Якщо вас втомив успішний успіх. Як навчитися жити без фільтрів у новому році
Передноворічний період вимагає від нас підсумків. Так чи інакше поруч усі пишуть і говорять про знахідки та втрати року. Слова «успіх, досягнення, результати» стали вагомими маркерами соціального статусу. А втім, найцікавіше за кулісами — ми не знаємо, якою ціною ці слова далися людям. У часи соцмереж і 15-секундних сторіз, ми часто помилково вважаємо, що розуміємо багато про життя людини і якось можемо бути причетними до її досягнень. Це не так. За будь-яким результатом стоїть страх, ризик і фрустрація — стан, коли абсолютно не розумієш, у який бік рухатися.
Майже шість років тому я жила на маленькому півострові Cape Cod у штаті Массачусетс. У нашому містечку був пляж та доступ до цілого Атлантичного океану. Все було прекрасно, як здійснена мрія з фільму — я в купальнику в стилі «Рятувальників Малібу», американський прапор із його 50 зірками, рятувальник у протисонцевих окулярах і білій футболці та океан, у який місцеві не рекомендували далеко заходити, бо там плавають акули. Проте якщо сісти на корабель і дістатися за 40 хвилин на сусідній острів Martha’s Vineyard, можна було без остраху купатися в тому ж Атлантичному океані.
Ця історія не про те, як класно було на американському півострові, бо насправді попри позірний успіх і фото в інстаграмі, виникало й багато проблем: житло з матрасом на підлозі (інших варіантів американські домовласники не пропонували) та високі податки з усіх покупок, відсутність транспорту (місцеві мають власні авта) та інші повсюдні нагадування про те, що ти — насправді гість. Американці в маленьких містечках не люблять українських студентів — вважають, що ті часто забирають їхні робочі місця. Для мене це була маленька школа життя, після якої скажу, що спати на підлозі з подвійним матрасом може бути навіть класно. Але цього ви в інстаграмі не побачите.
Що робити, коли втомило споглядання успішних історій в інтернеті, яких практично не уникнути? По-перше, навчитися приймати, що вони завжди будуть. По-друге, берегти себе та свій емоційний стан. У погоні за чужими успіхами ми втрачаємо найголовніше — себе та здатність розуміти свої потреби, запити, вимоги. Радію, коли все частіше чую про психотерапію і те, що люди частіше на неї наважуються. З власного досвіду знаю — це вибір доволі затратний та непростий. Процес буває довгим і болючим, а результат однозначно приходить не одразу. Іноді його бачиш лише точково та з роками.
За два з половиною роки власного досвіду в терапії я справді навчилася відсіювати другорядне. Але щоразу, коли переді мною постає питання нової відповідальності чи вибору, з’являється страх «стати лузером». Це нормально, він допомагає рухатись уперед. З одного боку, здається, що «успішний успіх» все ж утратив свої обороти, є тренд на усвідомленість і «святкування факапів», все частіше люди діляться своїми невдачами, втратами чи ментальним здоров’ям.
Наприклад, супермодель Белла Хадід у листопаді опублікувала пост, де зізналась у депресії, а також додала свої фото в сльозах. І мало б полегшати: якщо плачуть багаті супермоделі, то й звичайним людям у реальному житті можна не приховувати своїх психологічних тривог і розладів. Світ все частіше говорить про ментальне здоров’я, бо безупинна гонка за статусом вбиває. Ціна різна: від самотності, зіпсованих стосунків з сім’єю чи друзями до розлучень, сліз та нервових зривів.
Влаштовуйте собі відпустки: від людей, роботи, соцмереж. На початку грудня у мене був довгоочікуваний відпочинок — поїздка в Рим. Декілька днів поспіль я гуляла старим містом, роздивлялась архітектуру, туристів, вдивлялась у палітру кольорів, яким наповнений Рим, і зрозуміла, що навіть якщо щось станеться з моїми сторінками у фейсбуці чи інстаграмі, я все одно залишусь. І все навколо мене теж буде — це вічне місто, нові люди, музика, їжа та навіть любов. Це полегшення від того, що нікому не варто доводити «де ти» і як багато навколо тебе фільтрів, — безцінне. Жоден лайк його не покриє навіть на половину.
Як компенсовується успіх? Найчастіше фінансово, що правильно, хоч і непросто. Менше — внутрішнім визнанням цінності своїх досягнень. До останнього можна лише психологічно та духовно дорости. Коли перед новим роком і впродовж всього святкового періоду читаєте рейтинги, пости з підсумками чи переглядаєте чужі фото, спробуйте не картати себе за те, що на них — не ви. І тим більше не намагайтеся себе уявити в них.
Можливо, ви ніколи не запустите ракету в космос, але якщо за рік ви відчули закоханість, комусь допомогли, досягли власних вимог до себе (від спорту до розірвання токсичних стосунків) — це і є ракета у ваш власний космос. За нею теж численні спроби, поразки, не ті люди і не та погода, але згадайте, що відчували в момент, коли мрія здійснилась? Щастя, вдячність, полегшення? У кожного це відчуття своє.
Люди року бувають лише в суб’єктивних медіарейтингах, складайте свій список. Справжнім успіхом буде, коли ви його ж для себе і очолите.