Втікачі з Південної Осетії. Як живуть біженці в грузинському поселенні Хурвалеті

Біля повороту на село Ахалі Хурвалеті Горійського району — грузинський пост. З метою безпеки тут зупиняють всіх, перевіряють документи, з'ясовують мету і тривалість поїздки. Ми — не виняток. Повідомили, що журналісти, їдемо у службових справах.

«За два кілометри від Ахалі Хурвалеті — дротяні огорожі, будьте обережні», — попередив один з поліцейських і дозволив продовжити шлях, поточнивши на прощання, що в поселенні біженців про нашу безпеку подбають правоохоронці.

Це зона конфлікту. Село Ахалі Хурвалеті з'явилося в 2009 році. Це одне з поселень, побудованих грузинською владою для людей, які позбулися домівок, людей, вигнаних з рідних місць проживання під час і після серпневої війни 2008 року.

Ахалі Хурвалеті — це 139 котеджів. Поселення розташоване в 20 кілометрах від Горі, біля самого адміністративного кордону з Південною Осетією.

Полудень. Не просто спекотно, тут пекло. Потроху віддаляємося від автомобільної магістралі. Наша машина їде грунтівкою, піднімаючи навколо себе хмари пилу.

Поселення з будинками впритул один до одного видно здалеку. Всі котеджі однакові — з бежевими стінами і сірими дахами.

«Ви, мабуть, приїхали подивитися на дротяні загорожі?» — запитує Іза, яка зустріла нас біля першого ж котеджу, і пропонує послуги провідника поселенням.

Ізо Окропірідзе 33 роки. Доки ходимо вузькими вуличками села, вона розповідає свою історію. Іза — професійний філолог, вищу освіту отримала в Цхінвалі. Там у неї було багато друзів, але сьогодні зв'язку з ними немає.

До війни 2008 року Іза жила в селі Дісеві, у великому двоповерховому будинку. Вісім років не бувала там.

«Знаю тільки, що мого будинку вже немає. Спалений і розорений. У нас був хороший садок, багато фруктових дерев, хороший город. Напевно, все висохло — навряд чи хтось доглядає за господарством», — говорить вона.

Війна перевернула її життя. Зараз Іза бере участь у різних проектах і займається вирішенням проблем біженців в Ахалі Хурвалеті.

Неподалік — правоохоронці, які, якщо не підслуховують, то дуже уважно спостерігають за нами.

Іза каже, що поліція постійно патрулює поселення.

«Ми до них вже звикли. За два кілометри — росіяни стоять, хтось же повинен нас захищати?!»

Так звані дротяні загороджі непокоять місцевих.

Для позначення так званої межі Південної Осетії російські військові по всій лінії адміністративного кордону встановлюють стовпи і дротяні загорожі.

Цей процес став інтенсивнішим після 2013 року і вкрай болючим для людей, які проживають біля адміністративного кордону. Десятки грузинських сімей в результаті встановлення рубежів опинилися по той бік, повністю відірваними від території, контрольованої Тбілісі. Інші втратили пасовиська і сільськогосподарські угіддя.

Фото: Гурам Мурадов

У грузинських ЗМІ часто трапляються публікації про затримання громадян Грузії за незаконний перетин кордону. Людей потім, як правило, переводять у цхінвальський ізолятор.

«Скажімо, корова перейшла за дріт і йдеш, щоб пригнати її назад. Ось це і називається «незаконним перетином кордону»… Так потроху наближаються до нас, що іноді здається, що одного дня прийдуть і звідси теж виженуть нас», — до розмови долучається Тамарі, біженка з села Ксуїсі.

Тамарі показує нам свій трикімнатний будинок, такий, як десятки інших в цьому поселенні.

«Дивіться, все розхитане. Поспіхом будували, і неякісно вийшло», — говорить вона, вказуючи на тріщини в стінах і провалену підлогу.

За словами Тамарі, більшість будинків поселення в такому стані.

«У нашій сім'ї шість осіб, а доводиться фактично жити в одній кімнаті. Підлоги провалилися і в інших. Нам обіцяють відремонтувати, але нікого не видно».

У сім'ї Тамарі ніхто не працює. Вони живуть на виплати для біженців — 45 ларі (приблизно $23 — hromadske) і на гроші, зароблені від сезонного продажу фруктів і овочів зі своїх крихітних ділянок, виділених урядом. Її 83-річна мати ледве пересувається, чимало грошей витрачають на ліки.

«Але жодної скарги від мене б не почули, якби у нас була вода. Насадили б садів, своєю працею впоралися б зі злиднями…» — говорить Тамарі.

Дефіцит води — головна проблема. Раніше цей край славився врожаями фруктів і овочів. Сьогодні ж в селах зони конфлікту не вистачає питної води, не кажучи вже про воду для поливання.

У кожному дворі на видному місці встановлені блакитні резервуари, з яких люди набирають воду.

«Кожен день починається з наповнення цих бідонів. Це хіба життя?» — Нарікає Тамарі.

Водна проблема тут виникла після 2008 року. Справа в тому, що витоки водних каналів розташовані на південно-осетинському боці. Після війни їх перекрили, і десятки сіл на боці Грузії залишилися без води. Незважаючи на те, що в Хурвалеті крихкий мир і безрадісно, ​​життя все ж не зупинилося.

Якщо в перші повоєнні роки місцеві біженці вважали поселення тимчасовим і про облаштування не дуже дбали, то сьогодні тут зовсім інша картина.

«Моє село і рідну домівку нічого не замінить. І думати не хочу про те, що ніколи їх не побачу. Впевнений, що повернуся, але до цього жити ж якось треба... Іноді починаю звикатися з думкою про те, що сьогодні мій дім тут. Діти ростуть, на ноги їх ставити потрібно», — немов виправдовується Беглар Зурабішвілі, у котеджі якого жваво. Хтось носить воду, інші — цеглу, треті готують цементний розчин. Беглар вирішив добудувати до котеджу ще одну кімнату, сусіди допомагають.

Поряд на лавці сидять чоловіки і жінки. Місцева біржа. Питаю про майбутні вибори.

«Які ще вибори? — Награно зображують вони подив. — Раніше ми хоча б чули якісь обіцянки — одне, друге, а зараз і цього немає», — каже літній чоловік.

«Та зажди ще, до жовтня є час, встигнуть навішати локшину на вуха, але хто їм вірить. Ніякого покращення за ці чотири роки ми не відчули. Тільки гірше стало. Будинки ось-ось нам на голови обваляться, ні води немає, ні каналізації, змучилися, але кому до цього є діло», — відповідає молодший сусід.

Згадують, що під час минулої виборчої кампанії деякі з жителів Ахалі Хурвалеті вступили в різні партії, сподіваючись заробити на виборах в якості спостерігачів або на дрібній роботі на виборчих дільницях.

«І зараз так буде, людям робота необхідна і зарплата, а так не дуже то й потрібні їхні партії!»

Особливо запеклі суперечки викликала тема російсько-грузинських відносин. Іза вважає, що зближення з Росією ні до чого хорошого в Грузії не призведе, оскільки Росія — окупант, і її мета — окупація всієї Грузії.

З нею погоджується Джемал Махніашвілі:

«Росія — ворог. Як можна думати про дружбу з ворогом твоєї батьківщини», — говорить він.

«Ні, Європа з Америкою сильно допоможуть! Якщо хтось не з'явиться, здатний з Росією відносини налагодити, Цхінвалі нам воду ніколи не розблокує, і будемо так сидіти до кінця віку», — емоційно вклинюється в розмову Валіко Толіашвілі.

Вечоріє. Погода змінюється. Схоже, збирається дощ, тому поспішаємо. На зворотному шляху зупиняємося у доглянутому дворі з охайно вистриженим газоном, квітучим розарієм, з висячими на перилах балкону квітковими горщиками — в усьому відчувається турботлива рука господині.

Тут живе Віолетта Хозашвілі. Радо запрошує пройти нас у двір. Знає, що ми — журналісти, і хоче про щось сказати:

«67 років мені. Працюю педагогом. Нити і скаржитися не люблю, але одне прохання до вас — найбільше дітей шкода. І молодь. У них ані роботи немає, ані розваг. Може, зумієте донести до влади, щоб проблемами молоді зайнялися. Може, хоча б дитячий садок тут відкриють. У нас стільки малюків в поселенні, шкода їх».

/Цей матеріал опубліковано в рамках інформаційного партнерства з JAMnews