Статус «зниклий безвісти» — це дуже важко» — як розшукують «кіборга» Олександра Бондаря

Олександр воював у Донецькому аеропорту. Пішов, коли отримав повістку, хоча й був на пенсії. Він один з тих, кого нині називають «кіборгами» — до останнього їхня бригада утримувала вцілілий термінал аеропорту. Та після падіння будівлі тіла Олександра під завалами не знайшли.

Товариші по службі розповідають: бачили, як він контужений ішов у бік злітної смуги. В Олександра Бондаря — статус зниклого безвісти, але батьки, сестра й дружина чекають і вірять, що він живий і повернеться додому.

Фотографії військового 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ Олександра Бондаря в будинку його рідних Фото: Олександра Чернова/Громадське

«Після першої повістки пішов. Сказав одразу: мамо, я маю вже завтра йти з дому. А міг би й не піти», — Надія Бондар — мати Олександра — розповідає про сина, поки смажить котлети на затишній кухні на Сихові у Львові. Видно, що вона пишається сином, вірить — він живий і знайдеться. Так само вірить і його батько Володимир:

«Якщо не я, то хто — казав. Мені завжди більше розповідав, коли телефонував, ніж жінкам. Їх жалів. Дзвонить і каже: тато, нам кінець. Лишилось набоїв 10-15 штук. Ще на одну атаку нам вистачить відбити і все».

Відколи Олександра немає, батько хворів на онкологію, йому зробили кілька операцій. Чоловік доглядає акваріумних рибок і переймається, що не дочекається на сина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Міжнародний день зниклих безвісти: Два роки у пошуку викрадених батьків

Мати Олександра Бондаря — Надія Фото: Олександра Чернова/Громадське

«У нас з ним домовленість була — зранку подзвонив, значить живий, молимось і чекаємо далі. А тут не дзвонить. Я почала сама телефонувати, потім всім його хлопцям, ніхто не відповідав. А потім мені подзвонив батько Остапа Гавриляка (військовий, потрапив у полон в Донецькому аеропорті,  звільнений у 2015 році — ред.) і сказав «аеропорт підірвали», — розповідає сестра Олександра Аліна Фрідріх.

«Обстріли тоді припинилися, вони собі зробили каву. Думали, що хоч якесь перемир'я. А то було не затишшя, потім їх підірвали», — додає його дружина Олена. Усі подробиці бою в Донецькому аеропорті вони чули від військових, що залишилися живими, повернулися додому, переживши полон, лікування й реабілітацію. Після кожного звільнення полонених рідні намагаються розпитати в тих, хто повернувся, щось про Олександра.

Брата розшукує його сестра Аліна Фрідріх. Вона на зв'язку із Центром звільнення полонених при СБУ та Міжнародним комітетом Червоного Хреста, їздить на акції по звільненню полонених у Київ та телефонує на окуповану територію:

«Коли ми дізналися, що з аеропорту полонених брав «Батальйон Восток», я знайшла номер командира — Ходаковського, телефонувала йому й питала, чи є в них Олександр Бондар. Спершу  він казав — шукаємо, а потім, що в них нікого нема. Але в мне є відомості, що він живий, що його бачили».

Дружина Олександра Бондаря Олена (ліворуч) і його сестра — Аліна Фрідріх Фото: Олександра Чернова/Громадське

У Олександра Бондаря статус зниклого безвісти, адже підтвердження того, що він у полоні досі немає. Була інформація, що його бачили в одній з лікарень окупованого Донецька, проте ані контактів, ані інших відомостей у центрі при СБУ Аліні не надали.

Після того, як син зник, батьки здали аналіз ДНК, дружина написала заяву в поліцію про зникнення, але Олександра вони ще шукають. Аліна каже, що інформацію шукати важко — немає єдиної централізованої бази даних. Наразі взагалі незрозуміло, хто шукає зниклих:

«Було б добре, якби в нас була якась єдина база. Можливо хтось би  побачити і щось розказати. Можливо, люди на окупованій території. Там же теж є люди, які шукають, є люди, які за Україну. Але вони в ізоляції і не знають навіть, хто кого розшукує».

Сестра Олександра Бондаря каже: родини зниклих безвісти сьогодні не мають якось певного статусу, не мають документів учасника бойових дій, не мають якихось окремих пільг. Олена — дружина Олександра Бондаря — отримує його зарплату, але минуло вже три роки, її двоє дітей уже повнолітні, отже, соціальна допомога може припинитися у будь-яку мить.

«Коли людина в полоні і рідні знають де вона — так, важко, так, не дають телефонувати. Але ти знаєш, що він живий і рано чи пізно все одно повернеться. А для тих батьків, які не знають, де їхні діти, цей статус «зниклий безвісти» — це дуже важко. Мусимо шукати, мусимо», — каже Аліна.

Батьки Олександра Бондаря Фото: Олександра Чернова/Громадське

У січні парламент ухвалив у першому читанні законопроект «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Згідно з документом люди, яких нині називають зниклими безвісти, отримають офіційний статус, а їхні родини — соціальний захист і гарантії того, що про зниклих не забудуть.

Нарешті має з'явитися єдиний реєстр зниклих безвісти. Усі дані зберігатимуться в одному місці. Людина, яку шукають — матиме офіційний статус зниклої. Контролюватиме цей реєстр спеціально створена комісія, яка повинна оновлювати інформацію, що з'явилася про зниклого протягом 24 годин, якщо ні — штраф. Рідні все одно можуть звернутися до суду, щоб визнати зниклого безвісти померлим. Навіть якщо зниклого згодом визнають померлою, все одно її  продовжать шукати, доки не встановлять місце перебування чи  поховання.

Для порівняння, нині людина вважається померлою, якщо її  не знайшли протягом трьох років. І тепер соціальну допомогу родина отримуватиме протягом усього часу, доки людину шукатимуть і не визнають померлим. Рідним обов'язково повинні надавати інформацію про долю родичів, які зникли безвісти. Також вони мають право дізнатися про обставини смерті, місце поховання й отримати рештки.

За даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, який опікується пошуком зниклих на сході України, з початку конфлікту зникло 1500 людей, половина з них — військові, решта цивільні.

Згідно з їхніми даними 95% зниклих — це чоловіки, середній вік яких 40-41 рік. Заразом у Генштабі офіційно вважаються зниклими 79 військових — це виключно військові Збройних Сил.