«Я зроблю ставку на те, що все буде як є». Інтерв'ю з керівницею Нацслужби здоров'я про майбутнє медреформи

У Національній службі охорони здоров’я, яка з 1 квітня 2020 року фактично платить за наше лікування, скоро зміниться керівник. Його призначить міністр охорони здоров’я Максим Степанов за результатами співбесід. Оксана Мовчан, яка з грудня 2019 року виконує обов’язки керівника НСЗУ, в співбесідах участі не братиме, а з командою вимагає в Міністерства охорони здоров’я чесного конкурсу і прозорих співбесід. А також відстоює позицію, щоб другий етап медреформи не почали згортати через недоліки, на які постійно нарікає пан Степанов. Про себе каже, що своє завдання в НСЗУ виконала, але не піде, доки Кабінет міністрів її не звільнить. Про «холодну війну» з Міністерством охорони здоров’я, неправдиві цифри від міністра та майбутнє медреформи Оксана Мовчан розповіла hromadske.

Чим опікується Національна служба здоров’я? 

Національна служба здоров’я — це страхова компанія, але страховий внесок сплачує держава з бюджету. Це купа грошей, яку ми маємо розподілити з якнайкращим результатом. Імовірність того, що раптом із тобою щось станеться, а ти не будеш сплачувати власні кошти, збільшується.

Жінка, якій 60 років. Ми можемо приблизно уявити, які за рік з нею можуть статися «страхові випадки» з точки зору здоров’я. У неї може бути інфаркт, двічі вона хворіє на вірусну інфекцію, а ще хоче зробити дві діагностики на виявлення онкологічних захворювань. Це все коштує близько 30 тисяч гривень. Якби не було програми медичних гарантій, вона мала б сплатити через благодійний фонд або просто з кишені в кишеню своєму лікареві.

Наприклад, у жінки є донька, яка вагітна і має платити за пологи 8 тисяч гривень. За найгіршого розкладу, наприклад, якщо її дитина народилася недоношеною, то на лікування дитини в НСЗУ передбачено страхове покриття у розмірі близько 90 тисяч гривень. Зараз, із 1 квітня, якщо родина не отримує в лікарні всі ці послуги безкоштовно, то може скаржитися до нас (1677 — гаряча лінія НСЗУ — ред.).

Про стосунки з Міністерством охорони здоров’я

Я не назвала б це конфліктом, бо вчора ввечері ми з ним (міністром охорони здоров’я Максимом Степановим) кілька разів говорили про контакти з лікарнями, які лікують Covid-19. Міністерство, Національна служба, уряд і губернатори — ми партнери. Те, що виливається в медіа, я просто реагую на некоректну інформацію і виправляю її.

Чи вважаю я Степанова некомпетентним? Я скажу, що я бачу в нього «сліпі зони». Міністр — не єдиний, хто вирішує, як фінансуватиметься система охорони здоров’я. Він це не бачить, і це проблема, бо ми втрачаємо час. Він не бачить, бо не хоче бачити…. так, не хоче. Не хоче змінювати підхід. Він думає, що просто не вистачає грошей і просто треба підвищити тарифи (тариф — кошти, які НСЗУ заплатить лікарні за вилікуваного пацієнта — ред.). Але для цього має бути якесь джерело, а його немає. І не буде.

Про конкурс на посаду керівника НСЗУ

Чому я не пройшла конкурс на голову Національної служби? Конкурс був класний, мені була зрозуміла процедура, все було прозоро. Передостанній етап — співбесіда із членами комісії. Шість чи вісім осіб у режимі онлайн ставили запитання — зручні й незручні. Був YouTube-стрим, його міг бачити будь-хто.

А останній етап співбесіди (з міністром Степановим)... Я була остання, і мені здається, що вона тривала щонайбільше 5 хвилин. Ті самі три хрестоматійні запитання: в чому завдання НСЗУ, що не так з програмою медичних гарантій? Я це можу точно сказати, бо мої пропозиції є і у нинішнього, і у попереднього міністрів охорони здоров’я. І останнє запитання — які будуть мої перші кроки на посаді голови? Я вже цими кроками з грудня займаюся (Оксана Мовчан почала виконувати обов’язки голови НСЗУ з грудня 2019 року — ред.).

Я не подаю документи знову, бо нові співбесіди відбуваються через те, що міністр незадоволений нинішнім головою — мною. Якщо буде призначено нового керівника, я не залишуся. У мене був єдиний проєкт — розробка програми медичних гарантій (програма, за якою послуги та ліки держава оплачує лікарні замість пацієнта — ред.). Я своє завдання виконала. І, звісно, я хочу побачити від уряду рішення, що уряд мене звільнить. Поки що я не маю права звертати на це уваги.

Що таке реформа «вторинна медична ланка: спеціалізовані лікарі, до яких потрапляє пацієнт після сімейного лікарявторинки» і що з нею не так?

Я хочу розшифрувати простий принцип «гроші йдуть за пацієнтом». Це такий певний соціалізм у медицині: скільки працює лікарня, скільки вона надала допомоги, якої вона була якості — стільки вона й отримає грошей. Зараз буде принцип справедливості й пропорційності. Якщо добре працюєш, то отримаєш більше грошей. Все.

І одна справа — дизайн реформи, а інша — імплементація. Медична реформа — це реформа фінансування, вона комплексна і складна. Фінансування закладів відбувається із двох джерел. Близько 30% фінансування лікарень у країні надходить від власників. Власники — це місцеві органи самоврядування. У деяких лікарень таке фінансування може становити 50-60%. Коли НСЗУ розподіляє бюджет, ми оперуємо лише коштами центрального бюджету. І має бути також синхронізація з місцевими бюджетами.

За час реалізації реформи повністю змінився уряд і чотири міністри охорони здоров’я. Коли в країні реалізовується такий складний проєкт, кожен новий відповідальний має розібратися, бо це тепер його програма. Співпраці з областями, які фінансують 30% лікарень зупинилася у лютому після зміни Кабінету міністрів. Головна проблема реформи — відсутність координації.

Як це працює зараз: платить НСЗУ, послуги надає лікарня. Нині є приблизно 1700 лікарень. Із кожною укладено договір, де прописано, які саме послуги оплачуємо ми. Раніше такого не було. Тепер лікарня має відповідати певним вимогам. Також тепер лікарні отримують кошти відповідно до наданих послуг, раніше такого не було.

Хто говорить правду Степанов чи Мовчан?

Степанов каже, що 984 лікарні отримали фінансування менше, ніж у 2019 році. НСЗУ каже, що 954 лікарні отримали більше. Хто говорить правду?

Міністр порівнює фінансування за програмою медичних гарантій із медичною субвенцією, що була минулого року, плюс — бюджети місцевих рад. У нас відбулася реформа децентралізації, місцеві органи самоврядування отримали певний рівень автономії: у них є свої кошти, вони ними розпоряджаються. НСЗУ ніяк не може впливати на ці гроші, тому я вважаю, що несправедливо порівнювати кошти центрального бюджету із грошима державного плюс місцевого бюджетів. Ми маємо порівнювати яблука з яблуками.

Степанов каже: ми не знайшли жодної лікарні, яка лікувала б інфаркт за 16001,43 грн. Ви знайшли?

Ми знайшли, звісно. Ми отримали з електронної системи здоров’я інформацію, що близько 50 тисяч пацієнтів отримали послуги за пріоритетними напрямками з 1 квітня. Інфарктів десь 6,5 тис. випадків оплатили.

Степанов каже: через реформу закриється 200 лікарень і 50 тисяч лікарів звільняться. Скільки за вашими підрахунками? 

У нас зареєстровано трохи більше 100 тисяч лікарів, половина точно не звільниться. Міністр просив такі розрахунки. Національна служба здоров’я України дала ці прогнози: упродовж двох років це може бути близько 6,7 тис. лікарів (медичного персоналу).

Щодо закриття лікарень — це може вирішити лише власник, тобто місцева влада. Але лікарні можна об’єднати і з двох зробити одну. Це закриття? Два з чотирьох корпусів лікарні можуть здати в оренду або продати, якщо вони не потрібні. А на ці кошти купити обладнання або відремонтувати два корпуси, що залишаються. Так лікарня може покращити кваліфікацію і стати фінансово потужнішою. А так, як Степанов, — це примітивно так рахувати.

Про психіатричні лікарні та тубдиспансери

Психіатричні лікарні й туберкульозні диспансери отримають на 50% менше грошей із держбюджету. Чому НСЗУ вважає, що їм не треба більше?

Щодо психіатричних лікарень — ми уклали договори з 200 закладами. Там і історично психіатричні лікарні, і просто багатопрофільні лікарні, які можуть і психіатричні послуги надавати.

Допомога не обов’язково має бути в стаціонарі. У нас є ганебна практика, коли ми утримуємо в психіатричній лікарні людей, не тому, що вони мають медичні показання, а тому, що їм нема де жити або їхні родичі вирішили, що там їм буде краще. Щодо деяких пацієнтів, перебування в стаціонарі може взагалі погіршити їхній стан.

Схожа ситуація з туберкульозними диспансерами. Пацієнти не мають перебувати у стаціонарі пів року чи більше. Місяць, максимум два, потім вони можуть перейти на амбулаторне лікування. Людина може бути хворою, але не заразною. І не має перебувати в диспансері, де може підхопити інші форми туберкульозу.

Той, хто не має показань на перебування в стаціонарі, але йому нема куди йти має отримувати допомогу в закладах, які фінансує Міністерство соціальної політики або місцеві бюджети.

Що буде з медреформою?

Чи може міністр Степанов змінити медреформу або зупинити її, адже процес уже запущено?

Місця для маневру дуже мало — з точки зору часу й бюджетів.

Квартал країна вже живе за цим бюджетом і новими правилами. У нас є парламент, є депутати, до яких можуть звернутися їхні виборці: лікарі, головні лікарі, пацієнти. Для такого рішення має бути щось більше, ніж бажання однієї людини чи трьох людей.

Я зроблю ставку на те, що все буде як є. Не відбудеться ніяких змін: 27 пакетів, програма медичних гарантій. У нас є пропозиції на наступний рік і пояснення, чому так буде краще всім.