Як спроба закриття міжнародного університету в Будапешті вплине на весь регіон

4 квітня уряд Угорщини ухвалив новий закон, що може призвести до закриття Центрально-європейського університету (ЦЄУ). Це спричинило масові акцї протесту в Будапешті.

У законі йдеться про те, що іноземні університети повинні мати відділення в Будапешті, а також в країні, де вони засновані. Акредитований у Нью-Йорку Центрально-Європейський університет відділення у США не має.

В ексклюзивному інтерв'ю Майкл Іґнатьєв, президент і ректор ЦЄУ пояснюює, яке особливе значення має його боротьба сьогодні для академічної свободи в Центрально-Східній Європі.

Іґнатьєв наголошує, що вперше в історії сучасної Європи одна з європейських держав робить прямий законодавчий наступ на академічну свободу. Прагнення пана Орбана до тотального панування зашкодить країні, хоч він і думає, що таким чином її захищає. Ректор адресує прем'єр-міністру чіткий меседж: його заклад ніколи не закриється, ніколи не буде зупинятися перед загрозами і далі навчатиме студентів.

Громадське подає переклад розмови з Майклом Іґнатьєвим, яка була записала ще до ухвалення закону.

Президент і ректор ЦЄУ, колишній лідер Ліберальної партії Канади Майкл Іґнатьєв

Фото: сторінка Michael Ignatieff на flickr

У своїй книзі «Вогонь і попіл: успіхи і невдачі у політиці»  Ви написали, що всьому свій час. Зараз пізній вечір п'ятниці, ми перебуваємо у Вашому офісі в ЦЄУ в Будапешті, всі напоготові, телефони дзвонять, звук вхідної пошти бомбардує Вашу поштову скриньку. Ви опинилися в потрібний момент, в потрібний час? Ви щаслива людина?

[сміється...] Потрібно посміхатися, чи не так? Я повинен був зробити це один раз, але, знаєте, я, здається, зробив це двічі. Я працював в канадській політиці, і в ніч, коли я був обраний, уряд, до якого я збирався приєднатися, зазнав поразки.

Я погодився на цю роботу в Будапешті, тому що я одружився на громадянці Угорщини і маю глибокі зв'язки з цією країною, люблю її. Я знав, який тут політичний клімат, але подумав, що це буде цікаво і захопливо захищати вільні інститути в суспільстві, яке... знаєте, є складним.

Що це? Це ліберальна демократія, це вільне суспільство? Я знав, що це буде складно. Я знав, що захищали академічну свободу в цьому місці буде складно, але, чесно кажучи, не очікував, що станеться таке.

Більшість людей припускали, що Орбан не ризикне напасти на інститут, який був частиною життя країни ось уже 25 років і не мав стратегії вплинути на політичну арену. Ми не в політиці, ми не можемо змінити її, політика — тут як погода. І все ж він вирішив піти на це. Отже, ми мусимо давати раду тому, що відбувається.

Нашою перевагою є те, що ми є вільним інститутом із власним матеріальним забезпеченням, який практично не має аналогів у Східній Європі. Це дає нам можливість активно чинити опір. Сподіваюся, що це не дуже пафосно звучить: ми ведемо бій не тільки від імені ЦЄУ, але від імені академічної свободи в Східно-центральній Європі.

Це стало емоційним питанням для мене. Всього за п'ять хвилин пішки вниз по вулиці звідси розміщена почесна дошка Джона фон Неймана – найвизначнішого математика 20-го століття. Угорський внесок в інтелектуальне життя Європи і всього світу є величезним. Хоч наш з дружиною улюблений поет — Чеслав Мілош, але досить близько до нього був би й Аттіла Йожеф.

Що мене і справді бентежить, так це уряд, який веде розмови про національне відродження, але, здається, не поважає свої традиції, не поважає той факт, що одна з речей, завдяки яким Угорщина робить величезний внесок у культуру світу, — це певна свобода дій угорських  інституцій. Це є найбільшою проблемою для мене.

Коли Ви приїхали сюди, можливо, не надто цікавилися політикою, але тепер Ви є її частиною. Відчуваєте, що відкриваються більш широкі перспективи? Ви вже почали протидіяти ворогам відкритого суспільства, які є радше глобальним явищем, Віктор Орбан є лише одним його прикладом.

Так, Ви можете згадати, що пан Путін намагався закрити Європейський університет у Санкт-Петербурзі, який я добре знаю. Пан Ердоган закриває кампуси і ув’язнює студентів, в той час як я сиджу тут, пишу рекомендації для моїх колишніх турецьких студентів, щоб вони потрапили в американські аспірантури, щоб вони могли врятуватися.

Але законопроект, запропонований цим урядом уперше в історії сучасної Європи, призведе до прямого законодавчого наступу на академічну свободу університету.

Я не знаю, чому пан Орбан хоче бути в одній когорті з Ердоганом і Путіним, а не в клубі вільних суспільств, які поважають свободу інституцій. Я, взагалі, цього не розумію. Він сам собі шкодить. Це здається політично нераціональним. Що він здобуває для себе, напавши на університет?

Я думаю, що його глибший мотив, можливо, полягає в тому, щоб усунути вільні інститути, які стоять на шляху збільшення його політичного панування. Це ставить його в один ряд із тими, хто переконаний, що демократія – це лише влада більшості.

Мажоритарний популізм добре відомий. Можна провести аналогії з паном Трампом та іншими. Але цікаво те, що кожен американець отримав урок, в чому насправді полягає демократія. Вона полягає у виборах, у стримуваннях і противагах.

Пан Трамп допоміг Конгресу та суддям виявити свою силу. Справжня демократія — це місце, де вільні інституції є балансом до влади.

Лідери на кшталт Орбана свідомо поставили собі мету усунути всі перешкоди до влади на їх шляху, але роблять це вони в ім'я демократії і в ім'я народу. Безсумнівно, це закінчується згубно для народу, в ім'я якого це все здійснюється.

Тому, відповідаючи на Ваше питання, мушу визнати, існує більш широкий контекст. Але я не можу вести політичну кампанію проти режиму Орбана. Я не можу зробити це, бо є президентом університету, а не лідером політичної партії. У мене немає інтересу боротися з паном Орбаном. Якби він не прийшов за мною, я б не пручався. Це не моя країна.

Але якщо він прийшов закрити вільний університет, він повинен зрозуміти, що вільні інституції будуть боротися з ним. Ось що ми маємо зробити, це і є свобода.

Президент і ректор ЦЄУ, колишній лідер Ліберальної партії Канади Майкл Іґнатьєв

Фото: сторінка Michael Ignatieff на flickr

Отже, що є у вашому арсеналі для боротьби?

Ось як виглядає мій день: я тільки що відправив листа віце-канцлеру Кембриджського університету, установи, яку люди вважають найкращим університетом світу. На початку дня ми оголосили, що віце-ректор Оксфордського університету приєднався до наших поручителів.

За тридцять хвилин до цього я розмовляв по телефону з президентом Єврейського університету в Єрусалимі, який є видатним навчальним закладом. Він просто подзвонив мені із запитанням: як я можу допомогти? Ще раніше в цей день ми отримали повідомлення, що сімнадцять лауреатів Нобелівської премії підписали лист на нашу підтримку. Вони це зробили разом з 150 іншими видатними вченими.

Кожна професійна асоціація в академічній сфері, про яку ми тільки не подумаємо, готова написати листа на нашу підтримку. Орбан, здається, не розуміє, що наслідком його рішень буде академічна та інтелектуальна ізоляція Угорщини.

Це стосується як міжнародної наукової спільноти, так і міжнародного бізнесу. Я маю на увазі, чи ви ризикнете вкладати свій капітал в країну, де закривають  університет? Університет стає схожим на канарейку у вугільній шахті: ви розумієте, що вона опинилася в несприятливому середовищі. Отже, й інвестиційний клімат сприйматиметься так само.

Ми маємо розбіжності, але у нас є певний моральний авторитет, завдяки якому ми здобули значну підтримку. Я не хочу ані скаржитися, ані казати, що все чудово — триває важка боротьба.

Я знаю, що важливо для цієї людини, не думаю, що він піклується про те, що думають президент Єврейського університету та інші вчені. Але було б розумно для нього, з політичної точки зору, надати належну увагу цьому питанню.

Як ви знаєте, я мав стосунок до політики. Є моменти, коли ви можете радіти, що маєте ворогів і використовувати їх, аби згуртувати своїх друзів. Я думаю, з часом угорці втомляться.

Я спробую вам заперечити. Мажоритарні популісти переконані, що вони під загрозою. З їхньої точки зору, що більше вони ізольовані, то краще. Ще рік тому угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто з гордістю заявив, що чим більше ворогів має уряд, тим більше він розуміє, що робить правильно. Це перегукується з гаслом  початку 20-го століття і нагадує мені про те, що вороги лібералізму мають давню традицію. Як можна виграти в суперечці з ними?

Ви можете обстоювати міжнародні ліберальні космополітичні  цінності, але це не допоможе саме по собі збудувати лікарню, встановити вуличні ліхтарі. Угорці мають проблеми, і вони хочуть, щоб їх уряд звернув увагу на них замість того, щоб постійно робити тактичні кроки, які відволікають увагу.

Я був достатньо в політиці, щоб зрозуміти, що прем'єр-міністр Угорщини має підтримку. Я не недооцінюю його. Я ставлюся до цього дуже серйозно. Він є народно вибраним лідером, наділений цілком законною владою, але я не думаю, що він є гегемоном. Час минає, і він продовжує здобувати нових ворогів. Однак в якийсь момент угорський народ чи то за келихами вина, чи то перед своїми телевізорами почне ставити собі питання: наскільки дурними Ви, пане прем’єре, нас вважаєте?

Але це вимагає часу. Я хочу пояснити, що я не недооцінюю пана Орбана, як політика. Він один з двох або трьох геніальних політиків в Європі.

Чи Ви читали або ж цікавилися його політичною ідеєю неліберальної демократії? Мені це  поняття здається прямо протилежним тому, за що бореться будь-який університет.

Насправді, смішним є те, що я спробував нейтралізувати це, радше ніж вдаватися до ритуалу засудження. Отже, ця неліберальна демократія ставить питання: що таке це відкрите суспільство, чому воно таке непопулярне? Чому люди не хочуть бути відкритими, а, навпаки, закриваються? Чому вони віддають перевагу закритим кордонам замість того, щоб їх відкрити?

Чому відкриті суспільства під час переходу від комунізму й входження в ринкову економіку та ліберальну демократію наштовхнулися на проблему корупції? Про це кажуть ліві критики, а з боку правих Ви почуєте, що це призвело до втрати національної ідентичності та розмивання релігійних традицій і вірувань.

Існує багато критики відкритого суспільства, і я насправді думаю, що завдання  нашого університету — відобразити, що насправді означає ліберальна демократія і чому відкрите суспільство настільки непереконливе. Існує багато мільйонів людей, які думають, що це шлях в майбутнє. Ми повинні бути чесними.

Минулої ночі франко-чеський політолог Жак Рупнік виступав з промовою  в ЦЄУ про Європу і чому європейський ідеал настільки непереконливий. Чому це більше не здається пунктом призначення, а лише бюрократичним хаосом. Він навів приклад євробанкноти, яка має абстрактний дизайн, в якому не знайшлося місця національним героям з царин культури або науки. Я думаю, що це чудовий символ порожнечі. Не тільки  Європи, але і порожнечі відкритого суспільства.

Я писав протягом  25 років про небезпеку націоналізму, але ніколи не недооцінював емоційну силу віри, емоційну силу нації, мови, культури .

В якийсь дивний спосіб відкрите суспільство стало ворожим до тих речей, які насправді дають сенс життю людей. Я канадієць, я не безрідний космополіт. Я написав 30 років тому в своїй книзі «Кров і приналежність», що космополітизм є привілеєм тих, хто отримав паспорт. Іншими словами, він є привілеєм тих, хто має закріплену національну ідентичність у визнаній державі.

Я не думаю, що ми дійсно визнали те, яку високу ціну ліберальне суспільство та Європа платять за чиїсь образи. Я не думаю, що це поганий час для ліберальної демократії. Я думаю навпаки, що це прекрасний час, щоб удосконалитися.

Президент і ректор ЦЄУ, колишній лідер Ліберальної партії Канади Майкл Іґнатьєв

Фото: Patrick Doyle/EPA

Яким би був Ваш меседж до Віктора Орбана про відкрите суспільство? Ви проводили зустрічі з ним, але яким було б Ваше публічне послання, щоб інші змогли почути?

Моє послання до пана Орбана: будь-хто, хто насправді любить Угорщину і поважає свої інтелектуальні та культурні традиції та розуміє те, що вчені та інтелектуали цієї країни зробили свій внесок в розвиток Європи, буде поважати академічну свободу своїх інституцій, а не намагатися їх знищити через бажання тотального панування. Це бажання може нашкодити  країні, навіть якщо при цьому говорять, що таким чином її захищають. Я так вважаю.

Ми будемо захищати академічну незалежність цього університету, незважаючи ні на що. Цю установу ніколи не закриють, ця установа ніколи не скориться погрозам.

Ця установа буде продовжувати готувати студентів.

Я ставлюся критично до  відкритого суспільства, але, зайшовши до будь-якого з наших класів, Ви побачите відкрите суспільство в кращому вигляді.

/Войцех Пшебильський

/Також можна ознайомитися з оригіналом матеріалу на сайті Visegrad Insight

Підписуйтесь на наш канал в Telegram