За слово — ґрати. За фільмування — тортури. Що Кремль «шиє» політв’язню Владиславу Єсипенку
На початку грудня 2021 року Кримська правозахисна група опублікувала оновлений список людей, яких судять на анексованому півострові чи в Росії — їх там 117. Окупаційний режим Путіна «шиє» їм політичні або релігійні справи. У цьому списку й уродженець Кривого Рогу Владислав Єсипенко.
Хоч Єсипенко у кримському СІЗО вже десятий місяць, Україна лише недавно визнала його політичним в’язнем. Російські силовики затримали Єсипенка вранці 10 березня 2021 року. Інкримінували незаконне виготовлення вибухових речовин та вибухових пристроїв. Пізніше додали ще одну статтю Кримінального кодексу Росії, в якій йдеться про придбання та зберігання зброї й боєприпасів.
Щороку Amnesty International проводить глобальну кампанію «Марафон написання листів», у межах якої визначає справи людей чи спільнот, чиї права порушують. Аби їх підтримати, всі охочі можуть написати лист з підтримкою та підписати петиції до Генпрокурора РФ. Серед цьогорічних героїв — журналіст Владислав Єсипенко.
«9-ту річницю весілля я зустріла сама»
Кривий Ріг готується до Нового року та Різдва. Кав’ярні заманюють вогниками та ялинками. В одній із таких ми зустрічаємося з Катериною Єсипенко, щоб поговорити про її чоловіка. Кілька днів тому була річниця їхнього шлюбу та жінка змушена була святкувати на самоті.
«15 грудня була річниця. У цей день я була сама… навіть поговорити не вдалося чи отримати лист від нього», — зітхає Катерина Єсипенко, дружина політв’язня Кремля.
Вони познайомилися 2011-го у місцевому спортклубі. А вже через рік переїхали в Крим. Там невдовзі народилася донька Стефанія.
«Хоча у 2014 році у нас вже там була квартира, Влад сказав: “Я жити за путінського режиму не буду”. З міркувань безпеки ми повернулись до Кривого Рогу, коли сталась окупація... Сподіваюся, невдовзі Крим повернеться в Україну», — говорить Катерина.
Коли у Криму з'явились «зелені чоловічки», Владислав почав викладати відео на своєму YouTube-каналі. Згодом співпрацював із центральними телеканалами та з «Радіо Свобода». Коли їздив у Крим, знімав для «Крим.Реалії».
Зараз його ім’я звучить в офіційних звітах ЮНЕСКО. Про нього говорять на найвищих дипломатичних рівнях.
16 грудня Генеральна Асамблея ООН схвалила оновлену резолюцію «Ситуація з правами людини у тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна». У ній є й прізвище Єсипенка. Саме завдяки Владиславу, розповідає дружина, там з’явилось ім’я ще однієї бранки Кремля.
«Якось Влад розповів мені, що познайомився у СІЗО із Галиною Довгополою із Севастополя. Каже: їй нікому допомогти, її звинувачують у шпигунстві, передаймо речі та спробуємо допомогти», — розповідає Катерина. На жаль, говорить жінка, Галину засудили. Адвокати змогли ознайомитись із матеріалами справи жінки, але було вже надто пізно — суд засудив Галину до 12 років позбавлення волі. Тепер сподівання лише на обмін політв’язнями між державами.
У той самий день, коли ООН схвалила резолюцію, президент Володимир Зеленський підписав Указ про нагородження Владислава Єсипенка державною стипендією імені Левка Лук'яненка.
«Чекаю на вирок тоталітарного режиму»
«... Я, онук репресованого та розстріляного за вироком “трійки” в Чернігові 9 травня 1938 року діда Афанасія Фурси, сиджу 84 роки по тому в тих же декораціях. Тільки в Криму. І чекаю на вирок тоталітарного режиму. Так само як чекав мій дід, “ворог народу”, батько п'ятьох дітей. Мені 52. Він був на десять років молодший…», — написав влітку в листі затриманий російською ФСБ журналіст-фрилансер Єсипенко, який висвітлював життя людей у Криму. Він проводив опитування серед кримчан, відверто писав на соціальні теми та про екологію на півострові.
З редакцією «Радіо Свобода» «Крим.Реалії» Владислав працював кілька років. Робив матеріал про Бакальську косу, з якої вивезли пісок для будівництва мосту через Керченську протоку, через що вона майже зникла.
Записував кримських бізнесменів, які говорили, що помилилися, коли проголосували на так званому референдумі про статус Криму. Показував кримчан, які казали, що «за України було краще».
«Це стало ударом»
Керівник проєкту «Крим.Реалії» Володимир Притула розповідає: раніше матеріали Єсипенка, як і інших фрилансерів, публікувались без авторства з безпекових питань.
«Ми знали, що він не професійний журналіст, але він цим “горів”, швидко вчився. Часто теми він пропонував сам. Дуже багато кадрів Владислава брали центральні українські канали та служби “Радіо Свобода”… Новина про звинувачення у шпигунстві для нас стала ударом. Дико звучить. Він не знімав для нас військові об’єкти. Притягнути за вуха можна хіба що водоймища. Росіяни називають це стратегічними об'єктами. Але це тема, яка цікавила всіх», — говорить Володимир.
Владислав — не єдиний журналіст, який зазнав переслідувань у Криму. Понад 30 людей, які співпрацювали із «Радіо Свобода», були змушені виїхати з півострова, каже керівник «Крим.Реалії». З боку ФСБ зазнав переслідувань і кримський медійник Микола Семена. 2017-го його засудили до двох з половиною років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Журналіст виїхав з окупованого півострова і нині працює із редакцією із материкової України.
«Російська Федерація продовжує політику залякування, систематичного тиску та кримінального переслідування усіх, які не згодні з окупацією або відмовляються співпрацювати із де-факто владою. Наслідком того є сфабриковані судові справи, підробка доказової бази, тортури, маніпуляції, які мали місце у справі Єсипенка і які свідчать про грубі порушення прав людини.
Справа Єсипенка потрібна Росії, аби продемонструвати незмінну і жорстку модель тиску на правозахисників, журналістів та усіх незгодних з анексією Криму. Аби показати світові, що кожен і кожна, хто наважиться розповідати правду, опиниться за російськими ґратами», —говорить виконавча директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук.
Дружина Єсипенка Катерина каже: коли вони виїхали до Кривого Рогу, Владислав дуже хотів говорити правду про Крим. Саме тому робив матеріали для медіа із поїздок на півострів.
За словами Володимира Притули, вони не давали Владиславу редакційного завдання на фільмування покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку у Сімферополі 10 березня. Це була його ініціатива.
«Можливо, це спровокувало (дії ФСБ, — ред.). Як правило, такі “політичні” акції відбуваються під прицілом ФСБ… А ще Владислав періодично перетинав кордон — раз на три місяці чи пів року… можливо, це стало приводом…», — каже керівник «Крим.Реалії».
9 місяців СІЗО
Власне, саме 10 березня 2021 року після покладання квітів до пам'ятника Шевченку співробітники Федеральної служби безпеки Росії схопили фрилансера Єсипенка разом із жителькою Алушти Єлизаветою Павленко. Жінку згодом відпустили, а Владислава затримали та звинуватили у проведенні «розвідувально-підривної діяльності в інтересах українських спецслужб». У його автомобілі нібито знайшли боєприпас.
Насправді взяли журналіста за те, що він робив фотографії й знімав відео у «місцях масового перебування людей».
Схожим чином фабрикували справу Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Але це лише формальні ознаки справи, говорить виконавча директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук:
«Коли затримали Кольченка і Сенцова, була інша політична ситуація. Зараз все змінилось, але треба дивитись на кожну історію окремо [...] Владислав добре розумів ризики, коли працював у Криму. Честь і хвала».
Інформація про затримання Владислава на сайті російської ФСБ з’явилась через шість днів після затримання — 16 березня. Санкція статті за виготовлення боєприпасів передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років. Утім, максимально Єсипенка можуть засудити аж до 18 років, з урахуванням покарання за ще однією статтею – незаконні придбання, збут, зберігання або носіння зброї й боєприпасів.
В Україні за фактом затримання й арешту Владислава Єсипенка поліція відкрила кримінальну справу. Але фактично український громадянин залишився з окупаційним режимом віч-на-віч. Під тортурами його змусили зізнатися у скоєнні злочину.
Тоді правозахисника Еміля Курбедінова, кримського адвоката Олексія Ладіна та інших їхніх колег не пустили у слідчий ізолятор до Владислава. Не з’являлась на слухання щодо обрання запобіжного заходу і призначена владою адвокатка Віолетта Синеглазова. Кримська правозахисна група вважає це яскравим проявом того, що вона працювала на ФСБ. Саме ця адвокатка 11 березня запевняла затриманого Єсипенка, що якщо він «в усьому зізнається, то зможе поїхати додому не через шість, а через три роки».
Ось що у червні писав у листі Владислав: «...Мене примушували підписувати протоколи обшуку. Я відмовлявся, на що співробітник ФСБ у балаклаві (мабуть, старший) повідомив, що зараз ми поїдемо в інше місце, де я підпишу все, що він скаже: “І не таких розколювали”.
Мене посадили у бус, одягли чорні окуляри та навушники (нічого не бачу, нічого не чую). У повній невидимості їхали приблизно годину. В якийсь момент вдалося підняти окуляри, і я побачив дорожній знак: «Севастополь ‒ 46 км». За хвилин десять зупинилися. Зрозумів, що приїхали у Бахчисарай. Завели у підвал будівлі й мовчки почали роздягати…».
Коли все ж у справі з'явились незалежні адвокати і Єсипенко зміг відмовитись від свідчень, підписаних після тортур, його вчергове відвезли у підвал, де обговорювали, як знущатимуться тепер. Тоді у чоловіка майнула думка: «У Кривому Розі твоїм ім'ям назвуть вулицю…».
У липні, коли справу почали розглядати по суті, суд допитував псевдоактивістів, які спостерігали за обшуком у квартирі Владислава. Вже у вересні на слуханнях з’явились, вочевидь, підставні ФСБівці. Один із них заявив, що отримав інформацію про те, що Єсипенко може перевозити боєприпаси й вибухові речовини. І це, буцімто, виявилось правдою: ФСБ в машині Єсипенка таки знайшла те, що шукала.
А залучений обвинуваченням експерт плутався у свідченнях: який все ж боєприпас був у Владислава в автівці — граната чи міна?
Нещодавно ж прокурор заявив, що вони хочуть судити Єсипенка вже не за виготовлення, а за перероблення вибухового пристрою.
Дмитро Дінзе, один з адвокатів Єсипенка, запропонував допитати в суді дружину Влада — це допомогло б зрозуміти деякі факти про нього, як про людину. Але суд долучати свідчення, посилаючись на формальності, не погодився. А від організації відеозв'язку взагалі відмовився, мовляв, Україна або не схоче його проводити, або довго узгоджуватиме.
«У 1987-89 роках він служив в армії у Німеччині, але зброєю він не цікавився і вибухівки у Влада не було. Ця справа вся шита білими нитками із самого початку, коли в машині знайшли нібито гранату, потім її назвали міною… ФСБівці там що, геть нерозумні? Десь “випала” між затриманням і нібито зізнанням», — обурюється Катерина.
Хто і як може допомогти
Тим часом всесвітній рух боротьби за права людей Amnesty International в Україні збирає підписи за звільнення бранців Кремля. У цьому списку є і Владислав Єсипенко. Підписати звернення може кожен, варто лише зайти за посиланням. Можна також самому написати листа політичним в’язням. Листи, які зараз пише криворіжцю Єсипенку вся Україна, Amnesty International передасть Владиславу через адвоката.
«Ми не можемо змусити прокурора зняти обвинувачення, але ми можемо зробити так, щоб начальник колонії знав, що до засудженого прийшло сто тисяч листів. Щоб він пояснив підлеглим, що якщо буде хоч один синець, про це дізнається цілий світ. Треба десять разів подумати, перш ніж застосовувати силу до громадян України», — говорить Оксана Покальчук.
«Ми знаємо, що Amnesty International збирає зараз листи, це підтримує Влада. Обов'язково спробуємо передати, коли надійдуть зібрані у марафоні, і передамо йому інформацію про інші дії організації щодо Владислава», — говорить Дмитро Дінзе, один з адвокатів утримуваного Єсипенка.
Дружина Владислава Єсипенка Катерина протягом інтерв’ю не усміхнулась жодного разу. Лише наприкінці зустрічі, коли йшлося про дітей, на обличчі молодої жінки з’явилась усмішка: «Тиждень тому друг Влада телефонує і каже: моїй доньці, яка вчиться у другому класі у 122 школі, розповідали про Влада. У них (вчительок, — авт.) є спеціальні розфарбовки із поясненнями ситуації із ФСБівцями і затриманням Владислава. Я була здивована».
Виконавча директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук пояснює: організація постійно контактує зі школами, розробляє різні програми, які пояснюють дітям, хто такі політичні в’язні та чому їх затримали.
«У нас є комікси, уроки. Дітям різного віку розповідаємо про те, хто такий Владислав Єсипенко, чому його затримали, хто такий Емір-Усеїн Куку. Це ж діти — вони не дивляться новини, і не читають судові репортажі. Але на уроках у школі завдяки активним вчителькам і вчителям діти дізнаються про конкретну людину. У них з’являється співпереживання, зв’язок з історією. Через такі уроки ми намагаємось вибудовувати тяглість історії. Складається враження, що людям вже все одно на ситуацію у Криму. Молодь має знати не лише сухі дати про анексію Криму. Вони мають розуміти, що відбувається, і змалечку розуміти, що Крим — це Україна».
«Після свят»
Нелюдські випробування із застосуванням струму, побої, яких зазнав українець, дали про себе знати. Бувало, що Єсипенко непритомнів дорогою із суду. Нині, каже адвокат, Владислав почувається краще. А вони роблять усе, щоб він вийшов на волю.
«Якщо у першій інстанції вирок буде обвинувальним — підемо в апеляцію, а потім і в касацію», — запевняє адвокат Дінзе.
21 грудня відбулось чергове судове засідання. Адвокат Дмитро Дінзе клопотав про доступ до документів вибухотехнічної експертизи, а також попросив надати матеріали оперативно-розшукової діяльності. Вони потрібні, щоб зрозуміти, чи були підстави для затримання й обшуку і чи не було все провокацією.
Наступне слухання у справі Владислава Єсипенка призначили після різдвяно-новорічних свят — на 21 січня 2022 року.
Партнерський матеріал створений на правах реклами.
Amnesty International — це міжнародна організація, яка об’єднує понад 10 мільйонів людей, які вважають боротьбу з несправедливістю своєю особистою справою. Щоб стати частиною спільноти, потрібно лише заповнити анкету за посиланням.