Як Рільке приніс Андруховичу медаль Ґете
28 серпня 2016 у Веймарі письменник Юрій Андрухович отримав медаль Ґете. Цю відзнаку започаткували в 1954 році. Вручають її митцям, діячам культури, науковцям, що доклалися до підтримки німецької мови та культури і налагодження міжкультурного діалогу. Темою цьогорічного нагородження стала «Міграція культур – культури міграції». Ще двома медалістами стали нігерійський фотограф Акінбоде Акінбії та грузинський директор музею Давід Лордкіпанідзе.
Ми поспілкувалися з Юрієм Андруховичем про його перекладацький шлях від раннього Рільке до поетів нашого часу.
Юрій Андрухович у Goethe-Institut в Києві. hromadske.ua
Про переклади раннього Рільке
«Найперші мої переклади з німецької мови з'явилися в студентські роки. Скажімо так, років мені було 19 або 20, я навчався у Львові й мені пощастило знайти у книгарні збірку поезій Райнера Марії Рільке мовою оригіналу, видану в Радянському Союзі. Тоді були якісь дуже своєрідні підходи: передмова, коментарі — російською, а самі тексти мовою оригіналу. Тому я вирішив скористатися цією нагодою й спробувати перекладати. Але я знав, що не потягну усього, що я ще для цього замалий. Рільке — складний поет, місцями майже незрозумілий та надзвичайно досконалий (і технічно, і в сенсі ідеї). Тому я вирішив зупинитися на його дуже ранніх віршах, обмежитися тим, що він написав у такому ж віці, як був я, коли його перекладав.
Мені вдалося опублікувати велику частину цих перекладів у журналі «Всесвіт». Це трапилося приблизно через десять років після того, як я їх зробив.
Перекладати з німецької для мене завжди спокусливо. І завжди є якісь цікаві пропозиції. Але я більше перекладав сучасних авторів, при чому тих, яких особисто знаю, чию творчість люблю і яких уже як людей люблю. Ми листуємося, і я запитую про всі незрозумілі мені місця».
«Перекладати з німецької для мене завжди спокусливо», — Юрій Андрухович. hromadske.ua
Про німецьких письменників, яких треба відкрити Україні
«Безперечно кілька десятків імен заслуговують, щоб їх перекладати у будь-якому випадку. Українська перекладацько-видавнича махіна, на жаль, зовсім не махіна. Вона не зможе впоратися з усім доступним матеріалом, тому треба називати, мабуть, найблискучіші постаті, імена, які необхідно перекладати.
Я думаю, що це, як мінімум, два поети: Ян Ваґнер і Дурс Грюнбайн. Це видатні поети. Грюнбайн начебто навіть офіційно вважається найкращим німецьким поетом нашого часу. У нього дуже рафінована, складна й винахідлива, дуже багата нюансами поезія, з якою складно працювати. Але для таких мовних мазохістів, як я, це прекрасне випробування.
Крім того, треба говорити й про прозаїків, тому що проза ніби створює в чужій країні якусь систему уявлень і переконує більше, ніж поезія. Я думаю, в нас все-таки до сьогодні замало читали нобелівську лауреатку Герту Мюллер. Нам необхідно знати прозу Навіда Кермані — це один із провідних німецьких авторів перського походження. Він практикуючий мусульманин, який у той же час дослідник християнства, іудейства — і письменник, і науковець одночасно. Ми фактично цього імені не знаємо.
Ще хотів би назвати такого прекрасного прозаїка як Даніель Кельман. Це молодий автор, хоча йому тепер вже, мабуть, трохи за сорок. Він мав абсолютно бомбезний романний дебют — називається Die Vermessung der Welt, тобто «Обмірювання світу». Це роман про братів Гумбольдтів. Дуже постмодерністський твір, який деконструює ХІХ століття з його цим природознавчим пафосом. Просто дуже блискуча річ».
Юрій Андрухович у Goethe-Institut в Києві. hromadske.ua
Про медаль Ґете
«Насправді мені не подобаються ні ордени, ні медалі, і я кілька разів чемно відмовлявся від подібних висувань і пропозицій. Але тут мене все-таки повалив сам по собі Ґете. Я мало знаю таких людей, як він, які б змістовно та гармонійно прожили довге життя. Довге творче, плідне в усіх розуміннях життя.
Ґете був і міністром лісового господарства, і міністром освіти. Він полюбляв носити ордени, але в той же час це ніяк не зачепило його абсолютний геній. Тобто гармонійність була його внутрішньою ознакою. Ну, і, власне кажучи, він був дуже дотепним, доступним чоловіком, попри це все високе сановництво. Тому я подумав: «Ну добре, якшо мені ще будуть якісь там медалі, ордени пропонувати, я все одно буду відмовлятися, але один виняток у своєму житті я зроблю, тому що це така виняткова особа».