Я люблю «фейсбук-війни». Це — нормально?
Гортаючи свою стрічку в соцмережах наступного дня після голосування 31 березня, важко було не помітити, що кожен третій допис у ній — про вибори. Так чи йнак люди висловлювали свою позицію. Але в коментарях обов’язково з’являвся хтось, хто мислив діаметрально протилежно — і починалося! Спершу йшли аргументи, потім приходили емоції, а закінчувалося все однаково. В народі це називають «фейсбук-срач».
Таке явище у соцмережах розповсюджене: як не вибори, то хтось із політиків щось скаже, або музикант відмовиться від Євробачення, або дівчата вирішать не голити ноги. Дискусії — це нормально і необхідно, але саме такі часто стають деструктивною розмовою і гаянням часу.
Як вберегтися від пасток, які, можливо, розставили ви самі — і чи нормально витрачати час на «фейсбук-війни»? Експерти відповіли на п’ять основних питань про них.
- З чого все починається?
Такі «війни» можуть починатися як стихійно, так і контрольовано, тобто коли закидають певні провокаційні, емоційно забарвлені теми. Наприклад, будь-що про політику, війну, дискримінацію. Питання у тому, наскільки людина хоче висловити свою думку. Якщо вона відчуває, що це не критично важливо, скоріше за все, вона промовчить. А коли тема болюча, то, найімовірніше, людина включиться. Участь може бути різною: хтось висловлюється за допомогою лайків, інші — активно коментують.Ірина Губеладзе, кандидатка психологічних наук, докторантка Інституту соціальної та політичної психології НАПН України
Два чи три роки тому «Фейсбук» змінив алгоритм, і ти почав бачити, що прокоментували чи лайкнули твої друзі. Відповідно, кількість контактів з людьми, яких ти не знаєш, збільшилася. Тож, як і у в маршрутці чи в метро, можна почати срач на будь-якому рівному місці. Зараз складно сказати, чим відрізняються онлайнові і офлайнові сварки, тому що це все настільки інтегрувалося, що люди не відділяють одне від іншого. Ярема Дух, експерт з інтернет-комунікацій, головний комунікатор Української Академії Лідерства, колишній відповідальний за комунікації у президентській адміністрації
2. Чому людей затягує у «фейсбук-війни»?
З одного боку, соцмережі дають можливість ширше поглянути на ситуацію, знайти якісь раціональні доводи. З іншого, такі коментарі, активне дискутування дуже емоційно затягує людей. Тут уже неважливо, чи переможе той чи інший кандидат, і наскільки він буде кращим, ніж його конкурент. Для людей важливішою є просто перемога самого кандидата, тобто довести іншій стороні, що ми змогли і перемогли, і не важливо, що буде далі. Будь-які емоційні зміни пов'язані зі зміною гормонального фону. Дофамін як гормон задоволення і щастя виділяється тоді, коли ми очікуємо якусь перемогу або отримуємо її. Ірина Губеладзе, кандидатка психологічних наук, докторантка Інституту соціальної та політичної психології НАПН України
3. Мені варто читати матеріали ЗМІ про реакцію соціальних мереж?
Цінність таких матеріалів для читача чи глядача в тому, що ти в одному місці можеш відразу побачити багато реакцій, не мусиш сам їх шукати. Я сама цим користуюся. З точки зору стандартів і місії журналістики, я вважаю, що в ідеальному світі такі матеріали не треба було б робити. Але ми розуміємо, що всі роблять — і навіть ВВС, і суспільні мовники, і «Детектор Медіа». В такому випадку дуже важливо зберігати баланс. Якщо питання дуже турбує аудиторію, то треба давати баланс, а з іншого боку — наводити масштаби розповсюдження тієї чи іншої позиції. Наталія Лігачова, засновниця та керівниця ГО «Детектор медіа»
4. Окей, а що там боти і штучні дискусії?
Якщо до вас у коментарі прийшов бот, то я вас вітаю — ви комусь так цікаві, що цей хтось докладає зусиль, аби привести штучних коментаторів до вас. Як правило, в ботів профіль або порожній, або заповнений як-небудь, або з аватарками відомих людей. Якщо проскролити їхню стрічку, то ти бачиш, що це кілька репостів, або взагалі ніяких репостів і жодної своєї думки. Тож воно виглядає дуже штучним і неправдивим. Бот — це людина, яка працює на чиїсь замовлення, і не варто витрачати на неї свій час. А ще краще заблокувати цього користувача і позначити його як такого, що розповсюджує спам. Ярема Дух, експерт з інтернет-комунікацій, головний комунікатор Української Академії Лідерства, колишній відповідальний за комунікації у президентській адміністрації
5. Що мені робити, якщо я люблю дискутувати?
Люди, які свідомо провокують конфлікти і втягують тебе у них, очікують нормальної реакції — що ти почнеш включатися і такими ж агресивними коментарями відповідати. Тому найпростіший варіант — зламати це очікування і подякувати за їхню думку. Емоційний стан має бути важливим індикатором для людини. Тому що одна справа — висловити свою думку, злегка посперечатися, інша справа — коли ти починаєш емоційно включатися і переживати. Ти весь час відстежуєш, що тобі наступне відповіли, до чого ця дискусія далі приводить. Ти перестаєш адекватно думати про інші сфери свого життя, максимально перемикаючись на свою дискусію. І це вже ознака того, що треба зупинитися.Ірина Губеладзе, кандидатка психологічних наук, докторантка Інституту соціальної та політичної психології НАПН України
Насамперед, я би завжди радив думати, що ви пишете і кому пишете. Так само не забувати, що, скоріше за все, все, що ви пишете, буде доступне всім користувачам фейсбуку, і цю інформацію може побачити будь-хто. Ваша інформація може жити онлайн вічно. Наприклад, деякий час тому, коли «Інстаграм» запускав «сторіз» — коротенький формат історій на 15 секунд, вони казали, що це гарний формат, який буде жити тільки 24 години. Всі тішилися і постили будь-що. А потім платформа заявила, що вони зберегли усі історії в архіві для нас. Так, вони були доступні обмеженому колу людей — нам і працівникам компанії. Соціальні мережі зробили би Революцію Гідності іншою, або, можливо, її не відбулося б у такому масштабі, якою ми її побачили. Відповідно, соцмережі є просто ще одним продовженням і майданчиком для спілкування. Потрібно не забувати, що це просто ще один майданчик, але він не замінює того, що ви мусите думати про власну безпеку, про почуття інших людей, до яких ви звертаєтеся. Ярема Дух, експерт з інтернет-комунікацій, головний комунікатор Української Академії Лідерства, колишній відповідальний за комунікації у президентській адміністрації