«Я дуже довго не подобалася суддям» — олімпійська призерка Ганна Різатдінова

За п'єдестал у художній гімнастиці цього року на Олімпіаді у Ріо боролися 6 спортсменок. В індивідуальному багатоборстві золото та срібло отримали російські гімнастки Маргарита Мамун та Яна Кудрявцева, а бронзу – українка Ганна Різатдінова.

«Нам дуже довго вішали лапшу, що судитимуть нейтральні судді. Нехай ці судді тепер втратять своє обличчя перед усім світом. Є різні помилки, різні втрати, але одних судять, а інших — ні. Україну не просто судили, її душили. Але ми поїхали з медалями, а деякі поїхали без них», – вважає Ірина Дерюгіна, віце-президент Федерації гімнастики України.

«Бронза – нагорода для України дуже довгоочікувана, все ж таки вісім років минуло з тієї олімпіади, коли у нас була бронза. І Ганна змогла її вирвати, змогла довести, що Україна — одна із найсильніших країн в художній гімнастиці», – у студії Громадського сказала художня гімнастка Ганна Безсонова.

Про перемогу на Олімпійських іграх, мрію усього життя та Школу Дерюгіних говорили з бронзовою призеркою Олімпійських ігор-2016 Ганною Різатдіновою.

Вже тиждень, як ви повернулися з Ріо. Як змінив ваше життя статус олімпійської чемпіонки?

Я досі до кінця не усвідомлюю, що сталося. Коли переглядаю відео з виступів, коли дивлюся на медаль, тільки тоді розумію: ми це зробили. Моя мрія здійснилася. Я засинала і прокидалася з мрією підняти прапор на Олімпійських іграх. Я цим жила. А зараз після Олімпійських ігор, коли з'являється медаль, приходить відчуття спустошення у спортсменів. Я багато разів про це чула від інших, але не розуміла, як це.

Зараз я прокидаюся і розумію, що у мене попереду немає Олімпійських ігор, я можу трошки себе відпустити, я починаю помічати моменти, яких я не помічала раніше. З'явився шалений контраст. Я посміхаюся щохвилини, бо немає цього напруження. До Олімпіади кожен день був на голках. Тепер мрія здійснилася, і починається нова сторінка мого життя.

Скільки ви жили з цією мрією?

Останні 4 роки. Спортсмени живуть олімпійськими циклами. Чому я раніше не жила медаллю, бо переді мною не були відкриті всі двері. У нашому виді спорту дуже важливо подобатися суддям. Я дуже довго не подобалась. Я розумію чому: мої вправи, рухи були не настільки відкритими, не настільки емоційними, а у художній гімнастиці розкрити себе на майданчику — це завдання №1. Тренери мені завжди казали: «Ти як школярка, наче все правильно робиш, але за душу не бере».

Ганна Різатдінова на Олімпійських іграх-2016. Фото НОК України

Ваш зріст — це загальновідома цифра, вікіпедія каже 1,73 см – на десять сантиметрів вище середнього для художньої гімнастики. Існує стереотип, що для гімнастики не беруть високих дівчат.

Мені з дитинства ніхто не пророкував, що я буду олімпійською чемпіонкою. У художній гімнастиці звикли, що зірка повинна мати ідеальні параметри моделі. У мене нічого цього не було раніше.

У збірну мене взяли одразу, але тренери думали ставити мене у групові вправи чи в індивідуальні, тому що одиночниця — це, в першу чергу, індивідуальність. Я взагалі вважаю, що це має бути дар. По приїзду до Києва, я півроку була в групових вправах. В мені особливо не бачили зірку. Але, як каже Ірина Іванівна (Дерюгіна — ред.), я підкорила її своїм характером і працьовитістю. Для мене, як для спортсменки, це найприємніші слова, бо ви не уявляєте, як я хотіла підкорити Ірину Іванівну і завоювати її симпатію.

Про Школу Дерюгіних ходять легенди, мовляв, там неймовірно важко. Яким є звичайний день підготовки до Чемпіонату, не кажучи вже про Олімпіаду?

Потрібно розуміти, що багато чим доведеться пожертвувати. Так, ти багато чого матимеш, але повинна йти на певні жертви. Потрібно обмежувати себе у їжі, особистому житті. Я залишала всю себе у залі і на інше не вистачало сил. Я жила тільки цим і все інше мені було не потрібно.

Школа Дерюгіних — це жорстка школа. Хто її проходить кажуть, що це - школа виживання, але ті, хто її проходять багато й мають, у того є право стояти на п'єдесталі. Школу Дерюгіних називають «фабрикою зірок» і коли туди потрапляють діти з бажанням, з них дійсно виростають зірки.

Що найбільше запам'яталося з цієї Олімпіади?

У мене одразу картинка, як я стою на п'єдесталі з медаллю. В моїй пам'яті цей момент буде все життя. Мій останній виступ був зі стрічкою і я розуміла, якщо все зроблю без помилок, то маю бути на третьому місці. Стрічка дуже підступна і не завжди мені це вдавалося. Бразильський клімат не дуже підходить для стрічки, та й вдома ця вправа давалася мені найгріше і тренувалися з нею найдовше. Коли закінчувався номер, я розуміла, що моя мрія здійснюється саме у ці секунди.

Ваша мама тренер з художньої гімнастики у Криму. Чи була можливість лишитися там?

Так, мої батьки живуть у Сімферополі. Тато — капітан дальнього плавання, мама — тренер з художньої гімнастики. По суті, вона й привела мене у спорт. Я завжди хотіла чогось великого, щоб мене запрошували у студії, щоб я була популярна, знаменита. Батьки з самого дитинства мені прищепили: якщо приходитимеш в зал першою і йтимеш останньою, то досягнеш успіху.

Так, я могла залишитися у Криму, але я хотіла більшого, а більшого можна досягти тільки через Школу Дерюгіних. Я розуміла, що буде складно, але ми все здолали і одним цілим дійшли до цієї мрії.

У 4 роки мама мене привела у спорт. Вона розповідала, що мені дуже не сподобалося. А вже через рік, у 5 років, я сама попросила, щоб мене привели. І до сьогодні вже 17 років я у спорті.

Перед Олімпійськими іграми хтось загадує бажання, хтось молиться, у кожного свої обряди-ритуали. Я просила, щоб моя мрія здійснилася – стояти на цьому п'єдесталі, щоб розказати свою історію, щоб маленькі діти, дивлячись на мене, повірили в себе, і довести всім, що навіть без особливих даних, можливо всього досягти, головне — працювати.

Чи буде натхнення ще на наступні 4 роки для наступної Олімпіади?

Це дуже гучна заява, і якщо я її озвучу, то фанати або зрадіють, або розчаруються. Поки що не можу відповісти на це питання. Ми тільки прилетіли, ще не було навіть часу відпочити. Зараз я насолоджуюся моментом, він довгоочікуваний і щасливий. Через тиждень у нас змагання у Японії — клубний чемпіонат світу — останні серйозні змагання у році, потім — Італія і виступ за клуб, тобто кінець сезону — тільки у грудні. А далі — нова програма і нові правила. Зараз я просто розповідаю свою історію, щоб діти йшли у спорт. Чи продовжу я? Це загадка і для мене.

Ганна Різатдінова на Олімпійських іграх-2016. Фото НОК України

Повернемося до фінальної частини у Ріо. Скандальний присмак був того, як судили на Олімпіаді. Багато хто вважає, що незаслужено ви отримали бронзу, могла б бути і вища нагорода. Як бути у художній гімнастиці, де є субєктивний момент завжди, як і в фігурному катанні, наприклад?

Художня гімнастика, фігурне катання, синхронне плавання — це субєктивні види спорту. Але скаржитися я не буду, бо я свідомо обрала цей вид спорту і я знала чого очікувати. У нашому виді спорту не має секундоміру –  долю вирішують судді. На цих Олімпійських іграх суддівство було жорстким. Були виключення і важко їх не помітити, але я не скаржуся, бо я опинилася у трійці щасливчиків. Я маю подякувати суддям за те, що вони оцінили мене і не поставили на 4 — 5 місце, а поставили вище. І тренери, і я розцінюємо цю бронзу як золото.

А що ви думаєте про те, що багато українських спортсменів перейшли в російські збірні, але так і не змогли взяти у часті у Олімпіаді у Ріо? (зокрема легкоатлетка Віра Ребрик перейшла до російської збірної, але не змогла виступати — ред.)

У спортсменів різні цілі. Хтось тренується, щоб заробити грошей, і це нормально, це робота, хтось – для популярності, хтось — щоб мати квартиру, машину, а хтось — просто патріот своєї країни. Я вважаю, що українські спортсмени, які принесли ці 11 медалей, — це саме ті люди, які працюють не заради винагороди, а тому, що вони люблять Україну, і не проміняють її.

Я з Криму. Мені не пропонували (виступати за Росію, - ред.), але навіть якщо б пропонували, я б не погодилася. Хотілося б, щоб спорту приділялося більше уваги, щоб спортсмени, які можуть приносити медалі не відїжджали до інших країн. Потрібно трохи більше мотивувати наших спортсменів, щоб вони лишалися в Україні. Хоча був прийом сьогодні у мера, цього разу зробили певно що максимум, бо виділили і квартири, і земельні ділянки, і грошові нагороди. Я думаю, що ніхто зі спортсменів не скаржитиметься.