистий» у Євпаторії повернулися Жанна та її п’ятнадцятирічна дочка Марія.
У жовтні 2022-го з окупованого Херсона Машу вивезли разом з її однокласниками на черговому депортаційному теплоході. Теж під приводом «двотижневого відпочинку в літньому таборі». Жанна пригадує, що того дня порт був усіяний дітьми: «Здавалося, там були всі діти Херсона».
Жінці вдалося забрати дочку з табору «Лучистий», де певний час жив і Сашко. У березні там залишалося ще щонайменше 60 українських дітей.
Матеріал створений командою Лабораторії журналістики суспільного інтересу в межах The Reckoning Project — ініціативи українських та міжнародних журналістів, аналітиків, юристів із документування воєнних злочинів.
Авторка: Вікторія Новікова