«Як думаєш, де тут будинок був?»: фоторепортаж із затопленого Прикарпаття
3-тя ночі. Зупиняємося на мосту. Проїзду немає. Далі суцільна темрява, внизу шумить річка.
Вдивляємося в темряву — вода вже за сотні метрів від берега.
У цю ніч, 25 червня, мешканці Галича на Прикарпатті не спали. Знали, що прийде вода. Після більш ніж місяця сильних дощів Дністер, який протікає через місто, вийшов із берегів. Повертаємося вже зранку: за мостом розбита дорога, далі — підтоплені будинки.
Перший будинок на вулиці — на подвір‘ї жінка з палицею по коліна в воді. «Почалося десь півп’ята ранку. Тако, хвилями, хвилями і зразу в хаті. Трохи качата ся потопили. Качка ся лишила. Забирали в хаті що було. В кухні не вспіли», — розповідає, як усе було, пані Марія. Чекає на рятувальників, аби бодай відкачали воду з подвір’я. Згадує, як після повені 2008-го уряд виділив допомогу тим, хто постраждав. «Як Юлька стане прем‘єр-міністром, всьо дадуть», — жартує позаду чоловік пані Марії.
Сильні дощі, що тривали більш ніж місяць, прорвана дамба у Рожнятиві та відкриті шлюзи місцевої ДРЕС — версій про причини підтоплення в місцевих багато. Кажуть і про вирубку карпатських лісів.
На відміну від підтопленого Галича, в селищі Ланчин вода зносила все на своєму шляху. «А як ти думаєш, де тут був будинок?», — каже чоловік і показує гору балок і каміння. Це все, що залишилося від будинку.
«От ти що думаєш, що з цим робити?.. Не знаєш? От і я не знаю», — показує будинок, з-під якого змило частину фундаменту, Михайло Голіней. Будинок недавно відремонтований і був укріплений з боку низини. Туди все і змило.
Що з цим робити, сім’ї вдалося спитати у президента. Ввечері в Ланчин ненадовго прилетів Володимир Зеленський. Цікавиться:
— Що потрібно від нас?
— Будинок.
— Га, будинок?
— В нас немає будинку.
Президент кілька хвилин слухає тутешнього голову, перекидається кількома фразами із селянами, обіцяє допомогу, робить селфі із жінкою та швидко їде з Ланчина.
«Дай йому Бог здоров‘я, хай би людям помагав», — ділиться враженнями місцевий мешканець.
«То все кара божа», — каже Юрій із Микуличина. Тут гірська вода за лічені хвилини перетворила потік у стрімку гірську ріку глибиною кілька метрів. Юрію 74 роки, він каже, що на його пам‘яті така стихія тут була 52 роки тому, в 1968-му.
Вище над селом місцеві чоловіки екскаватором чистять потік, щоб зробити течію не такою стрімкою, потрохи пускають воду.
Керівник групи, місцевий депутат Ярослав Бакайчук каже, що після дощів вище в горах стоїть така кількість води, що може за п'ять хвилин затопити село: «Ми рахували самий мінімум, це 125 тисяч кубів води». Замовляти екскаватор довелося за гроші із сільського бюджету, заплановані на асфальт, дороги та освітлення. Чоловік каже, що вирубки лісів, там, де зійшла вода, не було. Спускаємося з гір — через дорогу працює лісопилка, заїжджають дві вантажівки з деревиною.