«Якби це не був іноземний рейс, уряд приховав би правду»: що іранці кажуть про авіакатастрофу та ситуацію в країні

Уніч на 8 січня в Ірані розбився пасажирський літак української авіакомпанії МАУ. На борту було 176 людей, усі вони загинули. За два дні Іран визнав, що помилково збив український літак. Після цього в країні розпочались антиурядові протести. Це відбувається на тлі загострення відносин із США. Багато іранців переконані: якби це був не іноземний рейс, влада б приховала правду. Мешканці Тегерану розповіли Громадському про свою реакцію на авіакатастрофу, життя під санкціями, претензії до уряду, острахи війни та сподівання на мир. Імена змінено на прохання співрозмовників.

Алі, 38 років, музикант, Тегеран

Першою реакцією був шок — ракети посеред Ірану. Я відчув певне полегшення від того, що уряд визнав провину. Але я не знаю, що було, якби це був іранський рейс. На борту було так багато молоді, тих, хто щойно побрався, студентів з дуже хорошого університету. Без перебільшення, це були особливі люди, і для Ірану це величезний удар.

В Ірані я загалом я почуваюся безпечно. Але якщо мені треба подорожувати, то це окрема річ. Маючи іранський паспорт, доводиться стикатися з багатьма обмеженнями.

Проблеми й переживання простих іранців дуже відрізняються від проблем режиму. Фігура Сулеймані подобалася багатьом, в першу чергу, як захисника від «Ісламської держави». І хочете вірте, хочете ні, але його сприймали як більш помірковану фігуру серед іранських посадовців. Можливо, він був тим голосом здорового глузду всередині політичної сцени, оскільки був військовим. Нічого хорошого після його вбивства не очікується — вартові Ісламської революції робитимуть усе як і раніше.

Я не думаю, що війна зараз можлива. Конфлікт дійсно загострився, але останні події показали, що жодна зі сторін не хоче починати класичної війни.

Санкції тиснуть на нас. Це відбивається на всьому. Бракує навіть ліків і для людей, і для котів. По курсу валют конфлікт вдарив не так сильно. Ціни ростуть, це пов'язано насамперед із санкціями і подорожчанням палива.

hromadske існує завдяки фінансовій підтримці глядачів, адже ми — незалежне медіа і не маємо власника. Допоможи журналістам і далі робити свою роботу, фондуй на Спільнокошті.

Неда, 39 років, викладачка вишу, Тегеран

Я шокована авіакатастрофою, як і всі іранці. Мене за кілька днів летіти з Тегерана до іншої країни, і я не знаю, чи рейс не скасують.

Зараз мені складно уявити, що з нами буде — просто осягнути, що сталося і що може статися далі. Я не була на протестах, але туди ходять мої друзі і продовжуватимуть ходити.

Я не думаю, що війна зараз можлива. Але яка різниця? Ми з жовтня втратили понад дві тисячі людей під час протестів!

Аббас, 38 років, IT, Тегеран

Люди з самого початку обурилися, бо правду приховували — нехай і недовго. Уряд часто говорить, що економічний тиск треба витримати заради нашої безпеки, заради озброєння. Але виправдання уряду тепер виглядає смішно, бо вони саме поцілили у нашу безпеку. Іранці переконані: якби це був не іноземний рейс, урядовці б приховали правду назавжди. Тому ця авіакатастрофа серйозно підірвала довіру до уряду.

Питання про безпеку в Ірані в першу чергу стосується економіки. Ми дійсно боїмося, що санкції та економічний тиск посиляться. Люди і так мусили зводити кінці з кінцями. Важко уявити, що може бути ще гірше.

Вбивство Сулеймані стало справжнім шоком для нас. Він був героєм Ісламської революції. І щодо його смерті тепер існує багато теорій — дехто навіть вірить, що це було сплановано. Ці настрої посилилися, коли стало відомо, що Іран попередив про свій удар у відповідь. Говорять також і про те, що ця смерть відволікла увагу від вбивств протестувальників у листопаді під час мітингів проти підвищення цін на пальне.

Багато хто вважає, що війна зараз не можлива. Тепер навпаки здається, що після конфронтації можливий компроміс для досягнення миру. Багатьом ця ситуація чимось нагадує період кінця війни між Іраном та Іраком. Проте тоді уряд мав підтримку народу, а зараз — ні.

У багатьох іранських посадовців є американське чи канадське громадянство. Їхні діти живуть там і насолоджуються життям. Прірва між бідними і багатими очевидна і величезна. Але навіть у таких умовах є ті, хто хоче війни. Дехто настільки розлючений і розчарований, що прагне радикальних рішень.