Я і незалежність: п’ять інших історій

Велике слово «незалежність» цього тижня звучить рекордно часто: його промовляють більше, аніж за весь попередній рік. Напередодні Дня нарождення України Громадське зустрілося із людьми, для яких це слово — не порожнє і не пафосне.

Засновниця незалежного театру, власник інді-книгарні, детективка НАБУ, засновник альтернативної школи та координаторка «Ігор нескорених» — про те, чи незалежність і свобода є синонімами, чи є незалежність особливою цінністю, і як важко доводиться працювати, аби лишитися по-справжньому незалежним.

Яся Кравченко, засновниця «Дикого театру»

Незалежність — це дуже важко. Незалежний театр — це непомітний для держави, ніким не підтриманий, волоцюжний. Ми назвали нашу течію бумом незалежного театру, але насправді — це лише красиве слово.

У нас є вистави, де ми стібемо міністра культури, де ми висловлюємо незадоволення роботою якихось органів, де ми говоримо про корупцію, про націоналістів — про будь-що абсолютно відкрито.

Є такі речі, про які люди між собою не розмовляють. Навіть на кухні вдома. І тут вони приходять у театр провести час, і їм говорять про них, про важливе, типу: «Чуваки, ви можете поговорити між собою вдома». Просто іноді люди не розуміють, що є досить прості шляхи – просто поговорити. А театр їм дає приклад.

Суспільство готове відстоювати паростки незалежності і можливість говорити вголос те, що думаєш. Але стара система весь час намагається якось проникнути і вплинути, а впливати на мистецтво - ну, блін. Це якось дико.

Олег Шовенко, власник інді-книгарні «Палатка»

Свобода буває від чогось та для чогось. Незалежність – свобода від чогось. Від внутрішнього чи зовнішнього примусу. Якщо казати про книжки, то це свобода від цензури: самоцензури та цензури зовнішньої.

Людина проявляє свою незалежність у момент кожного вибору, який стоїть перед ним.  Це щоденна робота над собою та вибір-вибір-вибір у кожній ситуації. Як і всі ми, я залежу багато від чого, ми всі існуємо у капіталістичній системі відносин, а значить ми від неї так чи інакше залежимо. Бо ця система, у першу чергу, будується на залежностях, а не на зовнішньому голому примусі.

Одна з основних проблем України: у трьох людей, які зібралися разом, не буде однакової думки про те, що таке прогрес взагалі. Ми не націлені у майбутнє, і я думаю, що це найважливіше. Надто типова доля для українця – емігрувати куди-небудь. Я дуже люблю несподівані шляхи. І тому, думаю, поживу я ще тут.

Надія Полховська, детективка НАБУ

Незалежність – це можливість самостійно приймати рішення без будь-яких втручань ззовні, без будь-якого тиску.

В дитинстві, мабуть, мало хто мріяв стати детективом Національного антикорупційного бюро України. Але детектив, мабуть, десь стоїть на межі міфічного образу супергероя, який може із застосуванням суперсили, яку нам дає законодавство, досягти якихось суперрезультатів.

Я беру участь у розслідуванні кримінальних правопорушень достатньо складних. Це й економічні злочини, це схеми із розкрадання коштів державних підприємств. Я думаю, той, хто скаже, що йому не страшно працювати в таких справах, з такими схемами, коли мова йде про такі гроші, про такі реально об’єми збитків і шкоди, завданих державі, він буде трошки лукавити. Страшно, буває, коли думаєш про те, як твоя робота в майбутньому вплине на долю країни. Завжди доводиться бути уважним, обережним, і дуже-дуже-дуже професійно і правильно виконувати кожне своє завдання.

Я хочу бачити Україну незалежною, демократичною, правовою державою, де кожен знає свої права, вони реалізовані, і рівень корупції знаходиться на середньостатистичному рівні європейських країн.

Ярослав Коваленко, засновник альтернативної школи «Dixi»

Мати можливість робити щось своє — це незалежність для мене.

Важливі для мене речі не можна реалізувати в рамках класичної системи, і тому я створив свій власний куточок незалежності, в якому я маю можливість робити те, що вважаю за потрібне із однодумцями, які вважають так само.

Місія нашої школи, яка відрізняється від місії класичної школи – виховувати вільних, свідомих, щасливих особистостей.

Ті європейські культурні цінності, які багато-багато років були в нас подавлені, поступово проявляються, і люди не орієнтуються, знаєте, по азійському сценарію, на державу, а по європейському сценарію, орієнтуються кожен на себе і реалізують власні ідеї.

Оксана Горбач, координаторка змагань для ветеранів «Ігри Нескорених»

Незалежність для мене – це право вирішувати свою долю. Це відповідальність за себе, і за своє.

Незалежний народ для мене – це люди, які, на відміну від деяких українців,

які у 2014 році чемно віддали свою землю загарбнику, це люди, які не питаючи, які правила, не питаючи, чи є військові сили, можливості для захисту своєї країни, беруть кращу-ліпшу ломаку і гатять до того часу, поки загарбник не піде з їхньої землі.

«Ігри Нескорених» — це для мене відповідальність за своїх, тому що «Ігри Нескорених» були ініційовані громадськістю, а не чиїмось вищим рішенням — президента України чи уряду.