«Впихнути невпихуєме»: чому молоді не заходить політика?

Знаєте, що таке сортер? Це така різнокольорова дитяча іграшка з фігурками різних геометричних форм, які потрібно вставити у відповідної форми дірочку. Кажуть, розвиває дрібну моторику і логічне мислення. Шкода, що радянська педагогіка не додумалася до сортерів років 40-50 тому, коли більшість наших кандидатів у депутати були малими і симпатичними. Бо виникає враження, що вони всі як один намагаються запхати зірочку в кружечок, а воно не лізе.

Ще одне враження: молодь 18-25 — це для наших політиків аж надто складна дірочка. Вони навіть не намагаються добирати до неї правильний геометричний ключик: ці загадкові й невловимі юні виборці живуть власним, а не телевізійним життям, їх не упіймаєш на гречку, їм начхати на пенсії, субсидії чи ціни на газ. Вони щиро вірять, що будуватимуть своє майбутнє власноруч, окремо від держави чи політиків — стрьомних дядечок і тітоньок в офіційних костюмах із добрими передвиборчими очима.

До того ж, ці молоді — геть не надійна аудиторія, вони звикли до інформаційної аеродинамічної труби й суцільної чехарди з різноманітних хайпів. У них десять маленьких кумирчиків на день замість зручного і звичного одного на віки, як у старшого покоління виборців. Тому їм легше нав’язати аполітичність, аби вони не псували електоральної картини і не заважали пенсіонерам обирати собі майбутнє. І це несправедливо, нечесно, неконструктивно і так не має бути.

Ми хочемо розібратися з нашою молоддю: що вона собі думає? Чи збираються хлопці та дівчата, яким цього року вже можна вперше голосувати, скористатися своїм конституційним правом обирати президента країни? Чи є серед цьогорічних кандидатів хоча б хтось, хто теоретично може бути тою зіркою чи півмісяцем, що зайде у відповідне віконце? Чи сподіваються вони на такий щасливий збіг узагалі? І якщо ні, хто має нас усіх рятувати від занепаду й руїни?

Ми почали шукати героїв. Вирішили, що це мають бути п’ятеро молодих людей у віці від 18 до 25 років, що живуть у різних регіонах України. І вони повинні бути різними настільки, щоб їх неможливо було уявити разом за одним столом у кафешці. Ми не претендуємо на статистичну репрезентативність, у нас кейс-стаді. Ми не спонукаємо наших героїв брати долю у власні руки й бігти на вибори, не намагаємося їх просвітити чи перевиховати. Ми спостерігаємо, як вони спостерігають. У кожного буде свій підопічний, «під’янгольний», піддослідний кандидат у президенти, що й буде головним об’єктом їхніх спостережень на найближчі пару місяців. Ми вирішили, що вони стануть бебісітерами для своїх «президентиків», тобто уважно дивитимуться, аби їхнє «мале й дурне» не накоїло біди собі й іншим. І як це зазвичай буває із бебісітерами, вони не обирають собі дитинча самі. Який є, такий є, і треба його пильнувати. Треба випробувати його за допомогою сортера, з’ясувати, як у нього із дрібною моторикою та логічним мисленням? Чи може він влучити зірочкою в зірочку, а кружечком у кружечок? Чи пхає все куди попало, або взагалі до рота?

Ми знайшли їх, наших героїв. Вони виявилися ще цікавішими і більш різноманітними, ніж ми могли мріяти. Тепер вони — головні герої нового документального серіалу, або ж навіть реаліті-шоу на Громадському. Воно називається «Бебісітери президента», перший епізод виходить у середу, 6 березня, о 18:00. І далі щотижня, аж доки у нашої країни буде новий президент. Ну, тобто ми поки що не знаємо, чим це все закінчиться — як наш проект, так і президентські перегони. Одне слово: подивимось) а поки що наше промо.