«Я була «особливо небезпечною» і готувалась до суду, а не до обміну» — Марія Варфоломєєва

Марію Варфоломєєву обміняли поблизу Щастя 3 березня. А вже 9 березня у Києві Марія відсвяткувала свій 31-й день народження в оточенні друзів та знайомих. Вона перебувала в полоні рік і два місяці. Більше півроку — в камері-одиночці. У її планах — залишитись жити і працювати в Києві. Після лікування у Феофанії та святкування Дня народження Марія прийшла у студію Громадського в бадьорому настрої та  новому образі, це перевтілення вона пообіцяла собі ще у підвалах «ЛНР».

30-ий День народження ти святкувала в підвалі. Але там теж були подарунки, ти вже якось про це розповідала, їх зробили твої сусіди по камері?

Це було таке щастя, коли мені дали холодне морозиво. Його принесли в іншу камеру, але звідти передали мені. Здавалось би, ювілей треба відсвяткувати з шампанським і омарами, а ти радієш морозиву, або маленькій шоколадці, подарували м’якого ведмедика.

Зрозуміло, що негативних спогадів дуже багато, їх ти, напевно, намагаєшся забути. Але що з того всього ти хочеш винести для себе?

Я думала довго приходити до тями. Але, знаєте, те, що нас не вбиває, — робить нас сильнішими. І я переконалася на собі. Тобто це все загартовує, міняє характер і ти вже не просто дівчинка, яка хоче платтячко. Ти вже розумієш, що треба боротися за свої права. Дуже важко вірити, що все буде добре, коли тобі постійно говорять, що ти будеш сидіти, тобі дадуть 8 років, і всі тебе ненавидять. Були люди, які добре до мене ставилися, які все розуміли, але цього було мало. Я постійно чула, що «укропи — це погано, а Росія — це добре», цей весь тиск… це дуже важко.

Серед тих, хто тебе утримував, були і твої однокурсники, тобто це не якісь там далекі росіяни, які приїхали.

Так, ті, хто працює в офіційних структурах — це все луганчани. Є люди з Харкова. З росіянами я особисто там не стикалася. І так дивно, коли тебе охороняє твій одногрупник… Ви були рівними, а тут він раптом відчув свою владу.

В «ЛНР» дійсний кодекс радянського союзу 60-х років. Тоді був поділ на політичних і неполітичних. Чи тримають їх окремо, чи є для них якийсь спецрежим?

Зі мною сиділа дівчина за шахрайство, 15 років вживає наркотики. Сиділа ще одна, дім якої розбили під час обстрілів. Її, напевно, спеціально підбирали, сказали: зараз до тебе підселять коректувальницю. Ви розумієте, як у нас все полюбовно було. Вони зробили так, щоб я не могла ні з ким вийти на контакт, як особливо небезпечний злочинець. Пізніше я вже сиділа з політичними, то було легше, можна було хоч поговорити. Була ситуація з дівчиною ополченкою, вона росіянка і під час розмови я чула «русская весна», «Крим наш». Я думала про те, як себе стримати, така провокація. А потім кажу їй — «ми з тобою інтелігентні люди, давай укладемо пакт про ненапад і визначимо перелік слів, які ми не вживаємо і про що не говоримо, щоб не побитися, бо там вже, напевно, ставки на нас роблять, хто переможе». Коли її «виписували», то вона просила ще трохи часу, щоб поговорити зі мною. Ми знайшли дещо спільне: я — патріот своєї країни, вона — своєї.

Тобто попри те, що вона сиділа там у в’язниці, поглядів своїх вона не міняла, так?

Ну, вона — громадина Росії, патріот.

Чи зрозуміла ти для себе цю систему тюремну? Хто, де і за що сидить? Чи є там такі, яких беруть у полон виключно для обміну?

Я навіть їм про це говорила — хлопці, ви знаєте, що ви просто цивільних хапаєте на обмін? Вони відповідали, що, мовляв, Україна так само робить. Щось скажеш їм, а вони тобі — «а в укропів ще гірше». Кажу — зробіть краще! — «Маша, ти хочеш утопічних ідей».

Останнім часом ти сиділа у СІЗО. Які там умови? Де утримують людей? Як їх годують?

Зараз годують краще, бо надходить гуманітарна допомога з Росії. Навіть кілька була їстівна. Світло є. Лиш опалення чомусь немає.

Чи можуть туди потрапити міжнародні спостерігачі? Представники Червоного Хреста? Лікарі?

Є фельдшер. Але він прийшов, поміряв тиск, температуру — у вас все добре. Що він ще скаже? Ліків немає.

А чоловікам, які були сильно побиті, так само надавали допомогу? Чи перев’язував рани хтось?

Їм могли дати знеболювальне і сказати — виживай.

У підвалах, я так разумею, сидять багато людей. Як це пояснюють місцевим? Це все злочинці?

Ну, як злочинці… От, візьмемо мою історію. Мене затримали, фотографії видалили при цих самих ополченцях. Їм було цього мало, тому вже після мого затримання у мене в телефоні з`явилися світлини патронного заводу, прокуратури, будинку генерального прокурора, будівлі луганської СБУ. Потім вже з`явилися і фотографії того будинку, який я фотографувала сама. Ви розумієте, затримали мене 9-го, а фото з`явилися датовані 6-м січня, коли я була ще в Києві і я можу це довести.

У тому що Марія Варфоломєєва потрапила в полон дехто звинувачував Юрія Асєєва — представника «Харківської правозахисної групи», колишнього бійця батальйону «Айдар». Він попросив Марію зробити фотографії будинків за певними адресами, саме за ці фотографії журналістка більше року провела в полоні бойовиків. Адже, як з’ясувалося, за адресами розташовувались не просто будинки, а якісь секретні військові об’єкти бойовиків. Ще коли Варфоломєєва залишалася в неволі, Асєєв розповідав, що попереджав Марію про небезпеку, коли просив про послугу. Маша цю інформацію спростовує:

Він мені зараз каже, «я тебе інструктував, що там буде небезпечно». Я відповідаю, що ти мене інструктував вже наступного дня, коли мене затримали. Він мені написав: «Маша, будь обережною». Якби він написав це раніше, у мене б виникло запитання: «Чому я повинна бути обережною?». Асєєв розумів що наражає мене на небезпеку.

Скажи, все виглядало, як розслідування справи? Тебе допитували слідчі, з’являлися свідки? Справа йшла до суду?

Так, у мене була справжня справа — папочка, в яку підшивалися свідчення, і яку я потім підписала. Єдине, що судова система у них на той час ще була недосконала. Я перебувала в СІЗО і чекала не обміну, а суду. Але коли мені казали, щоб готувалась до табору, — я відповідала, що не буду сидіти. І тоді пообіцяла собі, — коли вийду, то зроблю щось, чого ніколи не робила, наприклад, пофарбуюсь у блондинку.

До тебе не приходив ніхто з керівництва з пропозиціями, наприклад, шпигунства або перейти на їхній бік?

Якби я була військовим, то могла б діставати якусь інформацію, а так я абсолютно не була корисною їм у цьому сенсі. Єдине, що це могло дати — скандал у пресі, мовляв, Варфоломєєва покаялась.

Тут, у Києві, всі розуміли, що навіть, якби з’явилося відео з твоїм розкаянням — це нічого б не означало, оскільки людина, яка в тих умовах перебуває, може сказати що завгодно. А російські журналісти до тебе приходили?

Це було дуже кумедно. До мене приходили і казали: Машо, ти хочеш на волю? Я відповідала — так. Тоді прийдуть журналісти з LifeNews, а ти їм скажи отак і отак. Ще якось радили мені побільше плакати на камеру, може, хтось буде зворушений і все буде добре.

А як мешканці «ЛНР» взагалі бачать своє майбутнє?

Ну, вони ж усі раніше мріяли про приєднання до Росії. Одиниці насправді хотіли самостійності. Але от тепер, коли їх досі Росія не приєднала, їм розповідають, що саме так правильно — бути окремою державою. Але, до речі, у них досі офіційна мова — українська. Мене запитували, якою мовою я хочу, щоб проводився допит.

Як твоє здоров’я? Ти була не в найкращому стані, коли повернулася. Мала проблеми з легенями.

Зараз вже краще. Я потрапила у прекрасну лікарню. Цікаво, що перед тим, як мене відпустити, мені казали, що мене хочуть вберегти, бо на так званій волі мене ще довго буде допитувати СБУ і я сидітиму у підвалах. Вони не хотіли, щоб мої мрії про волю зруйнувалися. СБУ є, і я їх постійно запитую, коли ж будуть допитувати, а вони все відповідають «та зараз, зараз». А самі ще тоді в машині понакуповували всього смачного, обіймали. Я хочу подякувати всім знайомим і незнайомим людям за те, що допомагали мене визволити. Дуже приємно дізнатися, що ти багатьом не байдужа. Я боялась, що буду тут гола-боса ходити, але ні, як бачите. Дякую «ВостокSOS», вони дуже мені допомогли і навіть влаштували мені День народження.

/Анастасія Станко, Євген Спірін «Hromadske.Схід»