«Встигла лише подумати, що він не впишеться у поворот». Курсантки про ДТП з п’яним майором
25 серпня п’яний майор Збройних сил України серед білого дня на території військової медичної академії з розгону наїхав і скалічив трьох молодих дівчат. З того дня минає місяць. Курсантки досі перебувають на лікуванні. Попереду в них тривала реабілітація.
Майор Володимир Холодний до кінця жовтня пробуде у СІЗО. У справі триває слідство. Розповідаємо, як минув цей місяць для дівчат, коли розпочнеться їхня реабілітація, що кажуть представники військової академії та адвокат майора.
«Захотів фартонути перед молодими дівчатами»
«Минуло рівно чотири тижні, як все відбулося. Мені трохи довше доведеться проходити лікування, ніж дівчатам», — каже Саша Гуй. У неї найважчі серед дівчат травми — ампутація лівої гомілки та пошкодження правої ноги. Момент аварії дівчина пам'ятає добре. Розповідає, що спочатку майор підходив до дівчат, що стояли в черзі за формою, намагався зав’язати розмову з деякими, а потім зник.
«Він захотів фартонути перед молодими дівчатами. Під’їхав вже на машині. Так близько до нас, що ми навіть відійшли. Опустив вікно, увімкнув музику. Я це дуже добре пам'ятаю. Потім знову зник. Вже наступний раз був фатальним. Я з кимось говорила, потім повернулась, побачила, що він їде, і лише встигла подумати, — він не впишеться в цей поворот. Він їхав швидко і збив нас», — згадує Саша.
Попри важкі травми дівчата перебували у свідомості: «Коли приїхала швидка — був хаос. Мене запхали у швидку, ніхто навіть не зафіксував мої кінцівки, я трималася і думала, що вони будуть літати по всій швидкій», — розповідає дівчина.
Адвокат майора Холодного Олександр Навродський говорить, що Холодний визнає свою провину, тому прийме будь-яке рішення суду: «Він сам каже, що крім власних дітей, у нього з’явилися ще діти, за яких він тепер повинен нести хрест по життю. Він вважає, що має доглядати їх та допомагати».
Військово-медична академія, на території якої трапилася ДТП, вже завершила свої внутрішні розслідування. За словами керівника закладу Валерія Савицького, зібрані матеріали передали у військову прокуратуру. Чотирьох офіцерів подали на звільнення.
«Як випустили нарешті на вулицю, я просто втікала з палати»
«Вже майже тиждень я сама пересідаю на візок, миюся сама, можу щось одягнути, помити посуд. Після реанімації ми були на різних препаратах, було тяжко. Зараз вже більш-менш стабільно», — продовжує Олександра Гуй.
Ми зустрічаємося з дівчатами на території Головного військового клінічного госпіталю, де вони проходять лікування. Віднедавна дівчата можуть гуляти на вулиці. З моменту аварії їхній стан поступово покращується, однак ще декілька місяців вони перебуватимуть тут на лікуванні.
«Мені раніше за всіх дозволили гуляти. Через тиждень після травми дозволили на пів години вийти на вулицю», — розповідає інша потерпіла Галина Николин. Першим часом дівчині було важко навіть підняти шию. Тепер вона рухається майже без болю.
Незважаючи на подію, Галина так само хоче закінчити навчання в медичній академії. Поки що, під час лікування, дівчата не можуть навчатися навіть дистанційно. В академії запевняють, — після реабілітації створять всі умови, щоб вони продовжили вчитися.
Третя потерпіла, Тетяна Ніколаєва, вже навчилася виходити на вулицю з милицями: «Я все далі й далі рухаюсь, — дуже хочу додому. Я сильно скучила, настрій бойовий».
Таня розповідає — зараз вони з дівчатами намагаються багато відпочивати.
Зараз більшість часу у госпіталі дівчата відпочивають. Їм потрібно відновлювати сили. До обіду вони проходять лікувальні процедури, а після мають вільний час.
«Я з села, я до хати заходила лише спати. Мене як випустили нарешті на вулицю, я просто втікала з палати», — продовжує розповідь Тетяна. Каже, що тут у госпіталі виникли думки стати реабілітологом. «До нас приходять багато хлопців одноногих, часом і безногі, але приходять, вони нас також настільки надихають, мені здається, що мій приклад, як лікаря-реабілітолога, також одноногого, буде надихати».
Однак далеке майбутнє дівчата не планують. Головна мета для них зараз — пройти лікування і реабілітацію. «Решту можна вирішити, коли будемо більш мобільними», — додають на прощання.