Єврорадикали та біженці: два світи — Франція

23 квітня у Франції відбудеться перший тур президентських виборів. Одна з основних кадидатів – лідерка ультраправої партії Марін Ле Пен, яка відстоює позиції євроскептицизму. Вагома частина її прихильників – це ультраправі радикали, що виступають проти мігрантів у країні та «очищення» Франції. Хто ці люди та чим вони живуть? Перша публікація зі спеціального циклу репортажів Громадського про праворадикалів та біженців у Європі.

«ГЕНЕРАЦІЯ»

— За білу расу!

— За расу!

У невеликому пабі в центрі Лілля лунають схвальні крики. Юрба, серед якої більшість  – чоловіки, піднімає келихи з пивом і випиває. Бар «La Citadelle» знайти не так легко – він розташований у внутрішньому дворі одного з житлових будинків і не має жодної вивіски, яка б виходила на вулицю. Заклад належить ультраправій організації «Generation Identitaire» («Покоління ідентичностей»). Впускають сюди тільки своїх. І тільки білих. Замість традиційного французького тосту «À votre santé!» («За ваше здоров’я!») між собою тут використовують «À la race!» («За расу!»).

Герб «Generation Identitaire» (чорна буква у колі), запозичений у спартанців, на стіні у барі «La Citadelle», де збираються французькі ультраправі радикали Фото: Остап Яриш/Громадське

«Я відчуваю себе ближчим до будь-якого білого на планеті, аніж до чорного француза, – гордо розповідає Батіст, перекрикуючи гамір довкола. — Чому коли хтось каже, що пишається бути чорним, – це схвалюють, а коли я говорю, що гордий бути білим – це вже расизм? Медіа і соціальні інститути десятиліттями вбивали народу в голову, що це ненормально. Ми ж у «Генерації» маємо розповідати людям інше. Це добре і правильно – пишатись тим, що ти білий, що ти націоналіст, що ти француз».

«Франція зараз наполовину кольорова. Скажи мені, це нормально? – Продовжує у запалі Батіст, – Наш уряд постійно хвалиться одним з найвищих рівнів народжуваності в ЄС. Це правда. Але глянь, хто народжує! Як правило, чорні та араби, і це катастрофа. Ми маємо змусити білих жінок народжувати більше, поки не стало надто пізно».

Молодий хлопець спортивної статури працює в Європарламенті разом з «Національним фронтом» – ультраправою партією, яку очолює Марін Ле Пен, кандидатка на пост президента Франції. Її члени виступають за депортацію біженців, зближення із Росією та припинення існування Євросоюзу як такого. Проте Батіст вважає таку політичну програму недостатньо різкою.

«На мій погляд, зараз партія – занадто соціалістична. Марін Ле Пен іде на поступки, бо перед виборами хоче привернути увагу поміркованої частини населення. Тому ми працюємо із її дочкою – Марйон, вона радикальніша за свою матір. Сподіваюсь, у такий спосіб вдасться змінити партію зсередини».

За словами Батіста, багато членів «Генерації» залучені в роботу «Національного Фронту», але своєї діяльності не афішують – офіційно вони не мають жодних зв’язків між собою.

У куті бару - статуя Жанни Д'Арк, яка тримає вервицю та молот Одіна. В «Генерації» є як католики, так і язичники Фото: Остап Яриш/Громадське

Безумовно, не всі прихильники Ле Пен – праворадикали. Середи них є і звичайні люди середнього класу, які збираються голосувати за політика через економічні чи соціальні причини. Втім, у «Генерації» кандидатку підтримують усі без виключення. «Generation Identitaire» цікава ще й тим, що це найактивніша та серед інших найбільш помітна праворадикальна громадська організація у Франції. Її приклад, мабуть, найкраще ілюструє явище радикалізму в країні загалом.

Багато з її учасників – освічені та ідеологічно підковані люди. Більше того, щотижня вони збираються на закриті зустрічі, де вивчають історію, політологію, ораторське мистецтво тощо. «Генерація» займається також громадською активністю: організовує демонстрації та протести, проводять інформаційну роботу серед населення та беруть участь в різних соціальних акціях.

Голова осередку Ауреліен Верхасель розповідає: «Взимку, коли надворі холодно, ми виходимо на вулиці Лілля й допомагаємо безхатченкам. Приносимо гарячі напої, теплий одяг, їжу. Інколи запрошуємо до нас у бар зігрітись. Знедолених людей не можна залишати напризволяще – ми в «Генерації» піклуємось про наших».

— Наших? Тобто допомагаєте лише французам?

— Ні, звісно. Але тільки білим. Чорні й араби цього не заслуговують.

В барі можна купити ідеологічну літературу Фото: Остап Яриш/ГромадськеВнутрішній двір бару «La Citadelle» Фото: Остап Яриш/Громадське

УНІВЕРСИТЕТ

Сьогодні в Рези Рахімінеджада – щасливий день. Мігрант з Ірану аж сяє на радощах: декілька хвилин тому його сестрі надали офіційний статус  біженки. Це – одна з небагатьох світлих подій, які сталися у його житті останнім часом.

«Біженець! Біженець!» — тебе постійно таврують, куди б не пішов», – розказує Реза. У Францію приїхав слідом за сестрою – вона співачка, яка у своїх піснях виступає проти влади. В Ірані заборонене жіноче соло, а антиурядова творчість і поготів. Реза активно підтримував діяльність сестри, тож і йому загрожували переслідування.

Мігрант з Ірану Рези Рахімінеджад Фото: Остап Яриш/Громадське

Шлях до Лілля був чи не найважчою дорогою в його житті – за останній рік іранець сидів у в’язницях п’ятьох різних країн: Угорщини, Німеччини, Австрії, Франції та Італії. Всюди – через підроблені документи.

В угорській в’язниці Резу протримали найдовше, — півроку. «В аеропорту Будапешта поліція виявила, що в мене фальшивий паспорт. Мене затримали і запроторили до в’язниці – думав, ненадовго, а в результаті провів там шість місяців. Друже, це були дуже, дуже погані часи… В мене вимагали хабаря за звільнення – тисячу євро. А в мого друга – п’ять тисяч. Угорська влада робить на цьому великий бізнес – і поки ми не заплатили всієї суми, нас катували. Ось, глянь», — Реза простягає праву руку й показує переламані пальці. Підкочує джинси і демонструє глибокий шрам на гомілці. «Це все зробила угорська поліція».

— А звідки ви з другом взяли гроші для хабаря?

Між нами западає мовчанка. Реза заперечно киває головою і дивиться просто у вічі. Не відповідає.

Гуртожиток, в якому живуть біженці-студенти Фото: Остап Яриш/ГромадськеНещодавно Рези Рахімінеджад прийняв християнство, на полиці у нього стоїть Біблія мовою фарсі Фото: Остап Яриш/Громадське

Хлопцю пощастило стати одним із 80 біженців, яких відібрали для участі в новій муніципальній програмі навчання у Ліллі. З жовтня 2016 йому забезпечують проживання в гуртожитку й безкоштовні курси французької мови при одному з трьох університетів міста. Якщо він успішно складе іспити, то зможе продовжити навчання вже за спеціальністю.

«Ми обирали учасників з-поміж двох тисяч охочих мігрантів, які проживали в Кале» (французьке місто з найбільшим у Європі табором для біженців, — ред.), – розповідає молода жінка, Еммануель Журдан-Шарті. Вона – віце-президентка університету Лілль-3. «Обирати було дуже важко. Ми звертали увагу на мотивацію кандидатів, а також на те, чи були вони студентами на своїй батьківщині. Здебільшого – це мігранти з Судану, Сирії, Іраку, Ірану та Еритреї».

«Ця програма важлива також і для нас, адже мігранти – це відповідальність цілого французького суспільства, – продовжує пані Журдан-Шарті. — Програма допомагає і французьким студентам: через особисте знайомство і спілкування з біженцями вони краще вчаться їх приймати та розуміти».

Віце-президентка університету Лілль-3 Еммануель Журдан-Шарті Фото: Остап Яриш/Громадське

«Ці хлопці – більше не біженці. Вони студенти», – каже Ґреґорі Мазур, соціальний працівник, який працює з ініціативою. Його місце роботи – невелика кімната на першому поверсі гуртожитку, де живуть мігранти. Його завдання – допомагати їм із документацією та побутовими проблемами.

Перед кабінетом Ґреґорі вишикувалась черга із темношкірих чоловіків. Несміливо заходять по одному й сідають на металеве крісло перед своїм куратором. Хтось хоче записатись у спортзал, хтось вирішив дізнатись, чи не виплатили соцдопомогу за місяць, а хтось просто просить додаткову ковдру, бо в його кімнаті холодно.

Соціальний працівник, який працює із біженцями, в рамках нової муніципальної програми навчання у Ліллі Ґреґорі Мазур Фото: Остап Яриш/Громадське

Саїд з Афганістану тут найголосніший. Худорлявий хлопець у спортивному костюмі помітно роздратований – йому щойно відмовили в наданні статусу біженця.

— Чому розгляд моєї справи відклали ще на один рік?! Ґреґорі, з’ясуй це!

— У листі написано, що твоя історія описана надто загально, і що документи можуть бути підробкою.

— Але це несправедливо! Чому тоді Мохаммеду дали притулок? Ґрегорі, мені це не подобається – в чому причина?! – Саїд підвищує голос і мало не переходить на крик.

— Саїде, я не чиновник, звідки мені знати?

— А хто мені тоді скаже? Може, Марін Ле Пен, га? Якщо вона стане президентом – що я робитиму тоді?!

Саїд встає з крісла і, не попрощавшись, іде геть.

Університет Лілль-3 Фото: Остап Яриш/ГромадськеВ університеті панує дружня та невимушена атмосфера Фото: Остап Яриш/ГромадськеЛілль - мультикультурне місто Фото: Остап Яриш/Громадське

РОЗВАЛИТИ ЄВРОСОЮЗ

«Ле Пен навряд чи стане президентом, – махає рукою Батіст, – принаймні, не на цих виборах. В майбутньому все можливо, але для цього Марін треба змінити свою політику. І партія це розуміє».

В паб заходить група молодиків, і в приміщенні стає ще більш гамірно. Батіст робить перерву – не хоче кричати. Замовляє стародавній французький напій, за смаком схожий до української медовухи, і через декілька хвилин продовжує.

«Але праві неодмінно замінять лівих у політиці. Процес пішов, він незворотній. Зрозумій: це історична синусоїда, так завжди було і буде. Ми, UKIP, AFD (британські та німецькі популісти, – ред.) робимо все, щоб розвалити ЄС. І рано чи пізно це станеться, от побачиш. Треба лише зачекати. Чудово, що чорні й араби не голосують: вони не усвідомлюють, яку силу мають. Але якщо це станеться, біла Франція зазнає краху».

Розмову перебиває гучна компанія чоловіків за сусіднім столом. Вони піднімають келихи і з сильним французьким акцентом, картавлячи виголошують російський тост: «На здоровье!» Батіст помічає мій здивований погляд і випереджує запитання:

«Дуже багато правих Франції – проросійські, бо захоплюються Путіним. Вони бачать в ньому сильного лідера і хочуть мати такого ж, а не тих політкоректних слабаків. Та я особисто не дуже люблю Росію – на мій погляд, краще мати свого Трампа. Він об’єднав навколо себе правих і відродив у США білу ідентичність. Це саме те, що треба зараз Франції, – розмірковує Батіст. — До речі, ці чоловіки за сусіднім столом –  поліцейські, вони часто сюди приходять. Більшість силовиків Франції – ультраправі, бо щодня мають справу з мігрантами і знають, шо це за пошесть».

Євроскептицизм – одна з головних ознак усіх європейських праворадикалів та політиків-популістів. Однак, регіональний осередок «Generation Identitaire» у Ліллі – особливий та відрізняється від інших. Його члени мріють не лише про розпад Євросоюзу, а й про возз’єднання Фландрії – середньовічного графства, яке існувало на території сучасних Бельгії, Нідерландів — та півночі Франції.

В пабі «La Citadelle» ці настрої відчуваються всюди. На стіні – велике жовте полотно із чорним левом, це прапор Фландрії. Лише тут у Франції наливають фламандське пиво, яке варять спеціально для «націоналістичних» пабів. Частина відвідувачів між собою також розмовляє не французькою, а фламандською.

«Правду кажучи, я сумніваюсь, що проект возз’єднання Фландрії реалістичний, – знизує плечима Батіст, – хоча ідея сама по собі хороша». Але в цей момент його перебиває голос Ауреліена, голови осередку «Генерації», який щойно вийшов на середину пабу виголосити тост.

— Давайте вип’ємо за те, щоб утворення, яке нині називається Бельгією, за декілька років зникло із політичної мапи світу! За Фландрію! – піднімає келих Ауреліен.

— За расу! – кричить у відповідь паб.

Прапор Фландрії на стіні у барі «La Citadelle»  Фото: Остап Яриш/ГромадськеНа дверях стікери із націоналістичними гаслами, наприклад «100% фламандський»Фото: Остап Яриш/Громадське