Якою повинна стати стратегія оборони після війни
«Коли ця війна закінчиться, українці потребуватимуть армії, яка буде здатною не допустити, щоб росія знову прийшла... Цей цикл може повторитися через шість місяців або шість років. Це те, про що ми маємо думати, окрім нинішньої війни. І ми думаємо», — наголошувала нещодавно заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд.
Якою має бути оборонна стратегія після закінчення активної фази війни та як має змінитися оборонний сектор України — hromadske запитало в експертів.
Військо мирного часу
З моменту оголошення воєнного стану Збройні сили збільшилися майже втричі — до 700 тисяч військових. Після закінчення гарячої фази війни має початися поетапна демобілізація, а армія — згорнутися відповідно до потреб мирного часу. Генштаб і Міноборони визначать, які частини та з яким штатом залишаться, а які розформують або переведуть у резерв.
Думки експертів щодо того, якою має бути чисельність ЗСУ після війни, розходяться.
Андрій Риженко, капітан І рангу запасу ВМС України, експерт Центру оборонних стратегій оптимальною чисельністю війська вважає 250-300 тисяч — велику армію українська економіка не потягне.
«До повномасштабного вторгнення на одного військового в нас витрачалося 20 тисяч доларів на рік — на утримання, бойову підготовку. Зараз цього недостатньо, цей показник необхідно збільшити щонайменше у півтора раза. Нам треба купувати нову зброю. Якщо у 300-тисячному війську на кожного припадатиме 30 тисяч доларів на рік, бюджет армії становитиме 9 мільярдів. Це велика сума для України. Наш сукупний бюджет раніше був 30 мільярдів доларів», — пояснює Риженко.
Таку ж чисельність — щонайменше 300 тисяч військових — пропонує Петро Черник, полковник ЗСУ, кандидат політичних наук. Він пояснює, що військо має становити до 1% від кількості населення країни.
Віктор Кевлюк натомість вважає, що чисельність ЗСУ мають визначати передусім небезпека й загрози, а не лише економічні чинники, навіть якщо «це буде економічно боляче».
«Число у 250 тисяч завжди визначалося бюджетом. А відштовхуватися треба від неупередженого аналізу загроз. Такий аналіз мають провести, на мою думку, фахівці з оборонного комітету НАТО. Це, мабуть, буде найоб’єктивніша оцінка», — вважає Кевлюк.
Відповідно до загроз по країні дислокуватимуться і Збройні сили. Ключовими факторами Кевлюк називає ситуацію з арміями Білорусі й росії, а також у «Придністров'ї», на морі та заході країни.
«Там друзі (на західному кордоні — ред.), союзники, але є й Угорщина, яка щоразу голосує і поводиться недружньо стосовно України, хоч і є членом Євросоюзу й НАТО. Розглядати Угорщину як загрозу, очевидно, варто, хоча ніхто з військово-політичного керівництва України щодо цього досі не висловлювався», — зазначив Віктор Кевлюк.
Контрактна чи змішана армія?
Не лише кількість, а й спосіб комплектування Збройних сил — дискусійна тема: чи має українська армія стати професійною, а чи повинна лишитися змішаною, зі збереженням призову.
«Найближчими роками ми не зможемо утримувати професійну контрактну армію, — вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський. — Для нас критично важливо буде мати максимально доступні мобілізаційні резерви, а це можливо тільки у разі повного охоплення населення військовим обов’язком».
На думку Андрія Риженка, призовники після служби могли б із власної волі долучатися до резерву, а термін строкової служби варіюватися: від базової підготовки в шість місяців до восьми місяців чи року — для тих, хто вирішить стати частиною активного резерву.
Хоча існують й інші позиції. Петро Черник вважає, що строкова служба має тривати 1,5 року і формуватися за екстериторіальним принципом: представники сходу служать на заході — і навпаки. Він пропонує таке поєднання контрактної та строкової служби: сили спецпризначення, десантно-штурмові війська, повітряні сили, військово-морські сили, сили протиповітряної оборони, РСЗВ — формуються за контрактним принципом. А механізовані, танкові, стандартні артилерійські підрозділи та підрозділи забезпечення — за призовним.
Міністр оборони Олексій Резніков пропонував замінити строкову службу спеціальними курсами, які повинен буде пройти кожен повнолітній.
Доцільності призову не бачить військовий експерт Віктор Кевлюк: «Строкова служба — це рабовласництво, пережиток, імітація того, що люди набувають військових навичок. Я не думаю, що це варто брати з собою в майбутнє. Наприклад, у Польщі є така підготовча служба: людина приходить, пробує місяць послужити. Подобається — лишається, не подобається — йде додому й отримує військові навички в інший спосіб. Є формування тероборони, яке може стати таким місцем».
Він додає: якщо Україна все-таки прощається зі строковою службою, то для контрактників треба буде звести не казарми, а військові бази, де буде передбачено все — музична школа, басейн для родин військових, відпочинок і розваги, а не лише об’єкти військового призначення та житло як елементарний необхідний компонент.
Окремо потрібно реформувати й нинішню систему мобілізації, вважає Андрій Риженко. На заміну їй могла би прийти підготовка більшої кількості резервістів.
«Мобілізація досі будується на радянських принципах — починається війна, країна зачиняється, оголошують мобілізацію, і всіх чоловіків від 18 до 60 років не випускають — незалежно від того, які є потреби та ресурси», — зауважує Риженко.
Як приклад він наводить Фінляндію. Країна з населенням у 5,5 мільйона людей має 900 тисяч резервістів, які постійно проходять тренування. Україні, на його думку, недостатньо нинішнього оперативного резерву (понад 230 тисяч станом на 2021 рік). Потрібно сформувати резерв приблизно в 1,5 мільйона підготовлених і добре екіпірованих військових.
Петро Черник пропонує мобілізаційні резерви щонайменше в 1 мільйон військовослужбовців, яких за потреби можна швидко активувати.
«Під натовську зброю треба натовські стандарти ведення бою»
За час війни Україна отримала значну кількість західної зброї. На думку Віктора Кевлюка, цього озброєння буде достатньо на найближчі повоєнні 5-10 років. Але країна має думати про те, щоб і пізніше мати в арсеналі найсучаснішу зброю. Тож держава повинна публічно оголосити візію того, якою має бути програма розвитку озброєнь.
Експерти, з якими ми поспілкувалися, вважають, що ЗСУ мають повністю перейти на озброєння натовських зразків — це стосується і планування закупівель, і власного чи спільного виробництва.
«Україна після перемоги не зможе отримувати таку широку підтримку всіх держав, як зараз», — додає Сергій Грабський.
Тому Україна має розвивати військово-науковий та військово-промисловий потенціали, посилювати міжнародну інтеграцію з країнами-членами НАТО із перспективою вступу в Альянс.
Грабський вважає, що український оборонно-промисловий комплекс мав би сконцентруватися на виробництві боєприпасів — наприклад, калібру 155 мм для західних артилерійських установок. Державний концерн «Укроборонпром» заявляв, що разом із неназваною країною-членом НАТО вже почав виробляти за кордоном 125-міліметрові снаряди для танкової гармати, а раніше — міни калібру 120 мм.
Пріоритетним напрямком, на думку Грабського, має стати розробка засобів ураження на відстань 500-800-1000 км. Про важливість далекобійної зброї наголошували у своїй статті головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний і генерал-лейтенант Михайло Забродський, адже в цьому Україна суттєво поступається рф.
Андрій Риженко вважає, що Україна могла б бути успішною в авіабудівництві завдяки заводу «Антонов», у кораблебудуванні (катери, а згодом, можливо, корвети), танкобудуванні (виробництво бронетехніки), електроніці (радіолокаційні станції), виробництві стрілецької зброї.
Хоча скандал із «Мотор Січчю» показує, що Україна не може віддати під приватизацію всі стратегічні підприємства, приватний бізнес відіграє важливу роль.
«Під час війни приватні підприємства добре проявили себе. Вони не так зашорені, швидше адаптуються до стандартів НАТО. У нас, наприклад, непогані шоломи виробляє підприємство, яке за свої кошти провело тестування», — розповідає Риженко.
Ще один важливий крок — адаптація бойових операцій до доктрин НАТО. Насамперед це стосується оперативного та стратегічного рівнів, оновлення яких відбувається повільніше за тактичний, зазначає Андрій Риженко: «Під натовську зброю нам треба натовські стандарти ведення бою».
Багато людей мають бойовий досвід. Що це дасть?
Великий бойовий досвід українських військових автоматично не зробить Збройні сили найпотужнішою армією без проведення реформ, вважає Віктор Кевлюк.
«Наявність великої кількості фахівців із бойовим досвідом загалом не дає нам багато. Ірак мав величезну кількість таких фахівців — вісім років воював з Іраном. Потім провів успішну операцію проти Кувейту. Де сьогодні Збройні сили Іраку? Війна в Афганістані тривала з 1978 року. Там є бойові фахівці?» — риторично запитує Кевлюк.
На його думку, під час формування ЗСУ повоєнного часу Генштаб міг би звернути увагу на військових, які пройшли закордонне навчання за стандартами НАТО й опанували західні озброєння. Їх варто заохочувати лишатися на контрактній службі, щоб вони стали ядром нового українського війська.
Окрім того, держава має покращувати соціальний захист військовослужбовців, сприяти зростанню престижу професії військового в суспільстві, а не лише посилювати кримінальну відповідальність, каже інший експерт Андрій Риженко.
«Я прослужив 35 років, звільнився із записом “житлом не забезпечувався”. І таких людей багато», — додає Риженко.