Єдинороги, фабрики та кіно — чому варто поїхати в Лодзь на вихідні?

Як дістатися?

До міста можна дістатися автомобілем, літаком, автобусом або поїздом. На інтерсіті можна доїхати з Києва до Перемишля та пересісти на потяг до Лодзі. Дорога на авто з української столиці займе приблизно 11 годин, не враховуючи час, який потрібен для проходження контролю на кордоні. На сайті Busfor доступні квитки від 900 гривень.

Але зручніше літаком: прямий переліт триватиме менш як дві години. Авіакомпанія SkyUp наразі єдина відкрила авіасполучення між Києвом та Лодзю. Квитки можна знайти за ціною від 739 гривень. Я обрала саме такий варіант.

Перед поїздкою раджу перевірити правила в’їзду до Польщі на карті МЗС. Станом на початок грудня до країни можуть в’їхати українці, які повністю вакцинувалися проти COVID-19 препаратами, дозволеними в ЄС (Pfizer, Moderna, AstraZeneca, Jonson & Jonson), або мають довідку про нещодавнє одужання. Також можна в’їхати з негативним ПЛР-тестом, але в такому разі доведеться відбути 5 днів ізоляції.

Лодзь індустріальна

Перше, що бачиш, коли приїжджаєш у місто, — це димарі фабрик і заводів, які розташовані навіть у центрі. Раніше в Лодзі працювали понад 400 фабрик. Місто було потужним індустріальним центром Польщі ще з часів промислової революції.

Тепер деякі з цих фабрик реставрували й переробили на торгові центри, галереї та наукові музеї, зберігши історичний вигляд будівель і поєднавши його з футуристичним дизайном. Тому місто не справляє враження сірого й депресивного. Радше навпаки — такі незвичні поєднання мають дуже стильний і сучасний вигляд.

Один із найвідоміших прикладів такої трансформації та осучаснення — комплекс Manufaktura. Він поєднує в собі торговий центр із кінотеатром, музей сучасного мистецтва, де виставляють роботи художників-авангардистів з усього світу, а також безліч ресторанів, кав’ярень, барів і театр. На території комплексу дуже затишно, особливо ввечері: тут узагалі ніхто не поспішає, люди сидять біля фонтанів і спілкуються, йдуть на закупи або зустрічаються для побачення.

Раніше це була текстильна фабрика місцевого підприємця. Зараз на території комплексу є музей цієї фабрики, де є змога подивитися на ткацькі станки, які використовували на підприємстві. Працівники музею навіть можуть продемонструвати, як вони працюють.

Успішно оновили ще одну будівлю Лодзі — першу міську електростанцію (ЕС1). Її ввели в експлуатацію ще в 1907 році. Нині вона стала міським культурним осередком: тут можна відвідати планетарій та інтерактивний центр науки й техніки. Також будується центр кінокультури та центр коміксів. Я потрапила в музей науки і «залипла» на кілька годин, розв’язуючи задачки з фізики у формі ігор. І це при тому, що в школі я фізику не любила взагалі. Думаю, буде дуже цікаво навіть тим, хто вже давно забув, що таке закон Ома та як вимірювати силу тяжіння.

Загалом важко перерахувати всі старі будівлі міста, які отримали шанс на друге життя. Вони перетворилися на торгові та бізнес-центри, магазини й артпростори. А втім, поляки змогли зберегти їхню історичну форму та цінність. Приємно було побачити місто, у якому такі будівлі не руйнують дощенту заради нового, а залишають автентичними.

Лодзь мультикультурна

Лодзь не дарма називають містом чотирьох культур, адже ще сто років тому тут жили поляки, євреї, німці та росіяни. Це вплинуло і на архітектуру будівель: прогулюючись головною вулицею міста — Пьотрковською, яка, до речі, є найдовшою торговою вулицею в Європі, — можна побачити кам’яниці, палаци та вілли промисловців, а також фабрики й костели. Усі вони мають різні архітектурні стилі та свої особливості.

У Парку міської культури Лодзі повністю реконструювали життя та побут містян 19-20 століть. Там розташований невеликий квартал із будинками для робітників фабрик. Усередині можна побачити інтер’єр і предмети побуту поляків, євреїв та німців, які тоді жили в місті. Мені сподобалося, що кожен такий експонат можна чіпати руками й розглядати: усередині все облаштовано так, наче господарі осель тільки на хвилину відійшли і скоро повернуться, а ви просто зайшли до них у гості.

До Другої світової війни євреї в Лодзі становили третину населення. Але з появою нацистів їх виганяли з центральних вулиць і згодом організували гетто. Зараз у місті залишилося одне з найбільших у Європі єврейських кладовищ. Тут поховані приблизно 180 тисяч людей, зокрема багато євреїв, які творили історію Лодзі. Це може здатися дивним місцем для прогулянки, та насправді на території кладовища дуже красиво, особливо восени.

Серед пишної рослинності та старих дерев можна порозглядати старовинні гробниці й пам’ятники. А щоб така прогулянка не навіяла сумний настрій, можна скористатися послугою екскурсовода. Зі мною був Патрік, який уже кілька років досліджує тутешні могили.

Коли будете в Лодзі, завітайте у ресторан Imber в одному із внутрішніх двориків на Пьотрковській. Цей заклад спеціалізується на єврейській та польській кухні. Тут подають традиційні страви за старими автентичними рецептами, адаптовані шефами під сучасність. До речі, цей заклад відзначили у польському «Ревізорі». У меню є позиції, промарковані відмітками, які вказують, що саме ці страви куштувала ведуча шоу. Тут величезні порції, які сміливо можна ділити на двох. Від себе раджу спробувати десерт із халвою — вона тут смакує по-особливому, наче з неї зробили ніжне морозиво.

Лодзь сучасна

Прогулюючись у Лодзі, я щоразу натрапляла на якесь будівництво. Деякі вулиці взагалі були перекриті через це. Видно, що місто перероджується й оновлюється. На стінах старих будівель багато яскравих муралів. Також тут облаштовані зелені зони, зоопарки й парки, вирує нічне життя.

Як розповіли місцеві, влада постійно намагається осучаснити вигляд міста і його імідж. Для прикладу — історія про те, як Лодзь стала асоціюватися з єдинорогами. У місті є велика трамвайна зупинка з різнокольоровим навісом, яку місцеві прозвали «стайня єдинорогів» — ймовірно, через те, що накриття виблискує на сонці всіма кольорами веселки, а трамвай має один «ріг». У 2019 році поряд із зупинкою відкрили пам’ятник єдинорогу, який створив японський художник Томохіро Інаба. Він має такий вигляд, наче половина єдинорога розчиняється у повітрі. Багатьом мешканцям Лодзі скульптура не сподобалась узагалі. Проте зрештою єдиноріг став неофіційним символом міста і тепер часто з’являється на сувенірній продукції.

Тут мешкають багато студентів, які теж роблять Лодзь сучасною і живою. Через старовину будівель і не завжди благополучних сусідів житло у центрі не цінується так, як у нас. Тож тут проживають здебільшого студенти, які найчастіше ділять помешкання на кількох осіб — так орендна плата іноді виходить дешевшою, ніж проживання в гуртожитку. Про це мені розповів студент Лодзького університету Якуб, із яким я познайомилася під час подорожі.

Він показав мені нічне життя Лодзі. Ми пішли, за його словами, у наймодніший пункт на культурній карті міста — OFF Piotrkowska. Це квартал для творчої тусовки на території колишньої бавовняної фабрики: тут в одному місці можна знайти майстерні дизайнерів та студії архітекторів, альтернативні музичні клуби, виставкові та репетиційні зали, концептуальні магазини, ресторани й кафе. Резиденти простору прагнуть сформувати його як модель богемного суспільства, яке живе у власному особливому ритмі. Це місце дуже нагадало мені район вулиці Нижньоюрківської у Києві на Подолі, де на території колишньої стрічкоткацької фабрики розташовані найвідоміші нічні клуби столиці.

Лодзь також має статус кінематографічної столиці Польщі: у 2017 році ЮНЕСКО надало їй звання «Місто кіно». Колись у Лодзинській кіношколі навчалися відомі на весь світ режисери, які отримали «Оскар»: Роман Поланскі, Анджей Вайда та Збігнєв Рибчинський. Про це нагадує Алея зірок на Пьотрковській. Дуже хотілося зайти на територію кіношколи, пройтися сходами, на яких сидів після пар Поланскі, але під час навчання в умовах пандемії перебувати на території стороннім заборонено.

Поряд із кіношколою розташований Музей кінематографії, де зібрали архівну кіноапаратуру, документи, старі афіші та реквізит. Дуже цікавим експонатом виявився унікальний фотопластикон — пристрій, створений на початку 20 століття, який дозволяє одночасно декільком людям переглядати зображення, ніби у 3D. Зараз на території музею щотижня організовують кінопокази. Також фільми можна подивитися в кінопавільйонах колишньої Студії художніх фільмів. А ще у місті будують Національний центр кінокультури — так планують ще більше популяризувати кіно та історію кінематографу. А взагалі, достатньо просто пройтися кінематографічними вулицями Лодзі та згадати, що вже бачили їх у якійсь зі стрічок.